Марка 10:1-16 – Вчення про розлучення
«І, вийшовши звідти, Він приходить у землю Юдейську, на той бік Йордану. І знову зібралися юрби до Нього, і знов Він навчав їх, звичаєм Своїм. І підійшли фарисеї й спитали, Його випробовуючи: Чи дозволено чоловікові дружину свою відпустити? А Він відповів і сказав їм: Що Мойсей заповів вам? Вони ж відказали: Мойсей заповів написати листа розводового, та й відпустити. Ісус же промовив до них: То за ваше жорстокосердя він вам написав оцю заповідь. Бог же з початку творіння створив чоловіком і жінкою їх. Покине тому чоловік свого батька та матір, і стануть обоє вони одним тілом, тим то немає вже двох, але одне тіло. Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує! А вдома про це учні знов запитали Його. І Він їм відказав: Хто дружину відпустить свою, та й одружиться з іншою, той чинить перелюб із нею. І коли дружина покине свого чоловіка, і вийде заміж за іншого, то чинить перелюб вона.
Тоді поприносили діток до Нього, щоб Він доторкнувся до них, учні ж їм докоряли. А коли спостеріг це Ісус, то обурився, та й промовив до них: Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм, бо таких Царство Боже! Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, немов те дитя, той у нього не ввійде. І Він їх пригорнув, і поблагословив, на них руки поклавши.»
На початку 1990-х англійські журналісти іноді телефонували богословам або єпископам запитати їх думку про розлучення. Мені теж один раз зателефонували. Сьогодні в західному світі над цим питанням доводиться замислитися кожній церкві, кожному її членові. Але і тоді будь-яку статтю про розлучення прочитали б з цікавістю, у будь-якої людини були знайомі, що вже пройшли чи проходили в той момент через процедуру розлучення.
Але, зрозуміло, журналісти не збиралися писати про ставлення Церкви до розлучення як такого. Вони писали про принца Чарльза і принцесу Діану. Коли стало ясно, що їх шлюб зайшов у безвихідь, журналісти ні на хвилину не залишали злощасну пару в спокої. Спробуй сказати щось про розлучення в цілому, і в тебе тут же вчепляться: «Так ви вважаєте, що принц Чарльз?..»
Щось подібне сталося і тоді, коли фарисеї прийшли з цим питанням до Ісуса. Чому Марко називає їх питання пасткою? Чому Ісус детально відповідає на це питання, лише сховавшись у будинку і залишившись наодинці з учнями (як наодинці Він роз’яснював їм притчу про сіяча і Своє висловлювання про ритуальну чистоту в розділі 7)? Давайте розберемося, де відбулася ця зустріч. Біля берегів Йордана, в Юдейській пустелі. Хто там проповідував ще нещодавно? Іван Христитель. За що Івана кинули в темницю, а потім і позбавили голови? За критику на адресу Ірода Антипи, який забрав дружину в брата. Усе сходиться.
Це не означає, що думка Ісуса про розлучення, висловлена в цьому епізоді, не має ширшого застосування. Ще як має. Але реальні обставини теж потрібно брати до уваги. Порушення шлюбного закону Іродом (його дружина, Іродіада, повинна була розлучитися з першим чоловіком, Пилипом, щоб вийти заміж за Ірода) з погляду Івана Христителя і багатьох інших позбавляло його права претендувати на титул істинного царя, дарованого Богом Ізраїлю. Критика Ірода йшла поруч з проголошенням швидкого приходу Месії. Ісус якраз збирається йти в Єрусалим, після того, як учні визнали Його Месією, і не дивно, що в цей момент фарисеї спробували упіймати Його на слові. Чи вистачить Йому духу висловити якесь судження про розлучення, яке можна буде представити як зраду?
Пастку Ісус чує відразу, але не йде на угоди з совістю, а послідовно будує Свою відповідь: публічно, обговорюючи певні тексти Писання, і наодинці, у прямому і різкому коментарі учням (слова про дружину, що покинула чоловіка, безпосередньо стосуються Іродіади, оскільки єврейський закон не передбачав розлучення за ініціативою дружини). У версії Матвія і в посланні Павла (1 Кор. 7) розлучення допускається при певних обставинах, але Марко не розглядає в подробицях закон і прецеденти та не обговорює можливі виключення – він з усією чіткістю затверджує правило.
