“У нашому перекладі це місце Біблії трактується так…” – можна почути на вулиці чи в Інтернеті від проповідників того чи іншого віровчення. “Ні, у нашому перекладі все звучить абсолютно інакше”, – строго відповідають їм інші проповідники. Але як рядовому читачу розібратися, якому перекладу можна довіряти, і наскільки? Усі цитують Біблію, але чому ці цитати далеко не завжди звучать однаково?
Переклад або відсебеньки?
У принципі, ситуація з перекладом Біблії нічим не відрізняється від перекладу будь-якого іншого тексту: можна постаратися максимально точно передати зміст оригіналу, можна його спотворити, а можна навмисно перекрутити. Покоління перекладачів розповідають історію про того синхроніста, завдяки якому вдалося уникнути міжнародного скандалу: коли Хрущов в ООН пообіцяв “показати імперіалістам кузькіну матір”, він передав його слова дослівно… і тому цілком невірно: “we will show them Kuzma’s mother”. Англомовні слухачі, природно, не зрозуміли, що такого особливого в матері невідомого їм містера Кузьми, але, в усякому разі, не образилися на відверту грубість радянського лідера.
От так іноді перекладають і Біблію. Лев Толстой, наприклад, створив свою версію Євангелія, щоб наблизити священну книгу до народу. Але при цьому обмежився не тільки тим, що передав думку оригіналу більш звичною мовою – він змінив сам оригінал, викинувши з нього всі чудеса, наприклад, воскресіння Христове. Христос Толстого – мораліст, на зразок самого Льва Миколайовича, і не більше того.
Це, звичайно, крайність. Мало хто з перекладачів йде на таку свідому зміну тексту. Але можливе інше: неточне розуміння чи навіть свідома підгонка оригіналу під уявлення про нього перекладача. І як дізнатися, наскільки можна довіряти новому перекладу?
“Християнство приречене на переклад”
Втім, спочатку слід розібратися, навіщо взагалі потрібен переклад Священного Писання. Деякі релігії прекрасно обходяться і без цього – у них є своя священна мова. І, щоб вивчати іслам, треба вивчити арабську, а юдаїзм – іврит і арамейську. І жодного іншого способу просто немає.
Усі переклади священних текстів юдеїв і мусульман сучасними мовами – не більше ніж допомога для немічних: у них немає і не може бути того ж статусу, що і в оригіналів. Чому ж у християнстві все інакше?
Старий Завіт був написаний в основному староєврейською мовою, а окремі його частини – близькоспорідненою йому арамейською. Саме арамейською, мабуть, говорили в побуті Сам Ісус і Його перші учні. Але Новий Завіт, як не дивно, від початку до кінця написаний старогрецькою мовою. Річ у тому, що в І ст. н. е. у східній частині Римської імперії грецька мова була мовою міжнаціонального спілкування, як російська в колишньому СРСР.
Отже, на рідній мові Ісуса до нас не дійшло ні рядка, а Його послідовники із самого початку вважали за краще не створювати особливої “священної” мови і писали так, щоб було зрозуміло як можна більшому числу читачів. Напрочуд сміливий крок! Заради своїх читачів вони відмовилися від точної передачі слів Самого Учителя. Але вже якщо Син Божий, утілившись, пішов на цей ризик – бути неправильно зрозумілим, то цілком природно, що на нього пішли і Його учні. І тому із самого початку християнство виявилось, за виразом С.С. Аверінцева, “приреченим на переклад”.
Так що проповідь християнства в тому чи іншому народі зазвичай розпочиналася з перекладу обраних біблійних книг його мовою. Не стали виключенням і слов’яни, для яких Біблію почали перекладати святі Кирило і Мефодій.
Вічно нова книга
Біблія – книга, яку найбільше перекладають у світі. Навіть Маркс і Ленін у радянські часи не могли порівнятися з нею за числом мов перекладів. У той же час, досі залишається чимало мов, на яких немає повного тексту Біблії чи хоча би Нового Завіту, і серед них – переважна більшість мов Російської Федерації. Власне, основна робота автора цих рядків і полягає в тому, щоб допомагати людям з цих народів створювати свою національну версію Біблії.
Але чому з’являються все нові і нові переклади тими мовами, на які Біблія давно перекладена? Так англійських Біблій існує вже кілька сотень. Навіщо?
Частково в силу важкості і архаїчності старих перекладів. Чого варті такі закручені обороти: “Видіння ж голови моєї на ложі моєму були такі” (Дан. 4:7). Чом би не сказати простіше: “Ось що мені приснилося?” Іноді старий переклад і зовсім незрозумілий. “Від гніву Твого, Боже Якова, заснули кінь і колісниця” – так звучить у Синодальному перекладі 7-й вірш 75-го Псалму. Не відразу здогадаєшся, що мова йде про перехід Ізраїлю через море, коли за волею Божою на його дні заснули вічним сном єгиптяни разом зі своїми бойовими кіньми.
Не стоїть на місці і наука, постійно з’являються якісь нові, уточнені дані, які дозволяють виправити можливі неточності старих перекладів. Крім того, жоден переклад не може виразити всіх можливих тонкощів оригіналу.
Але головна причина все ж не в цьому. Змінюється світ, змінюється читач. Багато виразів древніх і просто старих перекладів, навіть якщо вони в цілому зрозумілі, не хвилюють серця нових поколінь так, як хвилювали колись перших читачів. Адже слова, буває, забуваються настільки, що ми перестаємо сприймати їх суть. І нові переклади нерідко ставлять своєю метою “освіжити сприйняття” біблійного тексту.
