Луки 8:1-15 – 8:16-25

Луки 8:1-15 – Притча про сіяча

«І сталось, що Він після того проходив містами та селами, проповідуючи та звіщаючи Добру Новину про Боже Царство. Із ним Дванадцять були, та дехто з жінок, що були вздоровлені від злих духів і хвороб: Марія, Магдалиною звана, що з неї сім демонів вийшло, і Іванна, дружина Худзи, урядника Іродового, і Сусанна, і інших багато, що маєтком своїм їм служили. І, як зібралось багато народу, і з міста до Нього поприходили, то Він промовляти став притчею.

Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, і було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьобували. Друге ж упало на ґрунт кам’янистий, і, зійшовши, усохло, не мало бо вогкости. А інше упало між терен, і вигнався терен, і його поглушив. Інше ж упало на добрую землю, і, зійшовши, уродило стокротно. Це сказавши, закликав: Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! Запитали ж Його Його учні, говорячи: Що визначає ця притча? А Він відказав: Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим у притчах, щоб дивились вони і не бачили, слухали і не розуміли. Ось що означає ця притча: Зерно це Боже Слово. А котрі край дороги, це ті, хто слухає, але потім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони. А що на кам’янистому ґрунті, це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують дочасно, і за час випробовування відпадають. А що впало між терен, це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами, та багатством, та життьовими розкошами, і плоду вони не дають. А те, що на добрій землі, це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, і плід приносять вони в терпеливості.»

Якби Ісус виголошував цю промову сьогодні, Він міг би підключити і інші категорії. Як щодо зерна, яке було посіяне в добрий ґрунт, але було знищене кислотними дощами? Як щодо прекрасних рослин, які проросли, а потім були похоронені під гравієм під час будівництва нової дороги? Тут думка може розвиватися в багатьох напрямах.

Але, зрозуміло, Христос не просто роз’яснював сільськогосподарські проблеми. З їх допомогою Він показував, яким дивним чином настає Царство Боже. Багато хто з Його слухачів чекав, що станеться щось велике і очевидне. Чекали нового Царя замість Ірода, чекали нового і законного Священика замість діючого первосвященика, і особливо чекали національного руху з метою повалити правління ненависних язичників над Ізраїлем. Нічого такого не сталося, тим більше в тому сенсі, в якому вони це уявляли. Ісус пристрасно хотів зробити так, щоб вони побачили і почули те, що Бог насправді здійснює в даний момент.

Лука вже достатньо розповів нам про громадське служіння Ісуса, щоб ми змогли зрозуміти, з якого роду людьми Він спілкувався. Тут були односельці, які чули, як Ісус читав у синагозі сувій пророка Ісаї, і не побажали прийняти сказане. Слово Його було відкинуте, і птахи небесні повидзьобували його. От за столом сидить фарисей: він запросив Ісуса на трапезу і, очевидно, бажає Його послухати, але те, що робить і каже Ісус, таке несподіване і скандальне, що він намагається якнайдалі дистанціюватися від цієї особи. Зерно впало на кам’янистий ґрунт забобонів цього фарисея, і немає нічого, що могло б дати йому вологу і допомогти йому вирости. Такі люди «цього роду» (7:31), що думають про своє і не потребують таких пророків, як Іван або Ісус. Зерно впало між терням, і терня поглушило його.

Але от сотник, перед нами язичник, який вірить, що Ісус має в розпорядженні владу виганяти навіть самі невиліковні хвороби. А от митник, який кидає свій темний бізнес заради Ісуса. А от безіменна жінка, чия екстравагантна поведінка показує, що вона пережила Боже прощення і відчула нове життя у своєму серці. От багато і багато інших, які почули звістку Христа про Царство, що настало, вже в перші тижні Його служіння. Їх вчинки говорять про те, що почуте ними слово принесло плід. І, звичайно, тут Дванадцять, з якими ми знайомимося поступово, по ходу оповідання Луки. Хоча він не висвічує їх слабкості так безжально, як це робить Марко, він все ж показує, як вони часто бувають спантеличені і потребують допомоги і нових вказівок. Рослини проросли, але ще не цілком дозріли, щоб плід приносити «в терпеливості» (слово «терпеливість» у цій притчі є тільки в Луки: ми можемо припустити, що в його розумінні обіцяному плоду дійсно потрібен час для дозрівання).

