Сповільни темп…

На думку більшости людей, депресія та розпач пов’язані з втратою когось близького. Стереотипний образ пережиття смутку асоціюється з меланхолійною депресією, під час якої особа не спроможна самостійно функціонувати і більшість часу проводить, плачучи десь у кутку. Насправді ж люди реагують по-різному. Було б надто спрощено вважати, що особа під час трауру виражає свій смуток лише у формі пригнічення.

Людині в жалобі здається, що померла особа покинула її на «поталу долі». Такі думки з’являються, навіть якщо добре відомо, що та особа не прагнула смерті, очевидно, за винятком тих ситуацій, коли йдеться про самогубство або такої форми смерті, якої померла особа бажала собі. Тому й з’являється відчуття покинення. Не треба цього заперечувати, виправдовуватися на всі можливі способи, просто маємо це прийняти.

У такий період життя людина має право бути сумною, похнюпленою і пригніченою. Приємні дрібниці не втішають, переважає відчуття апатії та депресії. Бракує енергії та мотивації. Хочеться тільки згадувати минуле та песимістично роздумувати про майбутнє, хоча насправді для песимізму може не бути жодних причин. Людина нарікає на свою ситуацію і почувається як жертва долі. У найбільш несподівані моменти з’являється бажання виплакатися, і його просто неможливо стримати. А часом буває, що хочеться плакати, але не вдається. Людині здається, що вона не може здолати обставини, що вона надто вразлива і безпорадна. Вона потерпає від самотності, не знає, як далі жити. Тоді здається, що життя втрачає смисл. Докори за те, що сталося в минулому, сором та самозвинувачення також зменшують почуття власної гідности. Особа почувається безпорадною, вбачає дитячість та незрілість у власній поведінці.

Усі ці стани не мають у собі нічого ненормального, вони цілком зрозумілі в часі такого життєвого періоду. Хоча це й властиві реакції, з’являється постійна потреба картати себе за комплекс нижчости, які вони в нас викликають, за те, що ми не спроможні правильно реагувати. Ми сердимося на себе, а це ще більше ускладнює процес виходу зі смутку. Здається, що ми потрапили в якийсь вир, і нас затягає все глибше і глибше. Нашим близьким, друзям, знайомим доволі складно впоратися з такими почуттями. Людині, яка страждає, не допомагає, коли їй дають різні поради, які містять оцінку її поведінки або ж її несхвалення. Страждаючій особі потрібна допомога когось, хто зуміє її вислухати.

Найбільшу допомогу надає не той, хто «підкидає» власну думку, що і як треба робити, а той, хто розуміє відчуття смутку і вміє це прийняти. Якщо пояснити, що ті чи інші почуття цілком природні, нормальні для ситуації особи, яка пережила втрату близької людини, то це дасть їй шанс поступово підвестися і перемогти смуток. Для того, хто відчуває смуток, важливо усвідомлювати, що він може дозволити собі поводитися непослідовно, а часом навіть недоречно, оскільки ця поведінка відображає його емоційний стан.

Почуття смутку нелегке. Кожного разу, коли ми його переживаємо, то чуємо: «Візьми себе в руки», «Ти не можеш дозволити собі отак реагувати», «Думай про те, що в тебе є, і будь вдячним». Такі коментарі не допомагають, а лише перешкоджають у боротьбі зі смутком. Мусимо навчитися приймати відчуття смутку та пригнічення. Якщо їх не заперечувати, вони проявлятимуться зовні й не накопичуватимуться всередині. Коли у нас відібрано частку нашого житія, ми маємо право почуватися сумним і спустошеним. Найважчі моменти цього стану припадають на вихідні та святкові дні, на час перед сном, після пробудження, родинні торжества, повернення до порожнього будинку. Всі ці складні моменти особливо спонукають до думок про померлу особу.

«Часом мені не хочеться далі жити…»

Час від часу з’являється небажання жити. Це також природна частина процесу перемагання смутку. Особа, яка переживає період трауру, доволі часто говорить про те, що не має нічого проти, щоб на завтра заснути вічним сном. У такому мисленні проявляється не бажання самогубства, а спроба втамувати біль. Не треба боятися таких думок, вони цілком нормальні. Однак, має насторожити планування самогубства чи його спроби. Бувають моменти, коли ми почуваємося настільки погано, що ставимо перед собою питання, чи ще коли-небудь відродиться в нас бажання жити. Так, воно повернеться, коли переможемо біль та смуток. Якщо думки про самогубство набувають конкретності, то потрібна термінова допомога. Тоді виникає відчуття, ніби ми сидимо в тунелі і бачимо лише одну дорогу. Родина та друзі можуть допомогти такій особі подивитися на її життя з ширшої перспективи.

Вислухати

Процес перемагання смутку після смерті близької особи набуває різних форм. Описані реакції і відчуття повністю не віддзеркалюють того, що може відчувати людина, коли переживає жалобу. Втішати може лише усвідомлення того, що всі ці реакції природні і нормальні для цього процесу. Якщо це знати і розуміти, то можна уникнути побоювань, що ми втрачаємо голову. Всі, хто хоче допомогти в таких ситуаціях, набудуть кращої здатности контролювати ситуацію, якщо вслухаються в те, що говорить людина, занурена у смуток. Вміння вислухати – дуже адекватна форма допомоги та підтримки. Таким чином формується не дамба, яка відокремлює від смутку, а тунель, через який смуток поволі відступає.

Контакт із «живим світом»

Контакт із «живим світом» допомагає не відокремлюватися від усього, що пов’язане з життям. Крім зустрічей з родиною та друзями дуже велике значення має зацікавлення довколишнім світом. Нова кімнатна рослина, домашня тваринка, акваріум з рибами чи нова ваза для фруктів можуть бути своєрідною формою потіхи. Також може допомогти телефонна розмова, написання листа, слухання музики чи прочитання книжки. Коли відчуваємо страх, не можна бути пасивним, мусимо втихомирити відчуття неспокою.

Попередній запис

Чому я це завдячую?

Можна витримати біль, коли вірити, що він колись мине, а не тоді, коли твердити, що його взагалі немає. Під час ... Читати далі

Наступний запис

Чоловіки переживають по-іншому...

На світі немає двох людей, які однаково переживали б смерть близької і дорогої особи. Відмінності бувають величезними, хоча для цього ... Читати далі