«Бо я навчився бути задоволеним тим, що в мене є, умію жити і в злиднях, вмію жити і в достатку» (Флп. 4:11,12), – ділився життєвим досвідом апостол Павло з віруючими міста Филипи, а тепер – з нами.
Задоволення тим, що маєш – це явна ознака вдячності за все, що посилає Господь. Саме дивне, що навчитися цьому легше при браку чогось, ніж при його надлишку. Наприклад, коли ми починаємо цінувати воду? – Коли нам її бракує, коли відчуваємо спрагу. От тоді дійсно ковток води буквально стає на вагу золота… Загалом це стосується абсолютно всіх матеріальних речей у цьому світі. І не тільки матеріальних, але також духовних, про що піде мова далі.
Навпаки, при надлишку будь-чого ми його просто не помічаємо, а вважаємо, що так має бути, доки його не стане бракуватиме. І стосується це не тільки матеріальних речей чи здоров’я, але, наприклад, живого спілкування: чи з конкретною людиною, чи загалом як такого. Саме дивне, що в наш час, коли за допомогою сучасних засобів комунікацій не складає значних труднощів зв’язатися з певною людиною на іншому кінці земної кулі, чи навіть з людиною, яка знаходиться в космосі, багато людей, навіть дуже багато людей, залишаються по-справжньому самотніми. Чому це відбувається?
Особливість прогресу в тому, що він зробив людей менш залежними один від одного. Наприклад, водогін: раніше люди повинні були набирати воду в громадських місцях, де так чи інакше люди перетиналися і між ними відбувалася розмова (самарянка з міста Сихар хотіла уникнути цього, проте в неї цього не вийшло, див. Ін. 4:4-41), коли ж вода подається безпосередньо до осель, що беззаперечно є благом, нагод зустрітися з людьми і перекинутися паром десятком слів стає менше. А Інтернет з усіма його перевагами не дає людині справжнього живого спілкування, а лише створює подобу його, проте люди чіпляються за цю подобу, не бачачи іншої альтернативи. У чому ж причина?
В спілкуванні за допомогою мережі Інтернет є одна особливість – у ній відносно легко розірвати стосунки, що набагато важче зробити в реальному житті, а це, у свою чергу, робить такий вид спілкування менш відповідальним: набагато легше образити людину чи відверто зневажити, ніж у спілкуванні реальному, адже фактично нам ніщо не загрожує у відповідь, вже не кажучи про те, що часто ми навіть не те, що не бачимо людини, навіть не знаємо її справжнього імені. От це і є подоба спілкування, яка не задовольняє потреби людини в реальному, живому спілкуванні, коли ти бачиш перед собою живу людину, з плоті та крові, з усіма її вадами та проблемами, а це теж не просто, от чому все більше людей надає перевагу віртуальному спілкуванню перед живим, поки що традиційним спілкуванням.
Це стосовно стосунків між людьми, що вже говорити про стосунки з Живим, а не вигаданим Богом: «Хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?» (1Ін. 4:20). А відсутність стосунків з Творцем робить людину дійсно нещасною, і жагу цих стосунків у цьому світі ніщо не може вгамувати: «Тільки в Богові спокій душі моїй, тільки від Нього спасіння моє. Тільки Він – Твердиня моя і Спаситель мій, Заступник мій» (Пс. 61:2,3).
«Вірний у малому і у великому вірний; а неправедний у малому, неправедний і у великому» (Лк. 16:10), – тому, щоб створити міцні стосунки з невидимим Творцем, ми повинні створити міцні стосунки з видимими людьми в реальному часі. Іншого методу не існує. А зустрівшись і ввійшовши в живі стосунки з Творцем, ми так чи інакше стикнемося з Його любов’ю, відчуємо Його благодать і зможемо скласти подяку «Богові за невимовний дар Його» (2Кор. 9:15) любові та спасіння, який подається всім віруючим у Сина Божого, Господа нашого, Ісуса Христа. І вдячність за цей дар допомагає людині долати земні перешкоди та радіти іншим дарам, які посилає їй Господь.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Подолати самотність
Ваш коментар:
