Луки 9:28-45 – 9:46-62

Переображення Господнє, Карл Генріх Блох

Луки 9:28-45 – Переображення

«І сталось після оцих слів днів за вісім, узяв Він Петра, і Івана, і Якова, та й пішов помолитись на гору. І коли Він молився, то вигляд лиця Його переобразився, а одежа Його стала біла й блискуча. І ось два мужі з Ним розмовляли, були то Мойсей та Ілля, що з’явилися в славі, і говорили про кінець Його, який в Єрусалимі Він мав докінчити. А Петро та приявні з ним були зморені сном, але, пробудившись, бачили славу Його й обох мужів, що стояли при Ньому. І сталось, як із Ним розлучались вони, то промовив Петро до Ісуса: Учителю, добре нам бути отут! Поставмо ж отут три шатрі: задля Тебе одне, і Мойсею одне, і одне для Іллі! Він не знав, що говорить… А як він говорив це, насунула хмара та їх заслонила. І вони полякались, як стали ті входити в хмару. І почувся ось голос із хмари, який промовляв: Це Син Мій Улюблений, Його слухайтеся! А коли оцей голос лунав, Ісус Сам позостався. А вони промовчали, і нікому нічого тих днів не казали, що бачили.

А наступного дня, як спустились з гори, перестрів Його натовп великий. І закричав ось один чоловік із народу й сказав: Учителю, благаю Тебе, зглянься над сином моїм, бо одинак він у мене! А ото дух хапає його, і він нагло кричить, і трясе ним, аж той піну пускає. І, вимучивши він його, насилу відходить. І учнів Твоїх я благав його вигнати, та вони не змогли. А Ісус відповів і промовив: О, роде невірний й розбещений, доки буду Я з вами, і терпітиму вас? Приведи свого сина сюди! А як той іще йшов, демон кинув його та затряс. Та Ісус заказав тому духу нечистому, і вздоровив дитину, і віддав її батькові її. І всі дивувалися величі Божій!

А як усі дивувались усьому, що чинив був Ісус, Він промовив до учнів Своїх: Вкладіть до вух своїх ці ось слова: Людський Син буде виданий людям до рук… Проте не зрозуміли вони цього слова, було бо закрите від них, щоб його не збагнули, та боялись Його запитати про це слово.»

В основі кінокартини, що завоювала «Оскара», Вогненні колісниці покладена історія про двох спортсменів, що брали участь у 1920 році в Олімпійських іграх у Парижі. Гарольд Абрахамс після впертої боротьби – як із самим собою, так і з іншими бігунами – завоював золото в бігу на 100 ярдів. Ерік Лідел, благочестивий християнин, що відмовився брати участь у бігу в недільний день, змінив хід подій і виграв золото в бігу на 440 ярдів. Особливий ефект картині, що складається по суті з двох самостійних історій, надавала та обставина, що обидві історії були правдою від початку і до кінця.

Фільм показує, як після закінчення ігор усі англійські спортсмени повертаються в Лондон на потягу, на який вони пересіли з пароплава. Коли потяг прибуває на вокзал Ватерлоо, усі спортсмени в збудженні вибігають з вагонів. Усе, окрім Гарольда Абрахамса. Його дівчина в тривожному очікуванні бачить, як натовп рідшає. І тільки коли всі розходяться, Гарольд повільно виходить з вагону. Він досяг, чого хотів. У руках у нього – довгожданий приз. Він був на вершині успіху і усвідомлює, що тепер, що б він не робив, цієї вершини він більше не досягне. Доведеться йому зійти вниз із запаморочливих висот і зануритися в реальність.