І тут же – група жінок (8:1-8), яких інші Євангелісти не згадують до завершальних подій, коли вони опиняються біля підніжжя Хреста, потім допомагають у похованні і, нарешті, першими приходять до гробниці. Вони почули слово і були зцілені Христом (Лука має на увазі, що всі вони були зцілені, а не одна лише Марія Магдалина). І вони зробили нечуване: залишили своє цілком певне соціальне положення, сім’ю і дім, де в них була своя роль і свої обов’язки, і вирішили супроводжувати Ісуса і Його учнів, переходячи разом з ними з місця на місце, піклуючись про їх потреби і, більше того, витрачаючи на них власні гроші.

Палестинців I століття присутність жінок серед послідовників Ісуса шокувала точно так, як і сцена з жінкою, що розпустила волосся і цілувала ноги Ісуса. (Той факт, що Марія Магдалина згадана незабаром після цього епізоду, можливо, натякає на те, що вона могла бути тією безіменною жінкою, проте в нас немає достатніх доказів для такого висновку.) Можна лише уявити, як дивилися на цю компанію жінок і що про неї говорили. Але можна припустити і те, що сам Ісус вважав саме їх тими людьми, на чиї серця і на чиї життя подіяло Слово, людьми, які вже приносять плід, присвятивши своє життя, репутацію і майно цьому незвичайному руху до нового Царства.

Подивіться у вікно на перехожих людей. У який ґрунт падає зерно сьогодні? Як нам розпушити грубий ґрунт, прибрати каміння, вирвати бур’яни? Що ми можемо зробити, щоб сіяти слово з великим успіхом? Для різних місць і різних часів відповіді на ці питання будуть своїми. Але, мабуть, перша і найважливіша відповідь – наша власна. Наскільки зрілі ті плоди (і наскільки багато їх), які Слово вирощують у нашому власному житті. Якщо ми маємо вуха, то повинні навчитися чути.

Луки 8:16-25 – Ісус утихомирює бурю

«А світла засвіченого ніхто не покриває посудиною, і не ставить під ліжко, але ставить його на свічник, щоб бачили світло, хто входить. Немає нічого захованого, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається, і не вийде наяв. Тож пильнуйте, як слухаєте! Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього і те, що, здається йому, ніби має.

До Нього ж прийшли були мати й брати Його, та через народ не могли доступитись до Нього. І сповістили Йому: Твоя мати й брати Твої он стоять осторонь, і бажають побачити Тебе. А Він відповів і промовив до них: Моя мати й брати Мої це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!

І сталось, одного з тих днів увійшов Він до човна, а з Ним Його учні. І сказав Він до них: Переплиньмо на другий бік озера. І відчалили. А коли вони плинули, Він заснув. І знялася на озері буря велика, аж вода заливати їх стала, і були в небезпеці вони. І вони підійшли, і розбудили Його та й сказали: Учителю, Учителю, гинемо! Він же встав, наказав бурі й хвилям, і вони вщухнули, і тиша настала! А до них Він сказав: Де ж ваша віра? І дивувались вони, перестрашені, і говорили один до одного: Хто ж це такий, що вітрам і воді Він наказує, а вони Його слухають?»

Голова ради директорів компанії оглядає кабінет. На порядку денному – важливе рішення, і все це розуміють. «Чи можемо ми прийняти цей проект? – запитує голова. – Ми повинні прийняти рішення». Двадцять заклопотаних облич дивляться на нього, у кожного – своя тека з пропозиціями і в кожного – свої надії і побоювання.

У цю хвилину входить секретарка. «Пробачте, пане Голово, – каже вона, – але ви сказали, щоб я зняла трубку, коли буде дзвінок».

Він покидає кабінет, щоб відповісти на телефонний дзвінок. Двадцять пар очей проводжають його. Що це за така важлива справа, щоб затримувати рішення? Минає п’ять хвилин.

«Це була моя дочка, – весело пояснює голова, повернувшись у кабінет. – Сьогодні вона брала участь у змаганнях з плавання і перемогла! Це великий день!» І при загальному подиві він продовжує збори.

Яке ваше враження від історії? Ви шоковані чи приємно здивовані? Звичайно, якщо врахувати первинну роль бізнесу в західному світі за останні сто років, для керівника фірми, щонайменше, дивно відстрочувати ухвалення життєво важливого рішення через змагання з плавання, в яких бере участь його дочка. Це суперечить нормі.

І лише коли ми відчуємо всю абсурдність ситуації, ми зможемо оцінити і те, наскільки відповідь Ісуса родичам, що прийшли за Ним, шокувала і Його учнів, і всіх хто там був. Якщо ми в глибині душі хотіли б, щоб наші сім’ї були для нас чимось важливішим, ніж вони іноді є, то ми можемо не сумніватися, що у світі Ісуса єдність і згуртованість сім’ї були набагато, набагато важливішими. І тим сильніше нас були приголомшені люди, які стали свідками більш ніж дивної реакції Ісуса на прихід Його матері Марії і братів, – Якова та інших.

Марко повідомляє нам (Мр. 3:21), що рідні Ісуса злякалися – чи не з’їхав Він з глузду. Іван каже (Ів. 7:5), що вони не вірили в Нього і в те, що Він робив. Лука пропонує інше пояснення. Перед нами – звичайний візит родичів і – удар, який їм наніс Ісус. «Хто Мати Моя? Хто Брати Мої?» (Тобто найближчі родичі як в єврейському менталітеті, так і в розумінні язичників.) «От вони!» – і Він вказує на різношерстий натовп, що набився в будинок: «Моя мати й брати Мої це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!»

Тут ми повинні почути відгомони притчі про сіяча в попередньому уривку. Люди, які оточують Ісуса, відтворюють притчу про зерно, посіяне в добрий ґрунт. Вони чують слово Боже і приносять плід. От як важливе Царство: воно навіть важливіше, ніж обов’язки перед сім’єю, які самі по собі цілком нормальні. Ісус зовсім не схожий на бізнесмена, що пішов з головою в роботу і забув про сім’ю. Важко уявити собі людину, яка була б уважнішою по відношенню до своїх рідних, ніж Ісус, та все ж Він знає, що слово Боже куди важливіше за сімейні узи. Горе тим проповідникам, пастирям або богословам, які наводять цей епізод як реабілітацію неуважності до власних сімей, – вони, ніби, зайняті Божою справою! Нерідко цим намагаються виправдати свій кар’єризм і егоїстичну зосередженість на роботі, неначе робота є те головне, що визначає нашу особистість і наше становище в суспільстві. Але тут таїться і ще одна небезпека – дозволяти обов’язкам, неважливо яким саме, пом’якшувати і в результаті зводити нанівець абсолютні вимоги Слова Божого. Ісус, знаючи, що Його рідні не зрозуміли Його покликання (але сподіваючись, що свого часу вони його зрозуміють), не міг дозволити їм відвернути Себе від тієї життєво-необхідної справи, якою Він був зайнятий.

Цей вражаючий конфлікт між старим світом з його сімейними узами і новим світом Євангелія є видимим вже в застереженнях, що прозвучали на початку цього фрагмента. Бог творить щось нове, і це не можна тримати в секреті. Навіть якщо ви спробуєте, з цього нічого не вийде, оскільки минув час, коли все таємне стане явним, коли пітьму змінить світло, коли Боже Царство проявиться в усьому своєму блиску, – і все те, що приховане зараз, стане відомим усім. З погляду Луки, такі події, як розп’яття і воскресіння Ісуса, зішесття Святого Духа, покладання на Церкву місії і її ріст, падіння Єрусалиму, – роблять явним те, що було прихованим у ранньому служінні Ісуса. Бог завжди так діє, і дуже скоро стане зрозуміло, хто дійсно слухав Слово і наслідував його.

На озері учні, а з ними – і ми з вами, отримали наочний урок. Коли всі власні ресурси вичерпані, нам не залишається нічого іншого, як віддатися на милість Ісуса, окрім Нього ніхто і ніщо не зможе нам допомогти. Вибір на користь віри має бути абсолютним. Або ми довіримося Йому, або ми виявимося одні в бурхливому морі життя. Лука використовує цю історію, щоб підвести нас до питання: «Хто ж це?» Відповідь на нього буде дана в наступному розділі. Але ця історія паралельно піднімає питання нашої віри. Ми лише тоді утямимо, хто такий Ісус, коли зрозуміємо, що відповісти на це запитання можна тільки в абсолютній довірі і послуху Йому.

Попередній запис

Луки 7:18-35 – 7:36-50

Луки 7:18-35 – Ісус і Іван Христитель «Про все ж те сповістили Івана учні його. І покликав Іван двох із ... Читати далі

Наступний запис

Луки 8:26-39 – 8:40-56

Луки 8:26-39 – Зцілення біснуватого «І вони припливли до землі Гадаринської, що навпроти Галілеї. І, як на землю Він вийшов, ... Читати далі