Часто найрізноманітніші критики християнства проходять повз зміни, що сталися в житті апостолів Ісуса. Ці переміни – найкраще підтвердження правдивості слів Христа. Оскільки християнська віра – явище історичне, то при її вивченні нам доведеться широко користуватися як письмовими, так і усними свідченнями.
Є чимало визначень „історії”. Я вважаю, що найкраще з них – це „знання минулого, що базується на свідченнях”. І якщо мені хтось заперечує – я, мовляв, зовсім не вважаю, що це добре визначення, то я запитую:
– Ви вірите в те, що Наполеон справді жив?
Звичайно, відповідь буває ствердною. Я далі запитую:
– А ви його бачили?
– Ні.
– Звідки ж вам про це відомо?
Люди просто довіряють свідченням.
Це визначення історії приводить до важливої проблеми: свідчення повинно бути правдивим. Інакше слухача буде введено в оману. Християнство вимагає знання минулого, що ґрунтується на свідченнях. І ми повинні знову запитати: „Чи можна довіряти усним свідченням про Ісуса? Чи можемо ми вірити, що вони правильно донесли до нас слова і вчинки Христа?”
На мою думку, так.
Я вірю свідченням апостолів, тому що з цих дванадцяти – одинадцять загинули як мученики. Загинули тому, що вірили у воскресіння Христа й у те, що Він Син Божий. Їх катували, били батогами і, врешті-решт, прирікали на найстрашніші страти, відомі у ті часи:
- Петро – розіп’ятий.
- Андрій – розіп’ятий.
- Матвій – убитий мечем.
- Іван помер власною смертю.
- Яків, син Алфея – розіп’ятий.
- Пилип – розіп’ятий.
- Симеон – розіп’ятий.
- Фадей – убитий стрілами.
- Яків, брат Ісуса – забитий камінням.
- Фома – піднятий на спис.
- Варфоломей – розіп’ятий.
- Яків – син Зеведея – убитий мечем.
Тут, звичайно, співрозмовники мені хором заперечують:
– Ну й що ж, багато людей умирали за брехню – це ще нічого не доводить.
Так, багато людей загинуло за брехню, але ж вони вважали, що це – правда! І якщо й справді воскресіння не було (тобто, якщо це був обман), то учні про це знали. Я не можу собі уявити, щоб вони були ошукані. Отже, ці 11 осіб не тільки вмерли за обман, а головне, вони знали, що вмирають за брехню! Важко знайти одинадцять чоловік в історії людства, які свідомо пішли б умирати за брехню.
Щоб повністю оцінити все зроблене апостолами, варто взяти до уваги кілька факторів. По-перше, коли вони писали і говорили, то виступали як очевидці фактів, ними описаних.
Петро сказав: „Бо ми сповістили вам силу та прихід Господа нашого Ісуса Христа, не йдучи за хитро видуманими байками, але бувши самовидцями Його величі” (2Пет. 1:16). Безперечно, апостоли відрізняли міфи та легенди від дійсності.
Іван підкреслював, що євреї знають, про що йдеться, бо були очевидцями: „Що було від початку, що ми чули, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки наші торкалися, про Слово життя, а життя з’явилось, і ми бачили, і свідчимо, і звіщаємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й з’явилося нам, що ми бачили й чули про те ми звіщаємо вам, щоб і ви мали спільність із нами. Спільність же наша з Отцем і Сином Його Ісусом Христом.” (1Ів. 1:1-3).
Лука, як ми вже знаємо, писав: „Через те, що багато-хто брались складати оповість про справи, які стались між нами, як нам ті розповіли, хто спочатку були самовидцями й слугами Слова, тому й я, все від першої хвилі докладно розвідавши, забажав описати за порядком для тебе, високодостойний Теофіле” (Лк. 1:1-3).
Відтак у книзі Дій апостолів Лука описує ті сорок днів після воскресіння Христа, коли Його бачили учні: „Першу книгу я був написав, о Теофіле, про все те, що Ісус від початку чинив та навчав, аж до дня, коли через Духа Святого подав Він накази апостолам, що їх вибрав, і вознісся. А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засвідченнями багатьма, і сорок день їм з’являвся та про Божеє Царство казав” (Дії. 1:1-3).
