Луки 11:1-13 – 11:14-28

Луки 11:1-13 – Молитва Господня

«І сталось, як молився Він у місці одному, і коли перестав, озвався до Нього один із Його учнів: Господи, навчи нас молитися, як і Іван навчив своїх учнів. Він же промовив до них: Коли молитеся, говоріть: Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам на кожний день. І прости нам наші гріхи, бо й самі ми прощаємо кожному боржникові нашому. І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого! І сказав Він до них: Хто з вас матиме приятеля, і піде до нього опівночі, і скаже йому: Позич мені, друже, три хліби, бо прийшов із дороги до мене мій приятель, я ж не маю, що дати йому. А той із середини в відповідь скаже: Не роби мені клопоту, уже замкнені двері, і мої діти зо мною на ліжкові. Не можу я встати та дати тобі. Кажу вам: коли він не встане, і не дасть ради дружби йому, то за докучання його він устане та й дасть йому, скільки той потребує. І Я вам кажу: просіть, і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам! Бо кожен, хто просить одержує, хто шукає знаходить, а тому, хто стукає відчинять. І котрий з вас, батьків, як син хліба проситиме, подасть йому каменя? Або, як проситиме риби, замість риби подасть йому гадину? Або, як яйця він проситиме, дасть йому скорпіона? Отож, коли ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, скільки ж більше Небесний Отець подасть Духа Святого всім тим, хто проситиме в Нього?»

Задзвонив телефон. Прийшло повідомлення, що мій молодший син, співак, збирається летіти на літаку зі своїм хором в іншу частину світу. Я ще устигав зателефонувати йому і побажати удачі. Я зателефонував, і ми славно поговорили. Мені не завжди вдається уловити, в який момент я перестаю бути батьком і стаю другом.

Як батьківство, так і дружба пояснюють багато що в тому, що стосується Бога і молитви. Насправді навчання може йти в двох напрямах. Можна уявити собі земних друзів і батьків, а потім усвідомити, що Бог схожий на них. Але буває і так, що батьку потрібно довго і уважно вивчати Боже батьківство, щоб його власне стало бути все більше схожим на Боже. І, підозрюю, більшість наших дружніх стосунків зміцнилися б, якщо б ми частіше роздумували про Бога як про Друга.

Мабуть, це незвичайна і вражаюча картина: Бог-Друг, Який спить у ліжку разом зі Своїми дітьми. (Ми звикли до слів про те, що Бог – наш Отець, хоча не завжди задаємося питанням, що це в точності означає; але те, що Бог – наш Друг, для нас не так очевидно.) Ісус має на увазі такий дім, в якому усі домочадці сплять на підлозі пліч-о-пліч, так що якщо батько вночі підніметься, прокинеться і вся сім’я. Мої діти вже пройшли цей етап (моя дружина і я найчастіше прокидаємося, коли вони повертаються додому опівночі, а то і пізніше), але, звичайно, якщо вночі вам постукають у двері, приємного тут мало.

Проте зовні – друг, у якого серйозна проблема, а сплячий друг може і хоче йому допомогти. Закони гостинності на Близькому Сході були строгими, і якщо до вас заходив подорожній, що потребував притулку і їжі, ви були зобов’язані їх йому надати. Друг, який стоїть на вулиці, знає, що друг, що улігся спати, зрозуміє його; він і сам вчинив би так само, опинися він на його місці.

Тут важлива наполегливість. Зовсім не завжди Бог схожий на сплячого Друга; Ісус акцентує лише один момент у цій метафорі: Він заохочує свого роду «святу зухвалість» – стукайте в двері наполегливо, просіть невідступно, старайтеся, щоб хазяїн здався і послухав ваше прохання. Саме такою має бути наша молитва. Це не та формальна рутинна молитва, яку ми повторюємо машинально, немов вивчений урок. Це – поєдинок із силами пітьми, і ті з нас, хто хоч краєм ока побачив світло, покликані битися в молитвах – за мир, за примирення, за мудрість. Покликані просити тисячу всяких речей для світу і для церкви, якихось речей для власної сім’ї, друзів, сусідів і – небагато – для самих себе.

Звичайно, молитися треба про дуже багато що. От чому тут такі важливі дисциплінованість і постійність. Якщо ви віддасте все хвилинному натхненню, то ніколи не зможете стати істинним заступником, через чиї молитви Божа любов сходить на весь світ. Але оскільки все це невідкладне, важливе і складне, молитва має бути чимось більшим, ніж просто обов’язком і певним регулярним заняттям. Формальні молитви, включаючи офіційну літургію в храмі, життєво важливі для підтримки духовного здоров’я дуже багатьох людей, але вони подібні до металевої обшивки автомобіля. Щоб він міг їздити, потрібно паливо, а щоб молитви були дієвими, теж потрібна енергія: у даному випадку це – завзятість і навіть крайня упертість, з якими ви стукаєтеся в двері свого сплячого друга. У вашому скрутному становищі ви сподіваєтеся на його допомогу.

