Луки 8:26-39 – 8:40-56

Луки 8:26-39 – Зцілення біснуватого

«І вони припливли до землі Гадаринської, що навпроти Галілеї. І, як на землю Він вийшов, перестрів Його один чоловік із міста, що довгі роки мав він демонів, не вдягався в одежу, і мешкав не в домі, а в гробах. А коли він Ісуса побачив, то закричав, поваливсь перед Ним, і голосом гучним закликав: Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього?

Благаю Тебе, не муч мене! Бо звелів Він нечистому духові вийти з людини. Довгий час він хапав був його, і в’язали його ланцюгами й кайданами, і стерегли його, але він розривав ланцюги, і демон гнав по пустині його. А Ісус запитався його: Як тобі на ім’я? І той відказав: Леґіон, бо багато ввійшло в нього демонів. І благали Його, щоб Він їм не звелів іти в безодню. Пасся ж там на горі гурт великий свиней. І просилися демони ті, щоб дозволив піти їм у них. І дозволив Він їм. А як демони вийшли з того чоловіка, то в свиней увійшли. І череда кинулась із кручі до озера, і потопилась. Пастухи ж, як побачили теє, що сталось, повтікали, та в місті й по селах звістили. І вийшли побачити, що сталось. І прийшли до Ісуса й знайшли, що той чоловік, що демони вийшли із нього, сидів при ногах Ісусових вдягнений та при умі, і полякались… Самовидці ж їм розповіли, як видужав той біснуватий. І ввесь народ Гадаринського краю став благати Його, щоб пішов Він від них, великий бо страх обгорнув їх. Він же до човна ввійшов і вернувся. А той чоловік, що демони вийшли із нього, став благати Його, щоб бути при Ньому. Та Він відпустив його, кажучи: Вернися до дому свого, і розповіж, які речі великі вчинив тобі Бог! І той пішов, і по цілому місту звістив, які речі великі для нього Ісус учинив!»

Над моїм каміном висить фотографія в рамці з видом Галілейського моря з однією з гір Голанських висот. Я зробив цей знімок пізньої осені, в одну із сонячних днинок. Ясний краєвид полонить своєю безтурботністю, на протилежному березі видніється місто Тиверіада. Навряд чи вам спаде на думку, що в цих місцях у наш час точаться військові дії. Місцевість більше схожа на заміську, куди ви могли б поїхати на вихідні, щоб вирватися на свободу.

Ми не знаємо, чому Ісус вирішив відправитися туди – на іншій бік озера від основної частини Галілеї (топонім «Галілея»[1] у різний час відносився до різних частин цього регіону, залежно від того, як мінялися межі в результаті наявної міграційної політики; але найчастіше так називалася область, розташована на північний захід від озера). Тоді, як і тепер, область на південний схід від озера була спірною територією. В дні Ісуса північно-східне узбережжя озера було частиною Гавланітиди (той же корінь у слові «Голан»), а південний схід називався «Десятимістям», грецькою «Декаполісом». Досі ведуться суперечки про те, де саме стався описуваний в уривку випадок, але ми припускаємо, що євангелісти мали на увазі або південну частину Гавланітиди, або північний край Декаполіса. Як би то не було, це сталося на східному боці озера, і беріг там, здебільшого, неприступний.

Головне в усьому цьому те, що ця область була переважно заселена язичниками, хоча там було і немало євреїв. Ісус вирішив перетнути озеро в напрямку до чужої землі, можливо, побоюючись переслідування, неминучого в разі, якби він подорожував під самим носом Ірода Антипи. Проте і на тому березі спокою Він не знайшов. Ця несамовита людина, одержима, здавалося, безліччю духів, відразу виступила проти Ісуса з дикими криками і виском. Учні, мабуть, не проти були повернутися в човен і плисти назад, до дому.

Перед цією людиною-бурею Ісус залишається таким же спокійним, яким Він був на озері, коли там бушували хвилі і вітер. Він однаково владний і над стихією, і над людиною. Дивна сцена зі свинями (ще один натяк на те, що тут живуть язичники; юдеї не їли і навіть не тримали свиней) іноді пов’язувалася з припущенням, що місцеві юдеї називали свинями чужаків-язичників і були не проти прогнати їх назад, у море. Позбутися таким чином «полку» або «ескадрону» римських солдатів було мрією декількох революційних вождів у першому столітті. Але Лука, розповідаючи цю історію, зосереджений на одержимій людині і, як завжди, на Ісусі.

