Третій критерій історичності – це перевірка зовнішніх свідчень. Питання полягає в тому, підтверджують чи заперечують інші історичні матеріали відомості, які є в досліджуваних документах. Тобто, які інші джерела, окрім документа, що аналізується, містять свідчення, що підтверджують Його точність, достовірність та істинність?
Готтшальк стверджує, що „збіг чи відповідність з іншими історичними і науковими фактами часто стає вирішальним фактором у перевірці показів одного чи кількох свідків”.
Двоє друзів апостола Івана підтверджують відомості його розповіді. Історик Євсевій цитує твори Папія, єпископа Ієрапольського (130 р. Р.Х.): „Старійшина (апостол Іван) також говорив: „Марко, коли був перекладачем Петра, записував достеменно все, що він (Петро) говорив: і слова, і дії Христа, однак не по порядку. Бо він сам ні слухачем, ні супутником Господа не був. Але згодом, як я вже сказав, він супроводжував Петра, який використовував учення Христа відповідно до потреби, а не так, ніби він складав опис промов Господа. І тому Марко не помилився, записуючи його слова саме тоді, коли вони були сказані, бо він за тим стежив, щоб не проґавити нічого з почутого і не припуститися жодної помилки”,
Іриній, єпископ Ліонський (180 р. Р.Х.; Іриней був учнем Полікарпа, єпископа Смирського, 86 років свого життя він був християнином, в юності – учнем апостола Івана) писав: „Матвій поширював своє Євангеліє серед іудеїв (тобто євреїв) їх рідною мовою, водночас Петро і Павло проповідували Євангеліє в Римі і заснували там церкву. Після того, як вони пішли від нас (тобто після їхньої смерті – за усталеною традицією – під час переслідувань Нерона в 64 році), Марк, учень і перекладач Петра, власноручно передав нам на письмі основний зміст проповідей Петра. Лука, супутник Павла, записав у книзі Євангеліє, як Його проповідував його вчитель. А згодом Іван, сам учень Господа, який теж лежав на Його грудях (див.: Ів. 13:25 і 21:20), сам написав Євангеліє, коли жив у Ефесі в Азії”.
Часто вагомі зовнішні свідчення дає нам археологія. Вона робить свій внесок у критичне дослідження Біблії: звісно, не в розумінні богонатхненності чи прозріння, але для підтвердження точності опису тих чи інших подій. Археолог Джозеф Фрі пише: „Археологія підтвердила численні епізоди, які критики раніше відкидали як антиісторичні або такі, що суперечать відомим фактам”. Ми вже бачили, як археологія змусила сера Вільяма Рамсі змінити своє апріорне негативне ставлення до історичної цінності писань Луки і як вона привела його до висновку, що книга Дій дуже точно описує географію, давню історію та суспільну ситуацію в Малій Азії.
Ф.Ф. Брюс відзначає: „Ми можемо з повним правом сказати, що археологія підтвердила Новий Завіт. Усі ті вірші з Євангелія від Луки, які раніше вважалися неправильними, тепер завдяки опосередкованим (зовнішнім) доказам, визнані вірогідними”.
А. Н. Шервін-Вайт, історик, що досліджував античний період, пише: „Доказів історичної точності книги Дій у нас більш ніж достатньо”. Далі він додає: „Усяка спроба поставити під сумнів її історичну вірогідність навіть у деталях – у наш час явне безглуздя. Історики, які займаються Давнім Римом, давно вже сприймають її як джерело, що не викликає сумнівів”.
Я сам витратив чимало часу на те, щоб довести неісторичність і сумнівність Нового Завіту, і врешті-решт дійшов висновку, що він як історичний документ заслуговує на повну довіру. Якщо хтось стверджує, що Біблія неправдива саме в цьому розумінні, то він мусить водночас відкинути ледве не всю античну літературу.
Надто часто люди застосовують одні критерії до світської літератури і зовсім інші – до Біблії. Так не можна. Треба застосовувати однакову систему оцінок при дослідженні літератури, хоча б якою вона не була – світською чи релігійною.
І тоді – я певен – ми зможемо сказати, що Біблія – це достеменне, істинне, історичне свідчення про Ісуса.
Доктор Кларк X. Піннок, професор систематичної теології в Ріджент-коледжі, говорить: „Нема жодного документа античної доби, за яким у нас було б стільки блискучих текстуальних та історичних свідчень і який би містив такий величезний обсяг історичних відомостей, які дозволяють зробити продуманий висновок. Жодна чесна людина не може скинути з рахунку джерело подібного роду. Скептицизм на адресу історичної достеменності християнства ґрунтується на несвідомих (тобто антинадприродних) забобонах”.