Але, втім, для всіх нас набагато зрозуміліше і ближче буде образ Бога як Отця. Це не просто картинка із сімейного життя, хоча, звичайно, вона лежить в основі цього образу. Ісус не випадково порівнює Бога з батьком, що дає дітям їстівну їжу, а не зміїну отруту. Якщо колись ми впадали в спокусу розглядати Бога як тирана, якому доставляє насолоду давати нам те, що не є для нас благом, нам варто оживити в пам’яті образи цього уривка. У цих метафорах відчувається і гіркота. Образ Бога-Отця повертає в той час, коли Ізраїль перебував у рабстві і потребував позбавлення. «Ізраїль – первородний син Мій, – оголошує Бог фараону через Мойсея і Аарона, – відпусти народ Мій». Віднині звертатися до Бога із словом «Отець» означає закликати Бога Виходу, Який дає звільнення. Царство цього Бога не за горами, воно несе хліб голодним, прощення і позбавлення з рабства пітьми – грішникам. Як ми вже встигли помітити, Лука привертає увагу до цих тем у двох останніх вивчених нами розділах.

Отже, «молитва Господня», як її багато хто називає, – це не просто набір випадкових прохань. Це молитва для людей, які йдуть за Ісусом по дорозі до Царства. Ісус йшов в Єрусалим, щоб діяти там від імені зганьбленого народу Божого. Він йшов, щоб зробити новий «Вихід», у результаті якого довгождане Царство Боже стане реальністю. Він передбачив хліб для цієї подорожі, і «заломлення хліба» мало стати знаком Його присутності в церкві, знаком єдності Його послідовників. Він вже запропонував прощення і мав намір довести його Своєю смертю. Він вимагав від Своїх послідовників, щоб вони, наслідуючи милість свого Бога, прощали не лише один одного, але і своїх ворогів. І, як ми вже побачили, Він розв’язав війну із силами зла, війну, вирішальна битва в якій мала розігратися на Голгофі. Ця молитва витікає з місії самого Ісуса. Вона була задумана універсальною і складена як зразок молитви для всіх послідовників Христових.

Луки 11:14-28 – Ісус і Вельзевул

«Раз вигонив Він демона, який був німий. І коли демон вийшов, німий заговорив. А народ дивувався. А деякі з них гомоніли: Виганяє Він демонів силою Вельзевула, князя демонів… А інші, випробовуючи, хотіли від Нього ознаки із неба. Він же знав думки їхні, і промовив до них: Кожне царство, само проти себе поділене, запустіє, і дім на дім упаде. А коли й сатана поділився сам супроти себе, як стоятиме царство його? А ви кажете, що Вельзевулом вигоню Я демонів. Коли ж Вельзевулом вигоню Я демонів, то чим виганяють їх ваші сини? Тому вони стануть вам суддями. А коли перстом Божим вигоню Я демонів, то справді прийшло до вас Боже Царство. Коли сильний збройно свій двір стереже, то в безпеці маєток його. Коли ж дужчий від нього його нападе й переможе, то всю зброю йому забере, на яку покладався був той, і роздасть свою здобич. Хто не зо Мною, той проти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає! Коли дух нечистий виходить з людини, то блукає місцями безвідними, відпочинку шукаючи, але, не знаходячи, каже: Вернуся до хати своєї, звідки я вийшов. А як вернеться він, то хату знаходить заметену й прибрану. Тоді він іде та й приводить сімох інших духів, лютіших за себе, і входять вони та й живуть там. І буде останнє людині тій гірше за перше!

І сталось, як Він це говорив, одна жінка з народу свій голос піднесла й сказала до Нього: Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що Ти ссав їх! А Він відказав: Так. Блаженні ж і ті, хто слухає Божого Слова і його береже!»

Моя подруга розповідала мені про перші роки своєї праці шкільною вчителькою. «Це було дуже дивно, – сказала вона. – Бувало, учень прекрасно устигав і раптом холонув до навчання. І ми не могли зрозуміти причини до тих пір, поки не вдавалося поговорити з батьками. Тільки тоді ставала очевидною причина такої зміни: смерть близької людини, розлучення батьків або щось ще, що травмувало дитину».

Ті з нас, хто пам’ятає свої шкільні роки і чиї діти згодом стали ходити в школу, легко зрозуміють суть справи. При поверхневому погляді ви не бачите повної картини того, що відбувається в класі. Ви повинні охопити розумінням і те, що відбувається поза полем вашого зору – удома чи в місцевому містечку, куди учні повертаються після уроків. Лише тоді ви побачите глибину проблеми.