А от як починає Іван останню частину свого Євангелія: „Багато ж і інших ознак учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записані” (Ів. 20:30).
Головним змістом цих свідчень очевидців є розповідь про воскресіння Ісуса. Апостоли особисто бачили Його живим після воскресіння з мертвих:
- Лк. 24:48 Ів. 15:27 Дії 1:8 Дії 2:24, 32 Дії 3:15
- Дії 4:33 Дії 5:32 Дії 10:39,41 1 Кор.15:4-9 Дії 13:31
- 1 Кор.15:15 1 Ів. 1:2 Дії 22:15 Дії 23:11 Дії 16:16
По-друге, апостолів ще самих треба було переконувати, що Ісус справді воскрес із мертвих. Спершу вони не повірили; учні втекли і сховалися (Мр. 14:50). Вони відверто висловлювали свої сумніви і повірили тільки після того, як одержали цілу низку неспростовних доказів.
Згадайте Фому, який казав, що не повірить у воскресіння Христа, доки не зможе пальцем торкнутися ран від цвяхів. Через багато років Фома вмер за Христа як мученик. Невже його теж ошукали? Він віддав життя, щоб довести протилежне.
А подивіться на Петра. Він кілька разів відмовлявся від Христа під час суду і, врешті-решт, відрікся від Ісуса. Але щось сталося з цим боягузом. Минуло небагато часу після того, як Христа було розіп’ято і поховано, а Петро з’явився в Єрусалимі і, незважаючи на загрозу страти, сміливо проголошував, що Ісус є Месія і Він воскрес.
Згодом Петро був розіп’ятий головою донизу: невже його теж ошукали? Що ж із ним сталося? Що перетворило його на безстрашного борця за справу Ісуса? Чому він був готовий померти за Нього? Єдине пояснення, яке я вважаю задовільним, є у 1 Кор. 15:5 – „з’явився Він Кифі” (тобто Петрові, див.: Ів. 1:42).
Класичний приклад того, як людина переконалася проти волі, – Яків, брат Ісуса (Мт. 13:55, Мр. 6:3). Хоч Яків не був серед перших дванадцяти (Мт. 10:2-4), його визнали апостолом пізніше (Гал. 1:19), як Павла і Варнаву (Дії 14:14). Доки Ісус був живий, Яків не вірив, що його брат Ісус – Син Божий (Ів. 7:5) Цілком імовірно, що він із братами й сестрами насміхався з Ісуса:
– Ти хочеш, щоб люди Тобі повірили? Ішов би Ти краще до Єрусалима і там викладав Свої вигадки!
Мабуть, Яків вважав принизливим для себе і своєї родини, коли Ісус ходив околицями і викликав сміх у всіх Своїми надмірними претензіями („Я – дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене” (Ів. 14:6); „Я – Виноградина, ви – галуззя!” (Ів. 15:5); „Я – Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають” (Ів. 10:14). А що б ви подумали, коли б ваш брат почав отаке говорити?
Але з Яковом щось сталося. Після того, як Ісуса розп’яли і поховали, Яків став проповідувати в Єрусалимі. Він говорив, що Ісус помер за гріхи людей і що Він воскрес і живий. Згодом Яків став одним із керівників єрусалимської церкви і написав Послання Якова. Перші слова у ній – „ Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа”. Його брат.
Яків загинув смертю мученика: його закидали камінням за наказом Ананія, первосвященика (за Йосипом Флавієм). Невже Якова теж обманули? Ні. Єдиним вірогідним поясненням я вважаю рядки з 1 Кор. 15:7: „Потому з’явився Він Якову”.
Якщо воскресіння не було, то апостоли знали, що це обман. Може, вони просто підтримували якусь колосальну містифікацію? Важко поєднати таке припущення з усім, що ми знаємо про моральні якості цих людей. Вони самі засуджували брехню і підкреслювали, як важливо бути чесними. Вони прагнули відкрити людям правду.
