Юда

Для Юди це було занадто. Що за пророк цей Ісус, Який в’їжджав у Єрусалим, сидячи верхи на ослиці і Якого вітав натовп обірванців? Ні обладунків, ні коня, ні меча, жодного знаку, потрібного для повстання!

– Бачиш, Юдо, як Його величають? Пальмове віття, плащі на дорозі, дорослі і старші, які штовхаються, щоб лише побачити Його і доторкнутися до Нього! Навіть найстарші не пам’ятають, щоб якомусь з пророків влаштовували подібний прийом.

– І ти, Якове, називаєш це перемогою? А ти добре придивився до тих, хто Його вітає? Жодного гідного до битви. Якщо їм вкласти у руку меча, то найбільше, на що вони здатні, – це махати ним, як палицею, чи перепродати його на ринку за кусень хліба. Це, Якове, є кінцем всіх наших мрій.

– Чому ти так кажеш? Ісус для всіх нас є найбільшим пророком, Месією, що звільнить нас від ворога за допомогою лише сили власних слів і Своїх чуд.

– Ти теж нічого не зрозумів, як зрештою і всі інші. Здається, що якась гарячка вразила народ і зробила його нездатним бачити найпростіші речі.

– Що ж нам іще треба зрозуміти?

– Що силу, яка зробила нас рабами, яка забрала у нас святу землю і нашу свободу, можна перемогти лише за допомогою зброї. Римляни не підуть звідси, якщо наш меч не переможе їх і не прожене. Але щоб з ними воювати, нам потрібен воєначальник, хтось, хто зрушить цей занімілий натовп.

– Ісус завжди казав, що не воюватиме за допомогою зброї!

– А чим же Він тоді може воювати? Я чекав, що саме Він запалить народний дух. Упродовж багатьох ночей я мріяв про військо, яке з пустелі переходитиме від села до села, ведучи за собою народ, аж до вирішальної битви, саме тут, у Єрусалимі. Однак після того, що я сьогодні побачив, усі мої мрії розбилися і в цьому натовпі неприкаяних і зневірених перетворилися в розчарування.

– Ти помиляєшся, Юдо. Всі ці люди є тут з вдячности Ісусові за допомогу, яку Він надав їм, переходячи з села в село. Я сам впізнаю зцілених прокажених, вилікуваних жебраків, сліпих, яким повернули зір… Відколи Він почав ходити серед усіх племен Ізраїлю, а вже минуло три роки, Ісус водив за Собою щораз більші натовпи. Може, ти забув, що Він сам багато разів казав людям, які йшли за Ним днями і ночами, повертатися по своїх домівках. Але, незважаючи на це, кількість людей, що прибували з кожного села, була щоразу більшою.

– Він правильно робив, що відсилав їх по домівках. Хіба вони можуть придатися у відповідний момент? Час до часу хтось з наших повстанців змішувався з цим натовпом, перевдягнувшись обірванцем. Вони хотіли бачити, чи можна довіряти Ісусові і всім цим людям. Але кожного разу вони поверталися в гори зажуреними, повідомляючи іншим, що час битви все ще далеко. Кілька разів вони переконували мене у своїх побоюваннях. Та це було зайвим, бо я, так само, як і вони, очікую на момент битви.

– Побачиш, Ісус знайде спосіб повернути нам свободу. Якщо Йому вдасться змусити первосвящеників і намісника вислухати Його перед усім цим народом, то вони боятимуться Його слів і докладуть усіх зусиль, щоб повернути справедливість, уникнувши народного повстання.

– Бідний Якове, я майже заздрю твоїм ілюзіям. Тільки ви такі сліпі, що не розумієте, що наші зверхники і римляни поділили між собою наші життя і наші статки! Меч – єдина зброя, здатна перемогти цю несправедливість. Але я ще раз, востаннє, поговорю з Ісусом і спробую Його переконати.

– А якщо Він тебе не послухає, що робитимеш?

– Не знаю. Спершу мушу розповісти Йому, що є люди, готові воювати, навіть тут, у Єрусалимі, і що Він може їм допомогти, залучивши до цього народ. Якщо це не допоможе, тоді не знаю, як мені далі бути.

Цього вечора місяць не квапився сходити. Ісус зі Своїми учнями навідався до Своїх друзів, що мешкали поблизу Єрусалиму. У місті зібралися родичі і друзі, щоб приготувати Пасху. Залишалося лише два дні до великого свята, а головною темою розмов у місті була присутність тут Ісуса. Вояки побоювалися заколоту і наклали певні обмеження для натовпу, який хаотично переміщувався туди-сюди. Однак це ще збільшувало напругу, так, ніби це свято мало подарувати зневіреному народові нову гру: Ісуса проти первосвящеників. Уже не було великої таємниці в тому, що між ними існує відкрите протистояння. Ісус тривалий час викривав їхні зловживання і їхні утиски, які чинили, прикриваючись силою закону і вдаючись до шахрайств разом з римлянами, і тому первосвященики відкрито сказали, що коли Він з’явиться в Єрусалимі, вони Його схоплять. Однак усі ті, що перебували під захистом палаців, вояків і завіси храму, боялися Ісуса, і не стільки тому, що вони не знали, як реагуватиме натовп, скільки через те, що Ісус може викрити їхні шахрайства, які, видавалося, Він добре знає. Ніхто, зрештою, не чувся в силі зійтися з Ним у публічній дискусії, та водночас бракувало також надійних аргументів, щоб Його схопити. Якщо б вони арештували Його лише з релігійних мотивів, римляни цього б не сприйняли і відпустили б Його на волю. Потрібно було щось більше, переконливіше.