Опоненти Ісуса чванилися тим, що вони ніби розгледіли істину, приховану за тим, що Він робив. Зовні все виглядало так: Він смикав бісів, і вони слухалися Його. Духи робили те, що Він їм наказував. Люди, що спостерігали це, мали у своєму розпорядженні два можливі тлумачення. Або Ісус мав в розпорядженні особливу владу від Бога, Який наділив Його такими надзвичайними повноваженнями, або Він сам був якимсь чином у змові з джерелом злої сили. Можливо, Він навіть уклав угоду з повелителем бісів. (Слово «Вельзевул», або «Ваал-зебул», було свого роду прізвиськом, що спочатку означало «Повелитель мух». За часів Ісуса це був простий спосіб назвати особу, що була причиною зла, не даючи їй точнішого визначення.)

Подібні звинувачення на адресу Ісуса були для Його опонентів ідеальним способом не лише відкинути Його звістку про Царство, але і розпочати проти Нього цілу пропаганду. «Ах, – казали вони, – не дивіться на зовнішні ефекти! Вам слід вникнути в те, що стоїть за ними. Тоді ви побачите, що Він – негідник і в змові із самим дияволом!» Виходить, що ті, хто не підтримував Його, були проти Нього (хоча цю приказку треба співвідносити з 9:50, і потрібна мудрість, щоб вирішити яке з цих двох висловлювань застосовне в кожному конкретному випадку).

Звичайно, Ісус погодився б з тим, що усі Його справи об’єднує спільний сенс, але цей сенс був прямо протилежний до того, який пропонували бачити Його опоненти. Його власне пояснення показує, що ж відбувалося насправді.

Спочатку Він звертає увагу на фатальну похибку в логіці опонентів. Якщо сатана протистоїть власній армії, то він вже програв битву: його царство розкололося надвоє. Далі Ісус запрошує Своїх обвинувачів зіставити Його з іншими юдейськими екзорцистами того часу. Вони що – теж у змові з дияволом? Якщо ні, то чому в змові з ворогом звинувачують Його?

Ісус не претендує на те, щоб бути просто ще одним заклиначем. Він виганяє бісів не за допомогою якихось магічних формул або користуючись ім’ям якоїсь могутньої або святої персони. Він діє «перстом Божим» – цим виразом Лука хотів би нагадати своїм читачам про владні діяння Мойсея при дворі фараона (Вих. 8:19), які не змогли повторити єгипетські чародії. Ісус діє подібно до того, хто, через свою перевагу, напав на сильного супротивника, зі зброєю того, хто охороняє свій палац, і зв’язав його. Він отримав початкову перемогу над сатаною і тепер Він може керувати його прислужниками і примушувати їх коритися.

Ісус далі показує, що Бог Виходу – живий і діє в даний момент. Шлях Ісуса в Єрусалим на кожному кроці відмічений знаменнями того, що Йому належить там зробити. Сила, що дозволяє Йому вражати бісів зараз, – та ж сама сила, за допомогою якої Він знищить саму смерть ціною власної смерті.

Але Він робить одне застереження – розповідає дивну історію про злого духу, який повертається в місце, що покинув. Це застереження навряд чи говорить про можливі негативні наслідки екзорцизму; якби подібні речі мали місце, то краще було б взагалі не займатися вигнанням бісів, раз вже тим бідолахам, з яких їх вигнали, потім стане ще гірше, ніж було раніше. Можливо, ця історія означає те ж, що вона, мабуть, означає у Матвія (12:43-45), і застосована не до окремої людини, а до всієї нації.

Суть екзорцизма Ісуса кінець кінцем полягала не в тому, щоб зцілити якомога більше окремих людей. Якби це було Його метою, то в довгостроковій перспективі Він не мав би особливого успіху. Швидше, Він хотів через ці дії встановити Боже Царство для Ізраїлю і для всього світу. Ізраїль, немов одержима бісами людина, «очищав» себе, намагаючись різними способами виправитися і стати кращим. Але якщо в самій серцевині Ізраїлю не запанує живий Бог, Ізраїль залишиться уразливим для бісів, і ті зможуть повернутися. Ісус стояв серед Свого народу, демонструючи, як ми побачимо, повернення Бога до Ізраїлю. Якщо народ не прийме Ісуса, то біси, що добре знають свою справу, зможуть повернутися в цей народ в усій своїй силі.

Владне вчення Ісуса викликало вигук захоплення в жінки, що знаходилася в натовпі. Уявіть тільки – як бути Матір’ю такого Сина! Але Ісус негайно ж звертає її репліку в нове застереження, як і в більш ранніх Своїх словах про Його істинну сім’ю (8:21). Коли слово Боже діє, потрібні не овації, а послух.

Попередній запис

Луки 10:25-37 – 10:38-42

Луки 10:25-37 – Притча про милосердного самарянина «І підвівсь ось законник один, і сказав, Його випробовуючи: Учителю, що робити мені, ... Читати далі

Наступний запис

Луки 11:29-41 – 11:42-54

Луки 11:29-41 – Знамення Йони «А як люди збиралися, Він почав промовляти: Рід цей рід лукавий: він ознаки шукає, та ... Читати далі