Для Луки те, що сталося з цією людиною, – не просто дивовижне зцілення; це – «порятунок» (в. 36)[2]. Порятунок, здавна обіцяний Богом і явлений в Ісусі, досягнув вже багатьох в Ізраїлі, а тепер поширюється ще далі, за межі Юдеї.

Але всю суть цього епізоду ми виявляємо в кінцівці. Людина, що вже знаходиться при повному розумі, просить, щоб їй дозволили залишитися з Ісусом. Зцілений тягнеться до Нього не лише через дивовижне зцілення, яке пережив. Він розуміє, що навряд чи зможе жити в цих місцях, де усім відома трагічна історія його колишнього життя. Якщо його і приймуть у рідну сім’ю і в рідне село, то напевно з великим небажанням. Але йому доведеться набратися мужності і нести відповідальність за свої вчинки; він не повинен розраховувати на те, що зможе сховатися за спиною Ісуса. Він один з тих, кому Ісус не каже: «Йди за Мною» у буквальному розумінні; він один з тих (яких, як ми можемо припустити, більшість), кому сказано: «Повертайся у дім твій і розповідай, що зробив тобі Бог». Переживши Благу звістку в дії, він повинен тепер нести її сам.

Найголовніше Лука приберігає наприкінці. «Вернися до дому свого, – каже Ісус, – і розповіж, які речі великі вчинив тобі Бог!». І чоловік той йде і розповідає усім, що Ісус йому зробив. Лука не пропонує нам (в усякому разі доки) ретельно розробленої доктрини про те, яким чином «Бог був у Христі». Але на інтуїтивному рівні люди відчувають: що робить Ісус, то робить Бог. Кажучи інакше, якщо ви хочете повідати людям, що створив Бог, розкажіть їм про те, що створив Ісус. Кращі мислителі впродовж двох тисячоліть християнства міркували над тим, щоб знайти адекватні слова і пояснити, як таке можливе; але це – істина, зрозуміла на внутрішньому рівні тим, хто одного разу зіткнувся з рятівною силою Бога в особі і справах Ісуса.

Луки 8:40-56 – Дочка Яіра і кровоточива жінка

«А коли повернувся Ісус, то люди Його прийняли, бо всі чекали Його. Аж ось прийшов муж, Яір на ім’я, що був старшим синагоги. Він припав до Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його. Бо він мав одиначку дочку, років десь із дванадцять, і вмирала вона. А коли Він ішов, народ тиснув Його. А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була, що ніхто вздоровити не міг її, підійшовши ззаду, доторкнулась до краю одежі Його, і хвилі тієї спинилася їй кровотеча! А Ісус запитав: Хто доторкнувся до Мене? Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: Учителю, народ коло Тебе он товпиться й тисне. Ісус же промовив: Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене… А жінка, побачивши, що вона не втаїлась, трясучись, підійшла та й упала перед Ним, і призналася перед усіма людьми, чому доторкнулась до Нього, і як хвилі тієї одужала. Він же промовив до неї: Дочко, твоя віра спасла тебе; іди з миром собі! Як Він ще промовляв, приходить ось від старшини синагоги один та й говорить: Дочка твоя вмерла, не турбуй же Вчителя! Ісус же, почувши, йому відповів: Не лякайсь, тільки віруй, і буде спасена вона. Прийшовши ж до дому, не пустив Він нікого з Собою ввійти, крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівчати, та матері. А всі плакали та голосили за нею… Він же промовив: Не плачте, не вмерла вона, але спить! І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона. А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: Дівчатко, вставай! І вернувся їй дух, і хвилі тієї вона ожила… І звелів дать їй їсти. І здивувались батьки її. А Він наказав їм нікому не розповідати, що сталось.»

Ми не знаємо точно, чи був Лука лікарем, хоча тому є непрямі свідчення в самому Євангелії, а також Павло згадує про нього як про «улюбленого лікаря» (див. Кол. 4:14). Але якщо він і дійсно був лікарем, то він напевно гірко усміхнувся, коли писав вірш 43. Йому доводилося зустрічати подібних пацієнтів, що безрезультатно витрачали все, що в них було, на лікарів. У світі, де не знали досягнень сучасної медицини, де не було жодної безкоштовної медичної допомоги чи системи особистого страхування, нормальне здоров’я було дорогоцінною, але крихкою річчю. Життя тих, у кого його не було, перетворювалася на нескінченну низку хвороб і убогості. І не було анінайменшого шансу вирватися з цього кола.