У всіх євангелістів за сценою Переображення йде розповідь про безнадійно хворого хлопчика, хворого настільки, що учні не змогли його зцілити. Схоже, що євангелісти пов’язують одна з одною ці дві розповіді. Перша – про те, що сталося на вершині гори, друга, – про несамовитого біса, що вищить. Багато людей вважають за краще жити без того і без другого, на рівному місці, без всяких драм і збуджень. Здається, що декому Бог підготував саме таке життя. Але людям з великими запитами не уникнути драматичних видінь і духовних переживань. Чим більше ми відкриті Богові і різним проявам Його слави, тим більше ми сприйнятливі до страждань цього світу. Ми насторожуємося – і це правильно, – на шляху додому з піднесеного богослужіння, на якому ми відчували, що Бог близький до нас і що Його любов до нас сильна і реальна. Будь-який духовний досвід дається не просто так – він призначений підготувати нас до того, щоб Бог зміг використовувати нас у Своїй справі допомоги нужденному світу.

Описуючи сцену переображення, Лука весь час висвічує той спосіб, яким переображення готує Ісуса не до трагедії однієї конкретної людини, а до найбільшої загрози, що стосується всіх. Мойсей і Ілля говорять з Ісусом про «про кінець Його, який в Єрусалимі Він мав докінчити». Слово «кінець» у Луки має декілька значень. Воно може означати те ж, що «вихід» у Старому Завіті; воно також може бути евфемізмом, що замінює слово «смерть». Цю фігуру мови використовує людина, яка говорить «коли мене тут не буде» замість того, щоб сказати «коли я помру». Але причина, по якій Лука вибрав саме це слово, – зв’язок з Мойсеєм грає тут далеко не останню роль! – та, що Своєю смертю Ісус зробить щось подібне Виходу євреїв з Єгипту, тільки в набагато більшому масштабі. У першому Виході Мойсей вивів ізраїльтян з єгипетського рабства і привів їх у Землю Обітовану. У новому Виході Ісус виведе Божий народ з рабства гріха і смерті і поведе його до обіцяної спадщини – до нового творіння, в якому весь світ буде спокут.

Таким чином, сам Ісус переживає досвід на вершині гори, знаючи, що він готує Його йти туди, куди веліли Йому йти Закон і пророки (представлених тут Мойсеєм і Іллею) – вниз, у долину, до місця відчаю і смерті, де вищать біси і плачуть страждальники, до місця, де Син Людський буде переданий у руки грішників. Учні настільки приголомшені сценою переображення, що не віддають звіту своїм словам. (Петру здається, що було б добре, якщо б Мойсей, Ілля і Ісус залишилися тут назавжди, що звичайно ж неможливе.) Вони нездатні зрозуміти, як ця слава, яку вони щойно споглядали на горі, слава улюбленого Сина Божого, Слуги, що приніс із Собою обітницю спокутування, у результаті з’явиться у своєму істинному світлі на зовсім іншому пагорбі, невеликому потворному пагорбі за стінами Єрусалиму.

Часто і ми приходимо в замішання, абсолютно не розуміючи усього того, що робить і каже Бог, як під час нашої неймовірної радості, так і під час нашої якнайглибшої печалі. Але слово, яке приходить до нас і переконує йти за Ісусом, навіть коли в нас немає жодного ключа до розгадки того, що відбувається, – є те слово, що донеслося з хмари в той незвичайний день у Галілеї: «Це Син Мій Улюблений, Його слухайтеся!».

Луки 9:46-62 – Суть учнівства

«І прийшло їм на думку: хто б найбільший з них був? А Ісус, думку серця їх знавши, узяв дитину, і поставив її біля Себе. І промовив до них: Як хто прийме дитину оцю в Ім’я Моє, Мене він приймає, а як хто Мене прийме, приймає Того, Хто послав Мене. Хто бо найменший між вами всіма, той великий!

А Іван відповів і сказав: Учителю, ми бачили одного чоловіка, що Ім’ям Твоїм демонів виганяв, і ми заборонили йому, бо він з нами не ходить. Ісус же йому відказав: Не забороняйте, бо хто не проти вас, той за вас!

