Луки 6:27-38 – 6:39-49

Луки 6:27-38 – Любов до ворогів

«А вам, хто слухає, Я кажу: Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить. Хто вдарить тебе по щоці, підстав йому й другу, а хто хоче плаща твого взяти, не забороняй і сорочки. І кожному, хто в тебе просить подай, а від того, хто твоє забирає, назад не жадай. І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви. А коли любите тих, хто любить вас, яка вам за те ласка? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить. І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, яка вам за те ласка? Бо те саме і грішники роблять. А коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти, яка вам за те ласка? Позичають бо й грішники грішникам, щоб одержати стільки ж. Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, і ваша за це нагорода великою буде, і синами Всевишнього станете ви, добрий бо Він до невдячних і злих! Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!

Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам. Давайте і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам.»

Одним з видатних єврейських учених, що писали в наш час про Ісуса, був Давид Флусер (Flusser), що багато років викладав в Єврейському університеті в Єрусалимі. Але далеко не всі любили його. Один з найблискучіших учнів Флусера, захищаючи роботу в іншому університеті, отримав у свого викладача дуже низьку оцінку лише через те, що був учнем Флусера. Деякий час потому до Флусера прийшов вчитися учень того самого професора, який насолив Флусеру. Його робота не була видатною, але Флусер наполіг на тому, щоб вона була оцінена високо. Асистент став протестувати: як він може робити таке, особливо після того, що чинив інший викладач? «Поставте йому вищу оцінку», – наполягав Флусер. «Так мене навчив Ісус».

Царство, в якому внутрішньо жив і яке сповіщав Ісус, наскрізь було пронизане сліпучою, невгамовною, безглуздою щедрістю. Подумайте про те краще, що ви можете зробити для найпоганішої людини, підіть і зробіть це. Зробіть для іншого те, що ви хотіли б відчувати по відношенню до себе. Подумайте про людей, з якими ви вчинили негарно, і тепер замість цього виявить до них щедрість. Ці правила мають освіжаючу і цілющу властивість. Усі вони насичені новим життям, що виходить назовні, подібно до квітів, що проростають крізь асфальт і дивують кожного своєю красою і силою.

Але чи здійснимі вони? Що ж, і так, і ні. Завданням Ісуса було не забезпечити Своїх послідовників новим статутом, переліком того, що треба і чого не можна робити, в якому ми ставили б галочку, а потім із задоволенням сідали б у крісло після закінчення успішного в моральному відношенні дня. Ісус хотів вселити в людські серця духовну радість перед лицем усього того, що світ може на вас обрушити, – і подавав приклад. І в центрі цієї поведінки, що дарує радість, лежить універсальний принцип: вам слід так чинити, бо це – по-Божому. Бог щедрий до всіх людей, надмірно щедрий (на думку скупих): у Нього багато благ, і всі можуть цим користуватися, як гідні, так і негідні. Він напрочуд милостивий (всякий, хто знає своє власне серце і як і раніше відчуває благодать і любов Божу, погодиться з цим); інакше не може бути, адже ми – Його прощені діти. Лише коли люди зрозуміють, з яким Богом вони мають справу, у них з’явиться можливість відтворити цей образ у своєму житті.

Насправді увесь цей перелік настанов прямо говорить про те, Який саме Бог, в Якого ви вірите, і про той спосіб життя, який повинен стати наслідком цієї віри. Ми вимушені з гіркотою визнати, що покоління християн, що змінили одне одного, знали мало або зовсім нічого не знали про того Бога, про Якого говорив Ісус. Схоже, що часто під ім’ям Ісуса поклонялися якомусь похмурому Богу, скупому Богу, Богу, єдина турбота Якого – зробити життя важким, а спасіння – майже неможливим. Але в той же час цей уривок викриває і ту древню ідею (поширену як у дні Ісуса, так і сьогодні), згідно якої всі релігії насправді, – одне і те ж, що всі боги насправді суть варіації однієї теми. Цей Бог – інший. Якщо б ви жили в суспільстві, де всі вірили б у такого Бога, не було б жодного насильства. Не було б жодної помсти. Не було б жодних розділень на класи, касти чи раси. Мати власність не було б важливіше, ніж знати, що у твого ближнього все гаразд. Уявіть, що хоч би кілька людей з тих, що вас оточують, сприйняли б Ісуса серйозно і почали б жити таким життям. Життя б завирувало, стало б іншим, дивовижним. Від цих людей не можна було б очей відвести!

