Марка 10:32-45 – Прохання Якова та Івана
«Були ж у дорозі вони, простуючи в Єрусалим. А Ісус ішов попереду них, аж дуже вони дивувались, а ті, що йшли вслід за Ним, боялись. І, взявши знов Дванадцятьох, почав їм розповідати, що з Ним статися має: Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященикам і книжникам виданий буде Син Людський, і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть, і насміхатися будуть із Нього, і будуть плювати на Нього, і будуть Його бичувати, і вб’ють, але третього дня Він воскресне!
І підходять до Нього Яків та Іван, сини Зеведеєві, та й кажуть Йому: Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що будемо просити Тебе. А Він їх поспитав: Чого ж хочете, щоб Я вам зробив? Вони ж відказали Йому: Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи праворуч від Тебе один, і ліворуч один! А Ісус відказав їм: Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу, що Я її п’ю, і христитися хрищенням, що Я ним хрищуся? Вони відказали Йому: Можемо. А Ісус їм сказав: Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся. А сидіти праворуч Мене та ліворуч не Моє це давати, а кому уготовано. Як почули ж це Десятеро, то обурились на Якова та на Івана.
А Ісус їх покликав, і промовив до них: Ви знаєте, що ті, що вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, нехай буде він вам за слугу. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде всім за раба. Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох.»
Про що ми думаємо, згадуючи страту Ісуса?
Комусь спадають на думку багато разів заспівані в церкві співи. Чи пригадується картина, статуя, зображення хреста, розп’яття, що знаменує страждання і скорботу Ісуса, розраду і сподівання в нашій скорботі і стражданні.
Чи ви замислюєтеся над людською жорстокістю, здатною винайти подібний вид страти, над жорстокістю, яка і нині плямує створений Богом світ.
Можливо, вам уявляються люди, що тісняться біля хреста, – хтось знущається з вмираючого, а хтось плаче. Можливо, у цій подумки намальованій картині знайшлося місце і для вас, ви теж є присутніми біля підніжжя хреста, і бачите, як Він помирає.
Зараз Марко приступить до оповідання про смерть Ісуса. Він хоче, щоб у нашій свідомості збереглося декілька образів, які допоможуть нам охопити увесь сенс події, – для самого Ісуса, для Ізраїлю, для світу і особисто для нас. У цьому епізоді він сіє насіння, з якого проростуть ці образи. У наступних розділах насіння почне набрякати, проросте і дасть плід, коли Ісус розділить з учнями останню трапезу, молитиметься в саду Гефсиманському, з’явиться перед владою і, нарешті, випустить дух. На цьому етапі євангельського оповідання краще розглядати зародки майбутніх подій один за другим.
Вже утретє Ісус урочисто попереджає учнів про Свою прийдешню долю. Страта не застигне Його зненацька – це невід’ємна частина покликання, яке Він усвідомлює, найпізніше, відколи в момент Його хрещення прозвучав голос, що повторив пророцтво Ісаї – до цього пророцтва Він тепер повертається детальніше. Основна частина Книги Ісаї (розділи 40-55) присвячена, разом з Богом, якомусь Помазаникові, або Месії, Який страждає і помирає за гріхи Ізраїлю і всього світу. Це «раб Господній», і наприкінці даного епізоду Ісус знову повертається до Ісаї 53, четвертої «пісні Раба Господнього», де з трепетом і благоговінням прославляється Його спокутна смерть.
Багато сучасних коментаторів вважають за неможливе, щоб Ісус так обдумано і зосереджено говорив про власну смерть. І Його послідовникам це здавалося неймовірним – от друге «сім’я», яке закладає в цьому епізоді Марко. Учні Ісуса не могли повірити, щоб з таким наміром Він вів їх в Єрусалим. Це ж немислимо, це страшно! Мислителі наступних століть намагалися знайти способи переказати життя Ісуса так, щоб хрест не кидав тінь на всю історію. У наші дні ці спроби тривають. Але в серці справжнього християнства завжди звучали ці Ісусові слова – Він повинен померти на хресті, і ця смерть – кульмінація усвідомленого покликання.
Знову і знову нам твердять, що це ознака справжнього християнства – компроміс з владою. (Тим більше, що образ хреста використовувався іноді для заохочення приватного благочестя на шкоду світовим перспективам.) Насправді, це неправда. От третє «сім’я», посіяне в цьому епізоді Марком.
Яків та Іван мріяли про те, як месіанське паломництво в Єрусалим перетвориться на тріумфальний хід і вони сядуть по праву і ліву руку Ісуса, коли Він займе Свій престол. Хіба вони не чули Його слів про страждання, смерть, воскресіння? Чули, але прийняли грізне попередження за метафору, щось подібне до: «Нам доведеться нелегко, але в результаті ми переможемо». Для Марка, як і для Ісуса, розп’яття – не сумний епізод, який треба пережити на шляху до щасливого кінця. Жертва Ісуса і є єдиний Божий спосіб перевернути з ніг на голову світську владу і правління. Наприкінці свого монологу Ісус цитує Гімн Раба: «…Душу Свою дати на викуп за багатьох», і затверджує думку, з якою явно погодився б Ісая: Царство Боже перевертає всі світські уявлення про владу і славу з ніг на голову, вивертає їх навиворіт.
