«Розніжити» самого себе

Якщо хтось зламає ногу, то потрапляє в лікарню. Друзі та родичі навідують його та приносять фрукти, квіти, солодощі. Цілий день той скалічений мусить лежати в ліжку, дивитися телевізор або читати. Постійно приходять медсестри і лікарі, вони турбуються і намагаються підтримати хворого. Іншими словами – розніжують людину, яка терпить фізично. Коли в когось розбите серце, то ближні й надалі сподіваються від нього веселощів, виконання домашніх обов’язків, енергійної та продуктивної праці, як перед тим. Ми живемо в суспільстві, якому важко прийняти, що біль емоційного характеру не лише обтяжливий, він ще й ослаблює. І це дає цілковите право на те, щоб собі бодай чимось «догоджати». От кілька пропозицій: тепла купіль, горнятко теплого молока (іншого улюбленого напою) перед сном, купівля чогось, що нам віддавна подобалося, омріяна подорож, прочитання доброї книжки, час лише для себе, похід до ресторану, перегляд доброго фільму чи опери, похід у музей. Словом все, що дає нам приємність.

Безмежна самотність

Коли минає стрес від найбільш болючого етапу смутку, то здається, що біль не втишився, а ще більше посилився. Самотність дається взнаки кожного разу, коли усвідомлюємо, що ніколи більше не побачимо, не почуємо, не торкнемося дорогої нам людини, що більше ніколи ми не будемо сміятися, сваритися, сперечатися. Це може нас цілковито пригнічувати. У такі хвилини хочеться лише плакати, людина відчуває тоді повну безсилість. Не хочеться жити, а тільки зосередитися на своєму внутрішньому болеві. Всі ці відчуття є природними умовинами перемагання болю. Людина не хвора, але бачить все крізь призму хворої особи. Люди часто вважають, що особу, яка страждає, треба відіслати до лікаря, та це не обов’язково.

Дехто може відчувати полегшення, коли описує свій біль, страх чи побоювання в щоденнику чи листах. Щоденник може стати ідеальним другом: він завжди доступний, ніколи не втомлюється, завжди готовий вислухати те, що ми хочемо розповісти. Він не оцінює, не має готових рішень, але дозволяє боротися зі смутком у відповідному для нас темпі.

Внутрішнє безсилля

Відчуття неспокою – це часто ефект внутрішнього безсилля, одночасного переживання протилежних почуттів, які проявляються в емоціях та поведінці. До прикладу, коли хтось помирає після тривалої хвороби, то це викликає смуток і полегшення одночасно. Хочеться уникати дому і всього, що нагадує про померлого, а водночас шукається спогадів. Людина може відчувати агресію, коли лікар, який лікував померлу особу, не має часу на розмову, а коли в нього з’являється час, то вже не знає, чи хоче з ним розмовляти. Ми чекаємо допомоги від інших людей і водночас хочемо побути наодинці зі своїми думками та спогадами. Хочеться контролювати смуток, але й хочеться піддатися йому. Це внутрішнє безсилля – свідчення боротьби з дійсністю. З одного боку ми ніби погоджуємося з тим, що сталося, з іншого – ні; з одного боку – виходимо йому назустріч, з іншого – намагаємося втекти. Люди, занурені у смуткові та болеві, часто не спроможні збагнути двоякість своїх відчуттів. Ті, з ким вони контактують, часом вважають це проблемою і віддаляються, бо не можуть цього зрозуміти. Така суперечлива подвійність характеризує не лише кожен зв’язок з іншою людиною, а й емоційні події, наприклад, прощання.

Ув’язнений у власному домі

Коли ми всім серцем та розумом тужимо за кимсь, хто був частинкою нашого життя, а тепер відійшов у вічність, то можемо відчувати страх, паніку. Від переживання страху нам може здаватися, що ми втрачаємо тверезий глузд. Що більше про це думаємо, то такі побоювання посилюються. Не перестають мучити питання: «Чи моє життя матиме сенс без коханої особи?», «Чи в моєму житті колись пануватиме лад?». Ці питання цілком доречні.

Зазвичай люди відчувають страх тоді, коли стикаються з чимось незнаним. У ситуації, коли ми втрачаємо близьку особу, до нас не приходять думки, що далі треба буде якось жити без неї, для цього стану також не властиві інтенсивні емоції. Сильний біль та смуток проявляються в найбільш несподіваних моментах, а це може бути причиною втрати віри у власні сили. Дехто з нетерпінням чекає на відпустку, а після неї почувається ще більш розбитим. Хтось інший хоче порозмовляти з друзями про померлу особу, та страшний біль не дозволяє це зробити. Особи, які переживають період жалоби, можуть побоюватися, що інші близькі їм люди також швидко помруть. Якщо смерть приходить несподівано, то так само несподівано можна втратити інших.

Як ми уже згадували, людина схильна сприймати смерть когось близького як втрату частки самої себе. Це відчуття особливо інтенсивне тоді, коли людина втрачає власну дитину. Пережиття такої втрати доволі часто наштовхує на запитання: «Ким або чим я ще є?». Ми можемо доти ставити собі це питання, доки не переможемо смуток і не повернемось до звичного життя. Не мусимо приглушувати в собі цих відчуттів. Коли хтось не говорить про те, що в нього на серці, то відділяється від ближніх і цілого світу, цілковито замикається в собі. Багато людей, які переживають втрату близької особи, перетворюються на в’язнів власного дому. Спершу вони ховають в ньому свій страх, але згодом це відчуття цілком їх опановує. До такого стану краще не допускатися.

Попередній запис

Смуток обтяжує організм

Хоча жалобу сприймають як емоційну реакцію, та вона є великим тягарем для людського організму Майже кожен симптом його поведінки може ... Читати далі

Наступний запис

Чому я це завдячую?

Можна витримати біль, коли вірити, що він колись мине, а не тоді, коли твердити, що його взагалі немає. Під час ... Читати далі