Кому потрібен мертвий Месія?

Воскреслий Христос, Рембрандт ван Рей

Чимало людей загинули за справедливу справу. Згадайте студента із Сан-Дієго, який учинив самоспалення на знак протесту проти В’єтнамської війни. У 60-ті роки багато буддистів здійснювали самоспалення, щоб привернути увагу світової громадськості до Південно-Східної Азії.

Для апостолів суть проблеми полягала в тому, що їхня справа загинула на хресті. Вони вірили, що Ісус — Месія. Вони не вірили, що Він може вмерти. Вони були переконані, що Він створить Царство Боже і правитиме народом Ізраїля.

Щоб зрозуміти ставлення апостолів до Христа, зрозуміти всю незбагненність для них хреста з розіп’ятим Ісусом, треба з’ясувати для себе уявлення про Месію за часів Христа.

Життя і вчення Ісуса перебувало в протиріччі з усіма єврейськими теоріями месіанства. З дитинства євреїв переконували, що прийде Месія, він буде царственним, переможним політичним вождем. Він визволить євреїв з рабства і відновить колишню славу Ізраїля. Страждаючий Месія „був зовсім чужий єврейським концепціям месіанства”.

І. Ф. Скотт так описує епоху Христа: „… це був період небувалих заворушень. Релігійні керівники ледве стримували шал люду: усі скрізь чекали приходу обіцяного Спасителя. Це відчуття очікування підкріплювалося подіями недавньої історії країни.

Уже ціле покоління євреїв прожило під владою римлян, які всіляко утискували їхню волю; репресії римлян відроджували і зміцнювали патріотичні настрої. У цей критичний період давня мрія про чудесне збавлення і про царя Месію, який принесе Його, набувала нового змісту, хоча нічого нового в ній не було. Збуреному розуму, описаному в Євангеліях, передував довгий період чекання.

Для більшості населення Месія був тим же, ким багато років тому був для Ісаї та його сучасників: сином Давида, який принесе перемогу і процвітання єврейському народові. У світлі Євангелія стає цілком зрозуміло, що уявлення про Месію, поширені в народі, носили насамперед національний і політичний характер”.

Єврейський учений Джозеф Клауснер пише: „Месія все більше й більше ставав не лише видатним політичним керівником, але й людиною виняткових моральних якостей”.

Джейкоб Гартенхус так описує настрої, які поділяла більшість євреїв у добу Христа: „Євреї чекали Месію, який врятував би їх із римського гніту… Месіанські надії, насамперед, будувалися на національному визволенні”.

„Єврейська енциклопедія” говорить, що євреї „прагнули побачити обіцяного Спасителя з дому Давида, який визволив би їх із ярма ненависних іноземних узурпаторів, поклав кінець нечестивому володарюванню римлян і встановив своє Царство: мирне і справедливе”.

У цей період євреї черпали надію в ідеї обіцяного Месії. Апостоли вірили в Месію точнісінько так, як люди, що їх оточували. Як писав Міллар Берроуз, „Ісус був настільки не схожий на те, яким євреї малювали собі сина Давида, що навіть Його власні учні з великим зусиллям пов’язували ідею Месії з Ісусом”.

Похмурі слова Ісуса про майбутнє розп’яття не викликали радощів в учнів (Лк. 9:22). Як відзначає А. Б. Брюс, „здавалося, що надія ще є, що Він надто похмуро дивиться на обстановку, що склалася, що Його перестороги здаються безпідставними… Розіп’ятий Христос – для апостолів це означало лише ганьбу, у цьому було протиріччя, і більшість євреїв так і залишилась у цьому переконанні навіть після вознесіння Господа до слави небесної”.

Альфред Едерсхейм, у минулому оксфордський професор, мав рацію, коли сказав, що „найнеймовірніше з усього, що ми знаємо про Христа, – це той час, у який Він прийшов до людей”.

У Новому Завіті можна простежити за ставленням апостолів до Христа: вони чекали Месію-переможця. Після того, як Ісус сказав учням, що Він має йти у Єрусалим і там прийняти страждання, Яків та Іван попросили Його пообіцяти, що у Його царстві вони зможуть зайняти місця праворуч і ліворуч від Нього (Мр. 10:32-38). Про якого Месію вони думали в ту мить? Про того, Який страждає, розіп’ятого Месію? Ні, про політичного вождя. Ісус їм відповів, що вони не зрозуміли Його слів і не знають, чого просять. Коли Ісус провіщав Свої муки і розп’яття, дванадцять апостолів не могли збагнути, що Він має на увазі (Лк. 18:31-34). Їхнє походження і виховання змушувало їх припускати, що на них чекає „гарне життя”. А потім була Голгофа. Всі надії на те, що Ісус стане їхнім Месією, були розбиті. Збиті з пантелику, апостоли розбрелися по домівках. Усі ці роки були втрачені марно!

Д-р Джордж Ледд, професор Нового Завіту Теологічної семінарії ім. Фуллера, пише: „Тому учні й залишили Христа, коли Його арештували. Вони так вірили у переможного Месію, який би підкорив собі всіх ворогів, що, коли побачили Його, стікаючого кров’ю під ударами канчука, безпомічного бранця Пилата, якого ведуть на страту, якому прибивають цвяхами руки до хреста, де Він умирає, як звичайнісінький злочинець, – усі їхні месіанські надії на Христа були стерті на порох. З психології ми знаємо: ми чуємо лише те, що чекаємо почути. Провіщення Ісуса про майбутні страждання і смерть не були почуті. Незважаючи на Його застереження, учні виявились зовсім непідготовленими…”

Проте через кілька тижнів, незважаючи на всі свої колишні сумніви, учні повернулись в Єрусалим і стали прославляти Ісуса як Спасителя і Бога та єврейського Месію. Єдине переконливе пояснення, яке я можу знайти, дане у 1 Кор. 15:5: „і що з’явився… потім – Дванадцятьом”. Що, крім цього, могло б повернути сили засмученим учням, які пішли проповідувати народові, прийняли муки і вмерли за розіп’ятого Месію? Мабуть, Він справді „ставав перед ними живий із засвідченнями багатьма, і сорок день їм з’являвся та про Божеє Царство казав” (Дії 1:3).

Так, чимало людей вмерло за справедливу справу, але справедлива справа апостолів загинула на хресті. Тільки воскресіння і наступна зустріч з Христом переконала Його послідовників, що Він справді був Месією. І свідченням тому – не лише їхні слова і життя, але і їхня смерть.

Попередній запис

Хто піде вмирати за брехню? (Закінчення)

Усікновення голови святого Павла, Енріке Сімоне Історик Едвард Гібон у своїй знаменитій книзі „Історія занепаду й ... Читати далі

Наступний запис

Ви чули, що сталося з Савлом?

Навернення Савла, Пітер Пауль Рубенс Мій приятель Джек, як і я, дуже часто виступає в університетах, ... Читати далі