І сталось, коли дні вознесення Його наближались, Він постановив піти в Єрусалим. І Він посланців вислав перед Собою. І пішли вони, та й прибули до села самарянського, щоб ночівлю Йому приготовити. А ті не прийняли Його, бо йшов Він у напрямі Єрусалиму. Як побачили ж те учні Яків й Іван, то сказали: Господи, хочеш, то ми скажемо, щоб огонь зійшов з неба та винищив їх, як і Ілля був зробив. А Він обернувся до них, їм докорив та й сказав: Ви не знаєте, якого ви духа. Бо Син Людський прийшов не губить душі людські, а спасати! І пішли вони в інше село.

І сталось, як дорогою йшли, сказав був до Нього один: Я піду за Тобою, хоч би куди Ти пішов. Ісус же йому відказав: Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, Син же Людський не має ніде й голови прихилити! І промовив до другого Він: Іди за Мною. А той відказав: Дозволь мені перше піти, і батька свого поховати. Він же йому відказав: Зостав мертвим ховати мерців своїх. А ти йди та звіщай Царство Боже. А інший сказав був: Господи, я піду за Тобою, та дозволь мені перш попрощатись із своїми домашніми. Ісус же промовив до нього: Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого Царства!»

Найзнаменитіший пам’ятник ранньої англійської літератури – це Кентерберійські оповідання Джефрі Чосера. Коли ми читаємо їх сьогодні, ми знаходимо в них яскраву і барвисту панораму життя Англії XIV ст., незвичайні описи найрізноманітніших людей тієї епохи з їх радощами і печалями, вадами і чеснотами. Створюється враження, ніби ми знали цих людей особисто.

Але в книзі Чосера є одна особливість – мотив спільної подорожі[*], який зачаровував його сучасників, а для нас є чимось тривіальним. Річ у тім, що люди в ту епоху майже нікуди не їздили, паломництво в ті часи було настільки ж незвичайною справою, як для нас політ на місяць. Подорожі звикли вважати розкішшю, дозволити яку можуть небагато. Ще зовсім нещодавно, у XIX столітті, лише дозвільні англійські багачі мали в розпорядженні гроші і час, щоб відвідувати Європу і милуватися її краєвидами. У світі Чосера, як, втім, і у всьому світі і у всі часи, більшість людей зовсім не подорожували. Багаті, у яких були коні, могли долати чималі відстані – але і вони рідко це робили, зважаючи на всілякі небезпеки. Усе своє життя вони сиділи на одному місці, поряд з такими ж сусідами.

Те ж саме було властиве і більшості людей у світі, де жив Ісус, але з однією важливою обмовкою. Юдеї, що жили в Галілеї, регулярно здійснювали одну і ту ж поїздку: паломництво в Єрусалим (на 3-4 дні шляху). І будь-який юдей, де б він не був, міг би розповісти про велику подію Виходу, коли його предки йшли з Єгипту в Землю Обітовану. А окрім цього він міг би розповісти і інші біблійні історії – про царів і пророків, про стосунки між Богом і Ізраїлем у минулі дні.

Про все це пам’ятає Лука, розповідаючи нам про те, як Ісус зібрався йти в Єрусалим, де (як ми читаємо у вірші 31) «Він мав докінчити». Тоді ще не настав час для загальноприйнятого паломництва, і подорож, що починається в Лк. 9:51, триватиме – якщо врахувати центральну композицію Євангелія Луки – аж до Лк. 19:41; але віднині Єрусалим стає метою, і Ісус весь час перебуває в русі. Інша велика книга Луки, Дії Апостолів, теж включає безліч довгих подорожей (поїздки апостола Павла, що мають своєю кінцевою метою Рим). Мандрування у відповідь на Божий заклик – у Луки це одна з головних християнських чеснот. Сюди ж входить і слідування за Ісусом.

Що ж стосується слідування за Ісусом, Лука відразу дає зрозуміти, що ця справа не з легких. Перш ніж рушити в дорогу, учні влаштували суперечку один з одним – хто з них більший. Яка б справа не планувалася, люди виявляють у зв’язку з нею власні амбіції, і перш ніж почати її, слід спершу розібратися з ними. Навіть якщо проблема потім повториться, її рішення треба позначити вже зараз. Учні повинні раз і назавжди утямити, що Боже Царство не обмежується їх маленькою групою, але поширюється на багатьох незнайомих для них людей. Усе не так прямолінійно, як вони вважали.

Коли вони рушають у дорогу, Ісус «посилає посланців» (це ж значення в слова «ангел») «перед Собою». Лука хоче нам нагадати, що цей шлях – дійсно шлях Виходу: у самій Книзі Вихід (23:20) Бог каже: «Ось Я посилаю Ангола перед лицем твоїм», який введе народ у Землю Обітовану. Але тут, у Євангелії, – новий Вихід: пророк Малахія (3:1) провіщає, що Бог пошле ангела, або вісника, перед Собою, щоб, коли Бог прийде судити і рятувати, люди були готові до цього. Усі ці мотиви вбудовані в нову і незвичайну подорож Ісуса. Вона прокладає дорогу до істинної Землі Обітованої; ту дорогу, по якій сам Бог повертається до Свого народу.

А Яків з Іваном зайняті лише тим, що приміряються до ролі Іллі в Старому Завіті. Зустрівши опозицію, вони готові призвати вогонь з неба, щоб він винищив супротивників, як зробив Ілля (2 Царів 1:10-12). Але Ісус йде іншим шляхом. Його шлях – це не звитяжний хід, що змітає будь-який опір. Це рух вперед в утвердженні Євангелія Царства. З Лк. 4 ми знаємо, що це Євангеліє несе в собі звістку про любов і благодать, причому настільки сильною, настільки несподіваною і настільки масштабною, що багатьох вона просто шокує.

Звістка ця шокує навіть тих, хто вважає похвальною справою йти за Ісусом. Люди, які говорять з Ісусом на Його шляху, подібні до зерна, посіяного в кам’янистий ґрунт або в терня (Лк. 8). Вони хочуть йти за Ним, але ставлять при цьому умови. Чи готові вони все кинути і йти за Ним? Поховати батька вважалося для юдея священним обов’язком і синівським обов’язком; але Ісус каже, що навіть це другорядне в порівнянні із закликом йти за Ним і сповіщати Царство Боже.

Цей заклик – йти вперед разом з Ісусом – виразно і ясно звучить в останньому вірші євангельського уривка. Сьогодні, коли землеробство не поширене так широко, як у ті давні часи, люди не завжди можуть зміркувати, що станеться, якщо провести плугом борозну, а потім озирнутися назад, щоб подивитися, як вийшло. Навіть якщо ти побачиш, що ділянка борозни позаду тебе вийшла пряма, наступна ділянка борозни запросто може виявитися кривою, раз ти дозволив собі озирнутися, йдучи за плугом. Можна навести і інші образи. Коли співаєш пісню, не можна з’ясовувати, чи вірно ти узяв попередній рядок. Потрібно зосередитися на наступному. Якщо ти в дорозі, то тобі потрібна така карта, яка покаже, куди тобі йти далі, а не та, що покаже вже пройдений тобою шлях.

Питання, поставлене перед нами, набуває нової сили. Куди Ісус закликає нас йти – не вчора, але завтра? Чи готові ми йти за Ним, куди б Він не пішов?


[*] Усі оповідачі Чосера їдуть у містечко Кентербері на поклоніння труні англійського святого Фоми Бекета. На шляху в Кентербері вони зближуються і, щоб скоротати шлях, змовляються розповідати кожен по дві історії. – Прим. ред.

Попередній запис

Луки 9:1-17 – 9:18-27

Луки 9:1-17 – Ісус посилає апостолів на проповідь і насичує п'ять тисяч народу «І скликав Він Дванадцятьох, і дав їм ... Читати далі

Наступний запис

Луки 10:1-16 – 10:17-24

Луки 10:1-16 – Ісус посилає на проповідь сімдесят учнів «Після того призначив Господь і інших Сімдесят, і послав їх по ... Читати далі