Це перше в тексті Марка розгорнуте і повне висловлювання про суть хреста в цій ситуації звучить передусім як політичне твердження. Сенс хреста не зводиться тільки до прощення наших гріхів Богом через смерть Ісуса (хоча, зрозуміло, це – важлива складова). Це Божий спосіб привести нас і весь світ до ладу, а тому хрест кидає виклик будь-якій системі, яка також претендує на порядок і справедливість, а вміє тільки одне: ставити одних людей вище за інших. Яків та Іван неправильно розуміють наміри Ісуса з тієї ж самої причини, по якій багато мислителів наступних віків, аж до нашого часу, відчайдушно намагаються знайти якийсь спосіб зберегти Ісуса, але викинути хрест: розп’яття ставить під сумнів усю нашу славу і гордість. От він, політичний сенс Ісусового служіння – і дуже небезпечний політичний сенс.
Бесіда Ісуса з цією честолюбною парочкою стає четвертим «сім’ям», посіяним для нас Марком: «Чи ж можете ви пити чашу, що Я її п’ю, і христитися хрищенням, що Я ним хрищуся?» Напружені, важкі слова. «Чаша» – чи не чаша це Божого гніву, про яку пророкував Єремія? Зараз, як і в саду (14:36) Гефсиманському, Ісус стоїть віч-на-віч з грізною реальністю: зло, що переповнило весь світ і Ізраїль особливо, от-от накличе справедливу кару Божу. Ця кара завжди приймає конкретні форми: у Старому Заповіті на місто Боже і народ Божий обрушуються ворожі нашестя. Місія Ісуса – перейняти усю силу цього гніву на Себе.
«Хрищення» нагадує нам про те, з чого почалася уся історія. Хрищення, прийняте Ісусом від Івана, відкриває Його покликання Месії, що страждає, з якого починається новий народ Заповіту, і Його смерть, що невідступно насувається, – також хрищення, занурення в пучину смерті, яка омиє гріх. Деякі з перших християн саме так розуміли власне хрещення і його зв’язок з хрещенням Ісуса (Рим. 6:3-11; Кол. 2:11-15). Якщо ми намагаємося побачити смерть Ісуса Марковими очима, то в першу чергу треба дозволити зав’язатися і прорости цьому «насінню».
І останнє «сім’я» – слова Ісуса про тих, хто сяде по праву і ліву руку від Нього. Яків та Іван самі не знають, чого просять, але нехай Марків читач протримається ще кілька напружених розділів, і сенс відкриється йому. Коли Ісус «сяде в славі» і двоє будуть по правому і по лівому боки від Нього, це буде – на хресті. Марко залишив нам виразну, приголомшливу картину і справжньої слави Царства, і істинного сенсу цієї смерті. А тепер він ретельно поливатиме своє насіння, і чекатиме, поки воно проросте.
І ми, у трепетному чеканні плодів, зосередимося знову на одній з головних тем цих розділів Марка – слідування за Ісусом. Придивившись до намальованої ним картини, ми теж можемо здивуватися, злякатися і відсахнутися. Але Ісус здійснює Свій шлях в Єрусалим, перевертаючи з ніг на голову всі світські цінності, систему влади і її противаг, віддаючи Своє життя в жертву за багатьох. Щоб прийняти Його жертву, нам залишається одно – йти за Ним.
Марка 10:46-52 – Ісус зціляє сліпого жебрака
«І приходять вони в Єрихон. А коли з Єрихону виходив Він разом із Своїми учнями й з безліччю люду, сидів і просив при дорозі сліпий Вартимей, син Тимеїв. І, прочувши, що то Ісус Назарянин, почав кликати та говорити: Сину Давидів, Ісусе, змилуйся надо мною! І сварились на нього багато-хто, щоб мовчав, а він іще більше кричав: Сину Давидів, змилуйся надо мною! І спинився Ісус та й сказав: Покличте його! І кличуть сліпого та й кажуть йому: Будь бадьорий, устань, Він кличе тебе. А той скинув плаща свого, і скочив із місця, і прибіг до Ісуса. А Ісус відповів і сказав йому: Що ти хочеш, щоб зробив Я тобі? Сліпий же Йому відказав: Учителю, нехай я прозрю! Ісус же до нього промовив: Іди, твоя віра спасла тебе! І той зараз прозрів, і пішов за Ісусом дорогою.»
Кілька тижнів довелося умовляти, поки вони явилися до мене. Син, що давно виріс, хотів влаштувати хвору, депресивну матір у будинок престарілих, де б за нею як слід доглядали. Поки вона залишалася з ним, молодий чоловік не міг нормально працювати, не мав особистого життя – усе поглинали її постійні вимоги допомоги, турботи. Ми розглянули декілька можливостей: маленькі заклади і великі, будинки престарілих і пансіони для самостійного проживання. Будь-який варіант був би виходом, але мати в будь-якому знаходила непоправні недоліки. Ніщо її не влаштовувало і після години вимотуючої бесіди вона з тріумфом обернулася до сина: «От бачиш! І він нам нічим не допоміг!»