Лука наслідує Марка, поміщаючи розповідь про жінку, що прохворіла 12 років, в історію про 12-річну дочку Яіра. (Можливо, тут чується відгомін іншої розповіді Луки – про 12-річного Ісуса?) Окрім цього збігу історії мають і інші точки дотику. Ісус закликає Яіра до віри відразу після слів про те, що віра врятувала жінку. Якщо віра Яіра повинна допомогти в зціленні його дочки, то відправною точкою віри повинна послужити фраза, яку Ісус вимовляє в Яіровій присутності. Він сказав, що з Нього вийшла сила, перш ніж дізнався, кого саме вона зцілила. (Ця фраза Ісуса примітна сама по собі і багато що говорить про те, якою ціною давалися Ісусові численні зцілення.) Якщо дотик до Ісуса мав такий ефект, то хто знає, що може статися, якщо Ісус сам прийде до померлої дівчинки і доторкнеться до неї?

Звичайно, дотик відігравав важливу роль в обох випадках. У світі, де не було сучасної гігієни (мило, як відомо, винайшли тільки в середні віки, а про такі елементарні для нас речі, як водопровід і каналізація, можна було лише мріяти), пов’язані з чистотою приписи були життєво потрібні для підтримки громадського здоров’я. Кодифікація і ретельна розробка цих правил в юдейських Писаннях і пізніших документах перетворилися на справжнє мистецтво. З цих правил виходило, що два найочевидніші джерела осквернення – це трупи і жінки з внутрішньою кровотечею.

Іншими словами, читач першого століття, наткнувшись на цю подвійну розповідь, прекрасно розумів, що Ісус осквернився двічі. У першому випадку Він ніяк не міг уникнути осквернення: жінка підійшла і сама доторкнулася до Нього. І хоча Він не знав ні того, що вона зробила, ні того, чим вона була хвора, формально Він осквернився. Частково саме тому жінка хотіла залишитися непоміченою і боялася відкритися, а коли їй все-таки довелося це зробити, виправдовувалася, немов винувата. У другому випадку, проте, Ісус діє цілком усвідомлено і торкається до мертвого тіла. Як і в епізоді з сином вдови в Наїні (7:11-17), сама ця дія була порушенням заборони; і в даному випадку теж ефект був миттєвим і приголомшливим.

В обох випадках – жінки і дівчинки – ми бачимо особливий інтерес Луки до історій за участю жінок. Загальновідомо, що він більше підкреслює їх роль, ніж це роблять інші євангелісти. Але в обох випадках ми знаходимо і ознаки того, що мало статися із самим Ісусом. Описуючи епізод за епізодом, Лука наполегливо вказує на те, ким є Ісус. В той же час він готує читачів до власного роз’яснення того, з якою метою прийшов у світ Ісус. Коли Лука розповідає про вхід Ісуса в Єрусалим і про Його арешт і смерть, його головна тема – замісний характер смерті Христової. Ісус, не винен ні в чому, за що можна було б засудити Його на розп’яття, займає місце винних, тих, хто із самого початку накликав на себе цей вирок. У даному уривку цей мотив вже проглядається. Ісус переймає на Себе скверну хвороби і смерті, але сила Його любові – а саме любов передусім сяє в цих історіях – обертає цю скверну в зцілення і надію.

Цю звістку Лука повторив би для нас і сьогодні, з якою б проблемою ми не зіткнулися. Присутність Ісуса, Його дотик до скверни земних проблем є те, в чому ми маємо потребу і що нам обіцяно в Євангелії. Співпереживаючи персонажам Луки, ми виявляємо, що Ісус спокійно йде поряд з нами в нашому життєвому безладу і наших страхах. Він вітає наш трепетний дотик до Нього і повеліває: «Не бійтеся!»


[1] Др.-євр. Галіл – букв, «область язичників». – Прим. пер.

[2] Грец, дієслово содзо допускає обидва варіанти перекладу: «рятувати» і «зціляти». – Прим. пер.

Попередній запис

Луки 8:1-15 – 8:16-25

Луки 8:1-15 – Притча про сіяча «І сталось, що Він після того проходив містами та селами, проповідуючи та звіщаючи Добру ... Читати далі

Наступний запис

Луки 9:1-17 – 9:18-27

Луки 9:1-17 – Ісус посилає апостолів на проповідь і насичує п'ять тисяч народу «І скликав Він Дванадцятьох, і дав їм ... Читати далі