Чому я це завдячую?

Можна витримати біль, коли вірити, що він колись мине, а не тоді, коли твердити, що його взагалі немає.

Під час процесу боротьби зі смутком ми відчуваємо цілу гаму несподіваних емоцій, таких як агресія, бунт, ненависть, гнів. Всі ці почуття, які до цього часу були для нас незнаними, яких ми не відчували настільки глибоко, – природна частина цього процесу. А тому дуже важливо, щоб їх не заперечувати. Несприйняття цих емоцій, без огляду на те, яким є їхній характер, – це своєрідне заперечення суті життя.

З цього процесу не вдасться викинути певної дози агресії. Це природна реакція когось, хто відчуває, що втратив щось дуже дороге. Якщо собаці намагатися відібрати кістку, то він гарчатиме й нападатиме, щоб перешкодити в цьому. Людина також має право на те, щоб агресивно реагувати, коли їй відібрано близьку особу! Наше суспільство не сприймає такої агресії, а це тому, що страждаюча особа, як і люди, з якими вона має контакт, не усвідомлюють, що йдеться про природну і нормальну емоцію, якої можна сподіватися в таких ситуаціях. Ця агресія може бути спрямована проти померлої особи, проти себе, проти Бога або інших людей. Ми можемо відчувати злість щодо померлої особи за те, що вона не дбала про своє здоров’я, покинула нас самих, і тепер ми мусимо за все дбати. Такі почуття прийняти нелегко, тому що суспільство не сприймає, коли про померлу особу говорити щось погане, хіба би вона здійснила самогубство або загинула через власну необережність.

Агресія, спрямована проти себе, часом може призводити до самознищення. Тоді людина почувається непотрібною, терзає себе і ускладнює собі життя. Буває, що ми спускаємо свою агресію на інші особу, наприклад, на сусідку, бо її чоловік живий і здоровий. Людина може відчувати злість, коли бачить, що якась подружня пара обіймається або разом робить покупки. Жінка, дитина якої померла під час пологів, відчуває негативні емоції кожного разу, коли бачить вагітну жінку або батьків з дітьми.

Агресивні відчуття дуже часто спрямовані проти тих, з ким існує близький зв’язок. Тоді їх набагато легше проявляти. Люди, які оточують людину в жалобі, не розуміють, що акти агресії не спрямовані проти них. Коли людина опиняється в такому стані, то їй найлегше розрядити свою агресію на близьких особах. Тому ситуація буде особливо складною, коли ціла родина мусить впоратися з болем після втрати одного зі своїх членів.

Анна, молода жінка, поводиться дуже агресивно. Її чоловік загинув унаслідок нещасного випадку на роботі. Анна розряджає свої агресивні емоції на сестрах, які увесь цей час намагаються допомогти їй опікуватися чотирма діточками. Вона також агресивна щодо своїх батьків та свекрів. Анна забуває, що вони також втратили сина, зятя. Їм надзвичайно важко перемагати свій біль та агресію з її боку.

Така поведінка та реакції можуть призвести до розпаду подружжя, до погіршення взаємин у родині.

Мусимо пам’ятати і розуміти, що агресія – нормальна емоція в ситуації смерті близької особи. Краще проявляти її і за якийсь час перемогти, бо така поведінка не дозволить їй перетворитися в гіркоту і нищити нас ізсередини. Натомість, ближні не мають брати цієї агресії близько до серця, бо мусять усвідомити, що такі відчуття найчастіше спрямовані на того, кому можна довіряти. Якщо хтось вважає, що не зможе впоратися зі всіма атаками негативних емоцій, то мусить сказати про це особі, яка переживає біль втрати, і попросити її пам’ятати про це. Треба розмежовувати право на переживання раптових емоцій від права розряджати їх на інших особах. Немає нічого неправильного у відчутті бунту. Якщо одна особа своєю поведінкою завдає кривди собі або іншим людям, то можна ввести певні обмеження. Тому дуже важливо, щоб ця особа шанувала певні межі агресивної та бунтівливої поведінки.