Насправді вона просто не хотіла, щоб їй допомогли. Вона хотіла зберігати свою позицію жертви, чинити моральний тиск на сина і на всякого, хто опиниться в зоні її впливу – нехай усі жаліють її.
Саме тому Ісус запитує Вартимея: чого ти хочеш? Чи хочеш припинити жебракувати? Чи хочеш абсолютно змінити своє життя, працювати, щоб прогодуватися, а не сидіти на узбіччі, намагаючись розжалобити перехожих? Це питання вимагає чесної відповіді, і Вартимей готовий відповідати: так, він жадає нового життя, він хоче набути зору, але не лише – хоче йти за Ісусом. Уявіть собі, що це означає: прозріти після багатьох років сліпоти і перше, що стало перед очами, – Ісус на шляху в Єрусалим.
Марко з усією наочністю представляє нам Вартимея як приклад для наслідування. На відміну від учнів, які досі не зрозуміли, до чого справа хилиться, Вартимей із самого початку – людина віри, відважний, істинний учень. Він знає, хто такий Ісус («Син Давидів»), він вірить, що Ісус зможе допомогти йому («твоя віра спасла тебе»), він тут же залишає жебрацтво (верхній одяг, плащ, був розстелений на землі, щоб до нього кидали монети – в Єрихоні не та погода, щоб укутуватися серед біла дня) і йде за Ісусом «дорогою» (а «дорогою» ранні християни називали те, що ми тепер іменуємо християнством).
Який урок учням! Коли Ісус поставив те ж саме питання учням: «Що ви хочете, щоб Я зробив вам?» вони просили тільки про славу, владу, авторитет. Подібно до зцілення сліпого в розділі 8, зцілення Вартимея підтверджує готовність Ісуса знову і знову розплющувати очі Своїм послідовникам, і цього разу вони повинні побачити в Ньому вже не лише Месію, але того, хто віддає Своє життя заради спасіння всіх.
«Твоя віра спасла тебе!», – каже Ісус, і «спасіння» має на увазі тут фізичне зцілення (пор. 5:34), проте перші християни вкладали в це слово глибший сенс: ні Ісус, ні автори Євангелій не провели жорсткого розмежування між різними аспектами спасіння. «Фізичні» за нашими поняттями захворювання і духовна погибель розглядалися як різні сторони однієї і тієї ж проблеми, і Бог дарував людям позбавлення і від того, і від другого. І вже далеко не вперше ми переконуємося, що ключ до спасіння – віра. От чому будь-яка людина, навіть знехтувана «добрим суспільством», може врятуватися. Віра відкрита для всіх, і часто з особливою ясністю і яскравістю її набувають самі «непідходящі» люди. Істотний елемент віри – зрозуміти, хто такий Ісус, довіритися Його рятівній владі.
Над такими епізодами варто розміркувати детально і терпляче. Не поспішайте, спробуйте уявити собі, що і ви того дня стоїте серед натовпу на околиці Єрихону. Жарко, спекотливо і запорошено (як завжди в тих місцях). Ви схвильовані: ви йдете разом з Ісусом в Єрусалим. А тут хтось окликає Його з узбіччя, от досада! Це навіть небезпечно – якщо всі підряд почнуть називати Учителя «сином Давидовим», влада зверне на цю увагу. Прислухайтеся до своїх почуттів. Спробуйте згадати, коли ви відчували щось подібне. Подивіться, як Ісус (Його чомусь ніколи не дратує те, що дратує учнів, узяти хоч би наведений трохи вище епізод з дітьми) обертається і заговорює із сліпим. Що ви відчуваєте зараз? Чи готові прийняти цього жебрака у свою компанію? А тепер, коли Ісус привітно і ласкаво заговорює з ним? Чи напрошується питання: а коли Він так звертався до мене? Що ви відчуваєте, продовжуючи шлях у гору, до Єрусалиму?
Змініть позицію, ототожніть себе з Вартимеєм. Кожному з нас щось заважає стати такою людиною, якою Бог створив нас і хоче нас бачити. Далеко не завжди перешкода – фізична недуга. Сядьте на узбіччі, прислухайтеся до гулу натовпу. Перевірте власні почуття в ту мить, коли ви розумієте: це йде Ісус. Зверніться до Нього, а коли Він відповість, залиште все і біжіть до Нього. Він запитає, чого ви хочете від Нього – просіть, сміливіше! Не озирайтеся на своє звичне, егоїстичне життя зі свідомістю «жертви». Просіть спасіння, просіть свободи. А коли отримаєте – будьте готові слідувати за Ісусом туди, куди Він йде.
І найважче. Чи дістане відваги прожити увесь цей епізод – за Ісуса?