Публічна відповідь Ісуса надзвичайно цікава, причому в різних аспектах. Фарисеї посилаються на Мойсея, який не наказував і не заохочував розлучення, але допускав його з певними строгими умовами (вимагалося пройти через ретельно розписані процедури, таким чином, більш уразлива сторона в шлюбі, жінка, була захищена від грубих зловживань). Проте посилання на Мойсея не відповідає на пряме питання Ісуса: Що заповідав Мойсей? Ісус не каже, ніби Мойсей у Второзаконні марно допустив розлучення, але вимагає повернутися до першоджерела, до Книги Буття, де описаний порядок творіння і виявляється воля Творця (зрозуміло, Ісус, як і фарисеї, виходить з припущення, що Буття написав Мойсей).
У Буття є заповідь, і цілком чітка: союз чоловіка і жінки є не партнерство і ділова співпраця, а «одне тіло», нова істота. З погляду Ісуса те, що сказано в Буття про шлюб, сказане самим Богом.
Коментар Ісуса з приводу дозволу розлучатися може послужити ключем до Його концепції власного служіння: «За ваше жорстокосердя він вам написав оцю заповідь», – говорить Він про Мойсея. Тобто за Мойсеєвих часів Ізраїль виявився нездатний здійснювати задум Творця і потребував законів, що відбивають цю «другу за якістю» реальність. Жорстокосердість, нездатність гармонізувати своє серце з кращими задумами і намірами Творця, йде врозріз з бажанням Бога, щоб Ізраїль послужив зразком оновленого людства. Не в ідеалі проблема, і не в конкретному законі, але в людях: врешті-решт, євреї виявилися не краще за всіх інших. Вони жорстокосердні, як усі інші, вони з радістю вхопилися за Божий дар – справжній людський образ – і тут же зловжили ним або спотворили його.
Але щоб слова Ісуса не були порожніми, Він сам повинен нести зцілення від жорстокосердості. Якщо Він вимагає безумовно повернення до жорстких стандартів Книги Буття, до первинного задуму Божого, то Він або відірваний від життя ідеаліст, або Він і справді вірить, що з приходом Царства серця можуть лагідніти. Судячи з того, що проблема розлучення продовжує тривожити Церкву і двадцять віків потому, зцілення не працює автоматично і дається нелегко. З іншого боку, коли мільйони християн моляться про благодать, щоб зберегти вірність шлюбним обітницям, незважаючи на жорстокі потрясіння і проблеми, і знаходять можливість не лише зберегти, але і святкувати «одне тіло», ми розуміємо, що невисловлена обіцянка, проте яка малася на увазі, збулася.
У сучасній Церкві, особливо на Заході, людина, що відстоює істину віршів 10-12 буде затаврована як жорстокий, бездушний, що не вміє прощати і пред’являє непосильні вимоги лицемір, а то і гірше. Стільки людей травмовано досвідом невдалого шлюбу, що навіть спроба говорити на цю тему, а тим більше займати чітку позицію, виглядає (як люблять виражатися ці люди) «не по-християнськи». Вірші Марка, що примикають до цього «найобурливішого» тексту, відкривають нам новий вимір: врешті-решт, на кого сьогодні обрушиться Ісусів гнів, хто перешкоджає малюкам відчути тепло Божої любові? Навряд чи можна пред’явити цю претензію Церкви (хоча і тут завжди має сенс постаратися і зробити краще), оскільки її робота нині в основному спрямована на дітей і молодь. Але цей докір адресований тим людям, які не зважають на почуття дітей і заохочують дорослих чинити, як їм надумається. Розлучення може жорстоко травмувати навіть дорослих дітей, і наслідки цієї травми тривають ще дуже довго. Що ж буде більше «по-християнськи», та і по-людськи добріше: нехтувати цією стороною справи, або, подібно до Ісуса, зайняти чітку позицію і відстоювати інтереси слабких, найуразливіших?