Особи з оточення, для яких настільки інтенсивні почуття можуть бути обтяжливими, часто намагаються пояснити, що така поведінка не логічна. Вони кажуть: «З допомогою злости ти його не повернеш», «Він теж не хотів помирати, не злися на нього». Не треба думати, ніби особи в жалобі думають лише «неправильно». Саме в цьому і полягає проблема: мислення може бути логічне, а от спосіб вираження почуттів – цілком протилежний. Не можемо забувати, що раптові емоції зовсім не мусять бути логічними. Тому їх не можна оцінювати, добрі вони чи погані, правильні чи ні. Не оцінюйте почуття, сприймайте їх!

Багато людей намагаються контролювати свої емоції і навіть не відчувати їх. Хтось, хто намагається сповнити очікування тих осіб, які бажають йому добра, але не орієнтуються в ситуації, може несвідомо довести себе до того, що страждатиме його організм, духовний та емоційний стани. Єдиний шлях – не приглушувати емоції, а виражати їх. В іншому разі існує небезпека появи комплексу меншовартости, депресії, почуття сорому, негараздів зі здоров’ям або навіть думок про самогубство. Той, кому такі думки часто приходять у голову, мусить звернутися за допомогою. Йому потрібна опіка.

Переживання раптових емоцій цілком нормальне. Їх інтенсивність та періодичність змінюються залежно від стадії згаданого процесу. Щоб впоратися з цією ситуацією, треба знайти когось, хто може зрозуміти і сприйняти ці почуття. Не можна заперечувати болю. Єдиний вихід це почати з ним боротися. Біль можна витерпіти і пережити, якщо поруч є особи, які готові піти з нами цим нелегким шляхом.

От якби…

Подорожуючи бездоріжжям смутку, можна відчувати провину та сором: «От якби я раніше наполягла на тому, щоб він звернувся до лікаря», «От якби я не дозволила їй їздити на велосипеді», «От якби вона залишилася вдома». Коли з’являються такі думки, мусимо бути дуже терпеливими до себе. Почуття вини природне, воно з’являється у процесі перемагання смутку після смерті близької особи. По-перше, тому що для всіх людських взаємин характерна амбівалентність, тобто протиставлення позитивних та негативних почуттів. До прикладу, ми можемо когось любити, хоча поведінка цієї людини нас дуже дратує. Друга причина відчуття вини полягає в тому, що ані людські взаємини, ані люди не є досконалими. Можна звинувачувати себе за щось, що ми зробили, або чого не зробили. Незалежно від того, наскільки ми були добрими для когось і які почуття мали, в пам’яті завжди знайдуться такі ситуації, коли ми були не досить терплячими, ввічливими, коли приділили цій особі замало уваги. У перші місяці трауру люди найчастіше згадують ті хвилини, коли самі повелися негативно, і моменти, коли померла особа повелася дуже позитивно. Незважаючи на те, наскільки гармонійним був цей зв’язок, людина дорікає собі, що зробила погано. Джерело такої поведінки полягає в реакції: «От якби я зробив (зробила) те або інше…». З плином часу людина починає реалістично згадувати померлу особу та належно сприймати її позитивні та негативні риси.

У гру входять також інші джерела почуття вини. Можна закидати собі, що та інша особа померла, а от ми ще живемо, звинувачувати себе за агресію або відчуття полегшення, яке з’являється, коли хтось із близьких помирає після тривалої хвороби, адже закінчилися щоденні відвідини в лікарні, відповідальність за гігієну хворого. Ми звинувачуємо себе, якщо не надто радо згадуємо деякі аспекти спільного життя, наприклад, коли хтось не дбав про себе, завжди запізнювався абощо. Це нормальні реакції. Коли ми трактуємо почуття полегшення як відсутність любови, то звинувачуємо себе в тому, що відчуваємо це. Такий духовний стан просто є частиною процесу перемагання смутку після втрати близької особи.

Попередній запис

«Розніжити» самого себе

Якщо хтось зламає ногу, то потрапляє в лікарню. Друзі та родичі навідують його та приносять фрукти, квіти, солодощі. Цілий день ... Читати далі

Наступний запис

Сповільни темп...

На думку більшости людей, депресія та розпач пов’язані з втратою когось близького. Стереотипний образ пережиття смутку асоціюється з меланхолійною депресією, ... Читати далі