І, звичайно, люди з подивом дивилися на життя Христа. Трохи раніше Лука повідомив, що причина народної популярності Ісуса полягала в силі, яка виходила від Нього і зціляла людей. Усе Його життя було щедрістю, що б’є через край, даром усього, що Він мав, тим, хто Його потребував. Він говорив про марнотратну любов Свого Отця, яку добре знав, закликаючи людей відгукнутися на неї щедрістю. І, нарешті, коли Його били по щоках і зривали з Нього одяг, Він продовжував любити і прощати, як нам далі розповість Лука (23:34,43). Він проявляв любов не лише до Своїх друзів, але і до Своїх ворогів, оплакував місто, яке відкинуло Його дар миру. Він був істинним втіленням того Бога, про Якого говорив.

У цих настанов (Лк 6:27-38) є дві особливо дивні риси. По-перше, їх простота: вони ясні, чіткі, відверті і добре запам’ятовуються. По-друге, трудність їх дотримання. Чи багато ви знаєте людей, які дійсно їх наслідують? Чи багато ви знаєте громад, де ці принципи стали життєвими правилами? Що ж не так? Хіба Бог змінився? Чи ми забули, хто Він такий насправді?

Луки 6:39-49 – Засудження інших та істинний послух

«Розповів також приказку їм: Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не обидва в яму впадуть? Учень не більший за вчителя; але, удосконалившись, кожен буде, як учитель його. Чого ж в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш? Як ти можеш сказати до брата свого: Давай, брате, я заскалку вийму із ока твого, сам колоди, що в оці твоїм, не вбачаючи? Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого!

Нема доброго дерева, що родило б злий плід, ані дерева злого, що родило б плід добрий. Кожне ж дерево з плоду свого пізнається. Не збирають бо фіґ із тернини, винограду ж на глоду не рвуть. Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе. Бо чим серце наповнене, те говорять уста його!

Що звете ви Мене: Господи, Господи, та не робите того, що Я говорю? Скажу вам, до кого подібний усякий, хто до Мене приходить та слів Моїх слухає, і виконує їх: Той подібний тому чоловікові, що, будуючи дім, він глибоко викопав, і основу на камінь поклав. Коли ж злива настала, вода кинулася на той дім, та однак не змогла захитати його, бо збудований добре він був! А хто слухає та не виконує, той подібний тому чоловікові, що свій дім збудував на землі без основи. І наперла на нього ріка, і зараз упав він, і велика була того дому руїна!»

Один образ вартує тисячі слів. Тут слідують підряд чотири з найбільш яскравих розмов Ісуса. Вони замислювалися як щось забавне. Спробуйте прочитати їх саме так, і ви відчуєте сухуватий і, мабуть, типово юдейський гумор; Біблія повна гумору, якщо тільки ми вміємо його розпізнавати. Проте те, про що говорять ці лаконічні метафори, надзвичайно серйозне. Ісус хотів, щоб люди запам’ятали ці уроки. Вони, мабуть, цього потребували.

Кожна з цих притч – про різні вчення, конкуруючі уявлення про Царство, про такі «рішення проблеми», які змінюють лише форму і не змінюють суть. Ці притчі, безумовно, торкалися різних вчень часів Ісуса, але, повірте, вони цілком застосовні і до деяких сучасних теорій про ідеал людського життя.

Цей ряд притч починається з образу, в якому сліпий веде сліпого. Остерігайтеся, каже Ісус, інших навчань, які виглядають так, немов пропонують водійство, а насправді зроблять те, що ви звалитеся до ями. Наступне речення виглядає як коментар до попереднього: учень не може перевершити свого учителя. Немає сенсу вчитися у фарисеїв: провчившись у них день, станеш одним з них. Ісус закликає Своїх слухачів відкинути нав’язані ним стереотипи і пуститися разом з Ним у нову дорогу.

Наступна притча, про заскалку в оці ближнього і колоду у власному оці (очікувалося, що вона викличе сміх; Ісус свідомо малює словесні карикатури), також застерігає від певного типу навчання. Як і у випадку із сліпими в першій притчі, проблема така: чи досить ви добре бачите, щоб вести за собою, та ще й критикувати когось іншого? Дуже часто, хоча і не завжди, люди критикують в інших саме те, що помічають за собою (і чого в собі самих побоюються). Заскалка і колода – це класичний випадок, який психологи називають «проекцією». Людина знає, що в її оці щось недобре, і щоб піти від проблеми, каже іншій людині, що і з її оком не все гаразд.

Як конкуруючі вчення за часів Ісуса, узгодяться з цим прикладом? Можливо, річ у тім, що, намагаючись скрупульозно наслідувати таку безліч правил і приписів Закону, вони упускають його головний момент? Вони намагаються зробити Ізраїль святішим, щоб відокремити ізраїльську націю від усіх інших націй; але метою Закону і пророків було зробити Ізраїль світлом для інших народів. Вони зі збільшувальним склом вишукують заскалки в очах усіх своїх ближніх і не в змозі побачити колоди – тобто абсолютного непослуху Закону – у власному оці.

І звичайно ж Ісусів образ і сьогодні можна застосувати до багатьох ситуацій. Є багато церков, заклопотаних сущими дурницями, тоді як суть Євангелія і християнського свідоцтва у світі абсолютно губиться з уваги. Кажуть, що лідери Російської православної церкви в 1917 році вели нескінченні дебати з приводу покриттів священнослужителів у той самий момент, коли більшовики приводили в дію свою революцію. Правда це чи ні, але сама думка про щось подібне служить моторошним застереженням для багатьох церков в інші часи. У максималізмі як такому немає нічого поганого; адже кінцівка Ісусової промови має на увазі усунення заскалки[*] з ока ближнього, – але спершу ти повинен розібратися з власною колодою.

Сенс усього цього – сенс юдейства, сенс Божого заклику до Ізраїлю, сенс Божого заклику до кожної особи – у тому, щоб стати справжньою людиною. Така тема притчі про дерева і плоди. Моральне преображення, при якому серце залишається незачепленим, так само даремне, як збір смокв з тернини або винограду з глоду. Ісус закликає Своїх слухачів до абсолютно нового способу життя, що вимагає зміни серця, докорінного перетворення особистості. На сьогоднішньому ринку гасел є маса альтернатив цьому Ісусовому заклику, як це було і в Його час, але жодне з них не зачіпає реальної проблеми.

Проповідь завершується суворим застереженням у формі ще однієї яскравої притчі. Слухати слова істинної мудрості і не втілювати їх у життя – все одно, що споруджувати будинок без фундаменту. Рано чи пізно почнеться повінь, і тоді стане ясно, що за будинок ти побудував. Ісусові сучасники не могли не уловити тут натяку на грандіозне будівництво тих днів – перебудову Іродом єрусалимського Храму. Звичайно, Лука трохи пізніше ясно дасть зрозуміти, що доля, яка очікує Храм, буде частиною суду Божого, викликаного тим, що його управителі не послухали Ісусів заклик. Втім, ця притча застосована до будь-яких ситуацій і до всіх людей. Ісус запам’ятався в історії в тому числі завдяки Своїм яскравим і виразним притчам, в яких люди будь-якої епохи і в будь-якій частині світу могли б почути щось і про себе.

Мораль така: як ми можемо помічати заскалки в очах наших ближніх, якщо не бачимо колод у власних очах? Якщо наші плани і схеми зовні виглядають прекрасно, а серця залишаються незачепленими? Чи не будуємо ми будівлю без фундаменту? Коли ми ставимо подібні питання самим собі і стежимо за тим, щоб наші ближні не заманили нас у ці пастки, нам слід узяти за основне правило нашого життя невгамовне і нічим не обмежене прагнення наблизитися до Бога. Про такий підхід говорять попередні частини цієї проповіді. Ісус пропонує кардинально нове і змістовно насичене життя. Його пропозиція є такою всеосяжною, а значить, і максимально вимогливою, що люди намагаються знайти альтернативи цьому. Але їм слід берегтися цієї спокуси, інакше їх будинок рухне.


[*] У перекладі Євангелія, що використовується Т. Райтом, дослівно написане speck – «пляма; вада; найдрібніший дефект», а не «заскалка». – Прим. пер.

Попередній запис

Луки 6:1-11 – 6:12-26

Луки 6:1-11 – Вчення про суботу «І сталось, як Він переходив ланами, у суботу, Його учні зривали колосся та їли, ... Читати далі

Наступний запис

Луки 7:1-10 – 7:11-17

Луки 7:1-10 – Зцілення слуги сотника «А коли Він скінчив усі слова Свої до народу, що слухав Його, то ввійшов ... Читати далі