Підгонка під читача?..
Слід сказати, що переклади такого роду стали з’являтися у всьому світі тільки в другій половині XX століття. Величезну роль тут зіграла та обставина, що Біблію стали активно перекладати численними мовами народів Африки, Азії, Океанії.
До цього, аж до XІX століття, переклади, за рідкісним винятком, робилися чи індоєвропейськими (як грецька), або семітськими (як єврейська) мовами. А ті мови, які не відносилися до цих двох сімейств (як коптська чи фінська), зазнавали величезний вплив своїх індоєвропейських сусідів.
Ще важливіше за мовну спільність була спільність культурна. Звичайно, греки і слов’яни або, скажімо, грузини – далеко не одне й те саме, але ці народи віками жили поруч, спілкувалися і мали дуже багато спільних понять і уявлень.
А тепер уявимо собі плем’я, яке живе в джунглях Амазонії чи на острові в Тихому Океані. Мова цього племені кардинально відрізняється від усіх індоєвропейських, а в його побуті і культурі немає, не лише нічого співзвучного біблійним поняттям, але і таких звичних для нас реалій, як кам’яні будівлі, тканий одяг і навіть печений хліб. Як, приміром, перекласти цією мовою вираз на кшталт: “Господь – пастир мій”, якщо в цьому племені ніколи не було пастухів?
Чи як передати поняття “Агнець Божий”, якщо ніхто з читачів ніколи не бачив овець, та й слова для позначення Єдиного Бога в їх лексиконі немає? А як можуть уявити собі “потоки води живої” люди, знайомі тільки з тропічним лісом, де не буває посухи, проте проливні дощі йдуть по кілька місяців підряд? Природно, у цьому випадку дослівний переклад просто неможливий, треба передавати сенс цих образів і метафор, пристосовуючись до побуту та уявлень аудиторії.
Так виник новий підхід до біблійного перекладу, який називають “змістовим” або “динамічним”. І немає нічого дивного в тому, що поступово подібна методика стала застосовуватися і до мов, якими Біблія була давно перекладена. І хоча сучасний європеєць або американець знайомий з біблійним світом набагато краще за індійця чи папуаса, але для нього старий переклад частенько давно перетворився всього лише на звичну форму, за якою він вже не бачить особливого сенсу. Перекладати треба не букву, а сенс тексту, вважають прибічники такого підходу.
…чи підгонка під ідеологію?
Тут, правда, виникає питання – а хто визначатиме цей самий сенс? Переклад, близький до дослівного, принаймні, залишає читачу можливість різних інтерпретацій. А змістовий переклад частенько нав’язує одне-єдине прочитання, причому не завжди те, з яким читач готовий погодитися.
От, наприклад, останнім часом з’являється все більше перекладів, де зміст Писання підганяється під певні ідеологічні рамки. З’являються феміністські, афроамериканські і тому подібні версії. Наприклад, у сучасних англійських перекладах прийнято бути gender – іnclusіve, тобто не віддавати жодної переваги чоловічій статі перед жіночою. У такому перекладі замість “сини Ізраїлю” буде сказано “діти Ізраїлю” або “ізраїльтяни” (тут, у принципі, немає нічого страшного, але деякі йдуть ще далі і називають Ісуса не Сином Божим, а Дитям Божим).
А Пісня Пісень? “Чорна я, але красива“, – говорить кохана (1:4), але це, виявляється, кривдить чорношкірих, нібито, чорнота заважає красі. “Чорна я і красива!” – вимагають перекладати вони, і багато англійських перекладачів погоджуються. Хоча це просто безглуздо: мова-то йде не про расові відмінності, а про те, що дівчина багато працювала на сонці (стерегла виноградники) і тепер не може порівнятися білизною шкіри з придворними дамами Соломона.
Особливий випадок – переклади, які покликані підтвердити ту чи іншу богословську точку зору. Їхніх авторів не бентежить, якщо для цього вимагається виправити оригінал. У цьому плані особливо показовий так званий “Переклад нового світу” свідків Ієгови. Приміром, у Посланні до Колосян (1:16) про Христа ясно говориться: “Ним створено все, що на небесах і що на землі“. Але це суперечить віровченню єговістів, згідно з яким Христос – перше творіння Бога, але ніяк не Творець і не Бог. Що робити? І в переклад додається одне маленьке слово: “Ним створено все інше, що на небесах і що на землі“. Тобто спочатку був створений Він Сам, а потім вже Він створив увесь світ.
Ось чому люди досить часто з недовірою відносяться до нових перекладів, і ця недовіра нерідко виправдана. Слово Боже невичерпне, і новий переклад може допомогти відкрити якісь нові його грані, але тільки якщо цей переклад буде досить чесним і делікатним.
Може бути багато перекладів, більш менш вдалих. Але всі вони, у кращому випадку, тільки міст, який дозволяє людині здолати мовну і культурну прірву і вийти назустріч Богові. А вже чи вийде – залежить від неї самої.
* * *
От редакції: Вашій увазі пропонуємо повні (Старий і Новий Завіти) переклади Біблії українською мовою, яким цілком можна довіряти:
- переклад Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя, Івана Нечуй-Левицького;
- переклад Івана Огієнка;
- переклад Івана Хоменка;
- переклад патріарха Філарета (синодальний);
- переклад Рафаїла Турконяка;
- переклад Олександра Гижі.
