А як щодо науки?

Своє невір’я в Христа дехто намагається виправдати такими словами: „Усе, що не доведене наукою, – або невірогідне, або взагалі не варте уваги”. І якщо не можна довести Божественну сутність Христа і факт Його воскресіння, то люди XXI ст., мовляв, надто освічені, щоб сприймати Христа як Спасителя і вірити в Його воскресіння.

На заняттях з філософії чи історії у мене часто запитують не без виклику:

– А ви можете це довести науково?

Я відповідаю:

– Методами природничих наук? Ні. Хіба я фізик чи хімік?

Тоді у залі чути сміх і вигуки:

– То й не варто говорити. Невже ви хочете, щоб усе сприймалося на віру? (Мається на увазі, звісно, сліпа віра).

Недавно в літаку, що летів до Бостона, я розговорився з сусідом. Пояснював йому, чому вірю, що Христос був саме тим, ким Себе називав. У цей час до салону зайшов пілот, почув нашу розмову.

– Не хотів би я бути на вашому місці! – сказав він мені.

– Це ж чому? – поцікавився я.

– Ви ж не можете це науково довести!

Вражаюся, як деградувало мислення сучасної людини. Люди XXI ст. чомусь дійшли думки, що все, на що немає прямих доказів, – вигадки. Але саме це й неправильно! І взагалі, важко щось довести, коли йдеться про історичну особу чи подію. Насамперед необхідно збагнути різницю між природно-науковим доказом і доказом, який ми називатимемо історико-юридичним. Спробую пояснити цю різницю.

Що значить науково довести якийсь факт? Для цього треба відтворити цей факт у присутності людини, яка сумнівається в його вірогідності. Відтворення це проводиться за певних умов, постійно контрольованих, які дають можливість вести спостереження, реєструвати відомості і перевіряти гіпотези.

„Наукові методи доказів, при всьому розмаїтті їх визначень, зводяться до виміру явищ і здійснюваного досліду або ж до повторних спостережень”. (Енциклопедія „Британіка”).

Джеймс Конант, доктор наук, ректор знаменитого Гарвардського університету, писав: „Наука є взаємозв’язаним ланцюгом уявлень і розумових конструкцій, які виникають як результат експериментів і спостережень і на які можна спиратися в подальших дослідах і спостереженнях”.

Як учені перевіряють істинність того чи іншого твердження? Вони проводять досліди, які можна контролювати. На цьому базується сучасний природно-науковий метод. Наприклад, хтось стверджує:

„Мило марки „Айворі” тоне у воді!” Я веду цю людину на кухню, наливаю в миску води і кидаю у воду шматок мила. Буль-буль! Проведено спостереження, зафіксовано дані, припущення перевірено емпірично: за даних умов це мило у воді не тоне!

Але от що цікаво. Коли б природно-науковий метод був єдиним шляхом доказу, то як би ви довели, що були сьогодні на першому уроці? Або що ви сьогодні обідали? Адже ці події не можна повторити в контрольованих умовах! Що робити?

От тут ви маєте повне право вдатися до історико-юридичного методу! В нашому випадку досить показати, що сумніви в існуванні певного факту необґрунтовані. Інакше кажучи, „вирок” виголошується на підставі вагомих доказів. Це значить, що прийняте рішення не викликає обґрунтованих сумнівів. Воно залежить від показів свідків.

Розрізняють три види показів: усні, письмові і речові докази (наприклад, пістолет, куля чи зошит). Використовуючи юридичний метод розслідування події, яка сталася в минулому, ви можете цілком переконливо довести, що вранці ви були на уроці – вас бачили друзі, у вас є записи в зошиті, вас пам’ятає викладач.

Природно-науковий метод можна використати лише для доведення явищ, які повторюються. Коли ж треба щось довести (чи спростувати) стосовно історичної особи чи події, природничі науки тут просто безсилі. І метод цих наук не годиться для дослідника, який шукає відповіді на питання типу:

  • „Чи існував Уїльям Шекспір?”
  • „Чи боровся Мартін Лютер Кінг за громадянські права?”
  • „Ким був Ісус із Назарета?”
  • „Чи воскрес із мертвих Ісус Христос?”

Усі ці питання лежать поза сферою природно-наукового доведення. Їх доводиться вводити в галузь доказів юридичних.

Інакше кажучи, науковий метод, що базується на спостереженнях запису даних, висуненні гіпотез, розумових висновках і експериментальній перевірці, не може остаточно відповісти на питання типу: „А ви можете довести воскресіння з мертвих?” або „Як довести, що Ісус – Син Божий?”

Коли ж люди вдаються до історико-юридичного методу, їм доводиться перевіряти достовірність свідчень.

Знаєте, чим мене особливо приваблює християнство? Саме тим, що це не якесь сліпе повір’я, а розумна віра. Кожного разу, коли в Біблії хтось має продемонструвати свою віру, йдеться про віру розумну. Ісус сказав: „І пізнаєте правду” (Ів. 8:32). Він не сказав: „Залишитесь у незнанні”.

Якось Христа запитали: „Яка найбільша Заповідь у Законі?” Пам’ятаєте, що Він відповів: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою” (Мт. 22:37). Мені здається, що в багатьох віруючих проблема саме в тому, що їхня віра живе лише в серці, факти ж про Христа до їхнього розуму не доходять.

Нам дано розум, оновлений Святим Духом, щоб пізнати Господа, серце, щоб любити Його, волю, щоб обрати Його. Щоб прославляти Господа, щоб пізнавати Його якомога глибше, ми повинні жити водночас у всіх трьох вимірах.

Не знаю, як у вас, але моє серце не може радіти від того, що відкинув мій розум. Моє серце і мій розум створені, щоб жити в гармонії одне з одним. Щоб повірити у Христа як у Спасителя і Господа, ще ні від кого не вимагали інтелектуального самогубства.

У наступних розділах ми розглянемо, наскільки вірогідні письмові та усні свідчення про Ісуса.

Попередній запис

Бог, дурисвіт чи божевільний? (Закінчення)

Версія друга: божевільний Отже, неможливо уявити, щоб Ісус був дурисвітом. А якщо насправді Він вірив у те, що є Богом, ... Читати далі

Наступний запис

Біблія: чи можна на неї покладатися?

Новий Завіт – це основне джерело історичних відомостей про Ісуса. Саме тому і в 19-му, і у 20-му століттях робилося ... Читати далі