Марка 10:17-31 – Молодий багач
«І коли вирушав Він у путь, то швидко наблизивсь один, упав перед Ним на коліна, і спитався Його: Учителю Добрий, що робити мені, щоб вічне життя вспадкувати? Ісус же йому відказав: Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого. Знаєш заповіді: Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво, не кривди, шануй свого батька та матір. А він відказав Йому: Учителю, це все виконав я ще змалку. Ісус же поглянув на нього з любов’ю, і промовив йому: Одного бракує тобі: іди, розпродай, що маєш, та вбогим роздай, і матимеш скарб ти на небі! Потому приходь та й іди вслід за Мною, узявши хреста. А він засмутився тим словом, і пішов, зажурившись, бо великі маєтки він мав! І поглянув довкола Ісус, та й сказав Своїм учням: Як тяжко отим, хто має багатство, увійти в Царство Боже! І учні жахнулись від слів Його. А Ісус знов у відповідь каже до них: Мої діти, як тяжко отим, хто надію кладе на багатство, увійти в Царство Боже! Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Божеє Царство ввійти! А вони здивувалися дуже, і казали один до одного: Хто ж тоді може спастися? Ісус же поглянув на них і промовив: Неможливе це людям, а не Богові. Бо для Бога можливе все!
А Петро став казати Йому: От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом. Ісус відказав: Поправді кажу вам: Немає такого, щоб дім полишив, чи братів, чи сестер, або матір, чи батька, або діти, чи поля ради Мене та ради Євангелії, і не одержав би в сто раз більше тепер, цього часу, серед переслідувань, домів, і братів, і сестер, і матерів, і дітей, і піль, а в віці наступному вічне життя. І багато-хто з перших стануть останніми, а останні першими.»
У моєму дитинстві дорослі зазвичай ділили своє життя на дві половини: до війни і після війни (чи: з часів війни). Друга світова війна розірвала їх життя надвоє. Усе змінилося: уряд, суспільство, надії і потреби, можливості і тривоги.
Так само ділили своє найближче майбутнє багато євреїв I століття. Вони вірили, що станеться щось, після чого все зміниться. Настануть великі події, Ізраїль набуде справедливості, миру і свободи, лиходії (будь то євреї або язичники) будуть покарані, і настане епоха процвітання, коли всі пророцтва виконаються, усі померлі праведники воскреснуть до нового життя і у всьому світі настане вічна весна.
В єврейському богослов’ї ця зміна позначалася як перехід від віку нинішнього до віку майбутнього. Вік цей, той час, в який вони жили, був переповнений злом і несправедливістю, брехнею і пригнобленням бідних. Добрі страждали, злі уникали розплати. Але в майбутньому віці все зміниться. Найважливішим питанням для кожного віруючого юдея було: є гарантія, що я належу до тих, що наслідують життя вічне і що мені треба для цього зробити? Як ми вже бачили, вираз «Царство Боже» служив для вираження тієї ж ідеї: майбутній вік – епоха, коли Бог нарешті стане правити світом, як Він завжди цього бажав.
От про що запитує Ісуса багач (Матвій уточнює, що багатій цей був молодим, Лука відносить його до правителів народу, так що в цієї людини було усе – молодість, влада і багатство). Давня християнська традиція припускає, зрозуміло, ніби цей молодий чоловік хотів забезпечити собі можливість потрапити на небеса після смерті, але ж він формулює цю думку по-іншому. Він чекає, що Бог преобразить весь світ, і в такому разі хотілося б не на безтілесних небесах, а тут, на землі, насолодитися Його великими благословеннями.
Потрібне ще дещо пояснити. Коли Ісус говорить про скарби на небесах, Він не має на увазі, ніби Його співрозмовникові доведеться відправитися за ними на небо, Він каже, що Бог береже для нього ці скарби аж до тих пір, коли, у віці майбутньому, усе відкриється і кожному буде віддано. Якщо ви тримаєте гроші в банку, ви не зобов’язані витрачати тільки через цей банк – коли знадобиться, ви знімете гроші з рахунку і підете з ними в інше місце. Скарби на небі, у Божому банку, знадобляться в майбутньому віці, коли Бог з’єднає небо і землю. Також і «вічне життя», про яке говориться в більшості перекладів, не є «життя в потойбічному вимірі, позбавленому часу», але «життя віку майбутнього» (насправді слово, яке перекладається як «вічний» може означати «той, що відноситься до віку»).
На питання, що треба робити, щоб успадкувати життя вічне, будь-який фарисей або прибічник якоїсь іншої тодішньої секти (ессеїв, наприклад), міг би відповісти двома способами. По-перше, він міг би запропонувати власну детальну інтерпретацію єврейського Закону. Цей Закон іменує Ізраїль народом Божим, але оскільки Ізраїль переповнений грішниками (про що давно вже говорили пророки), потрібно жорсткіше і точніше розуміння заповідей. Ми знаходимо багато такого роду матеріалу в приписах рабинів і у Сувоях Мертвого моря. З іншого боку, ця людина, швидше за все, запропонувала б тому, хто питає, приєднатися до його угрупування, стати фарисеєм, ессеєм і т. д. У такому разі вже у віці цьому можна насолодитися упевненістю, що ти неодмінно наслідуєш Царство.
Як же в такому разі ставився до фундаментальних приписів єврейського Закону Ісус? Який рух міг би очолити Він сам? Ісусова відповідь, мабуть, неабияк спантеличила молодого чоловіка: Він просто перерахував основні заповіді, добре відомі кожному євреєві. І навіть не всі заповіді – важливо зауважити, які Він пропустив. Спочатку Ісус перераховує заповіді з 6 по 9 (проти вбивства, перелюбства, злодійства і лжесвідчення), додає від Себе «не обманюй» і повертається до п’ятої заповіді – шанувати батьків. Він випускає заповіді з першої по четверту (виняткове шанування Бога, відкидання ідолів, заборона вимовляти ім’я Боже марно і дотримання суботи), а також заповідь номер 10 – не бажати чужого.
А далі розмова зробить повне коло і як би з іншого боку повернеться до пропущених заповідей (за винятком тільки суботнього спокою). Ісус вимагає не витонченого дотримання заповідей до найдрібніших потреб, не логічних хитрощів, що уточнюють вже наявні приписи, відточують значення кожного слова. Ідоли, у тому числі користолюбство, відкинути раз і назавжди: продай своє добро і роздай бідним! І уявлення про те, що означає ставити Бога на перше місце і не вимовляти Його імені марно, піддаються такому ж радикальному перегляду: «Чого звеш Мене Добрим?» Один тільки Бог добрий. Приходь, йди за Мною. Новий рух Ісуса дійсно означає радикальну ревізію всієї концепції народу Божого і дотримання Мойсеєвого Закону. Ісус прийшов, і з Ним прийшов цілий новий світ, вік майбутній відноситься вже не лише до майбутнього (хоча і до нього теж), але проривається в сьогодення, як нетерпляче пташеня, задовго до покладеного часу намагається розбити свою шкаралупу.
Багач йде, пригнічений, і учні також засмучуються – невже багатство не забезпечує цій людині містечко у віці майбутньому? Їх розгубленість не буде нам зрозуміла, поки ми не пригадаємо, що багатство і удача вважалися знаками Божого благовоління в юдаїзмі, як і в язичників, хоча вже в Старому Заповіті зустрічаються серйозні сумніви із цього приводу.
Ісус не занадто щадить їх. Ні, каже Він, намагатися протягнути багатство в майбутній вік – все одно, що завантаженого верблюда крізь голкове вушко! Характерна для Нього продумана гіпербола, все одно, що сказати: спершу спробуй випити море, а потім вже лізь зі своїми скарбами в Царство Боже! Усе перевертається, стає навпаки – Богу все можливо, перші стануть останніми і останні першими. Ті, хто залишить близьких і всі свої надбання, отримають нагороду вже у віці цьому, увійдуть до нової сім’ї учнів і братів, що зростає, і всюди, куди б не пішли, набудуть дому (а також страждання і гоніння, про це Марко ніколи не упустить нагадати), набудуть без сумніву життя у віці майбутньому, Богом дане життя нового віку.
Перші християни вірили, що із смертю і воскресінням Ісуса новий вік дійсно прорвався в нинішній. Сьогодні нам дуже важко прийняти цей погляд і зрозуміти їх уявлення про світ і Бога, але якби ми спробували розділити цю позицію, ми б відразу зрозуміли, що від безкомпромісної (хоча і дуже радісної і підбадьорюючої) вимоги Ісуса до учнів діватися нікуди. Заклик: «Приходь та й іди вслід за Мною» передається із століття в століття і кожен буде засуджений і виправданий згідно з тією відповіддю, яку він дає на цей заклик.