Про це перешіптувалися у кожному кутку й Ісус та апостоли також це знали.

Цього вечора Юда, при тьмяному світлі, наблизився до Ісуса тоді, коли інші учні були зайняті приготуваннями до Пасхи.

– Ісусе, маю поговорити з Тобою.

Його погляд блукав удалині, спрямований за обрій. Ісус відразу ж здогадався, що хвилює Юду.

– Ти тривожишся через повстання, яке може зазнати невдачі?

Юда стояв онімілий, ошелешений цими простими безпосередніми словами.

– Не бійся, Юдо, все відбуватиметься відповідно до того, що Бог Своєю волею встановив для добра народу Ізраїля.

– Так, Бог чуває над нашим життям, але ми повинні бути готові, коли Він покличе нас іти за Ним.

– Іти за Його бажаннями чи за твоїми?

Ісус не ховався і Юда відчув, що настав момент істини.

– Наш народ поневолений чужинецьким мечем, принижений тими захисниками, які мали б його захищати. Хто в Ізраїлі має сміливість повстати, не боячись інтриг наших провідників? Хто ще зберіг довіру взивати до Бога наших отців, щоб Він прийшов нас врятувати? Жоден пророк уже не наважується підняти голос, щоб підбадьорити розчарований і зневірений народ.

Весь цей час, поки я йшов за Тобою, сподівався, що Бог проявить себе через Тебе, що Твоє слово досягне серця усіх цих євреїв, що очікують дня звільнення, як це не раз ставалося з нашими батьками. Я шукав у Твоїх словах слова Бога, я сподівався, що в Твоїх діях будуть присутні діяння Божі. Я бачив усе, що Ти робив, але не зрозумів, як Бог може бути присутній у Твоїх чудах й у Твоєму милосерді до всіх цих обірванців і стражденних ізраїльського народу. Нам потрібні інші знаки, всім нам, що очікуємо можливости боротися у день слави.

– Ти і твої друзі, що ховаються в горах, думаєте про день слави і бачите лише схрещені мечі, рани, що не загоюються, болі, які час не зможе стерти, і про кров, яка не зможе зросити жодної висушеної землі. Спраглі справедливости, ви тримаєте в руках меч помсти, закликаючи Бога у свої союзники. Але Бог не прийде воювати, щоб принести скорботу і страждання іншим братам, які у близьких і дальніх землях страждають від тих самих утисків, які змушений терпіти наш народ.

Ви хочете Бога, який би втрутився, щоби відімстити за несправедливість і принести вам славу. Що ж, знай, Юдо, що Бог не поставить себе суддею цього світу, осуджуючи його за провини, які люди здійснюють проти собі подібних.

Бог, про Якого Я вам говорив, є Богом близьким кожній стражденній людині, без огляду на те, можновладна вона чи нікчемна, просвітлена благодаттю чи засліплена злобою або гординею. Я показав вам дорогу, що веде до Нього, до Бога справедливого і доброго, але тепер кожному з вас належить пуститися в цю дорогу, часто запилену, не знаючи, чи знайдете оазу для вашого спраглого горла. Бо все це належить тим, хто має віру, хто вірить, що може дійти до мети своєї подорожі, туди, де власне світло зіллється зі світлом самого Бога.

– Я налаштований вірити Тобі, але Ти повинен дати мені виразний доказ того, що цей Твій шлях поведе нас до свободи і до перемоги над нашими ворогами; Ти повен щось змінити у цьому народі, бо ті, що сьогодні зустріли Тебе плащами і вітальними піснями, втечуть від першої ж грози.

Якщо хочеш, щоб ми Тобі повірили, Ти повинен показати нам, як і коли воювати. Там, у горах, є люди, які страждають від того, що вони далеко від дому, страждають від спраги, від спеки і холоду… Вони зносять усе це заради ідеалу, заради дня, коли їхню віру буде винагороджено. І їм я не можу розповісти, що достатньо того шляху, який Ти вказав, щоб здобути перемогу над чужинцями.

Як можуть Тобі повірити люди, що мислять, як воїни, а Ти їм кажеш, що потрібно прощати ворогів, любити ближнього, поважати усіх, бо всі ми є братами і синами єдиного Бога?

– Якщо б вони воювали за Боже добро, то зрозуміли б, що не існує мечів, здатних понести Його справедливість туди, де людське серце мріє лише про помсту як про свою перемогу.

Чи ти коли-небудь питав у вояка, чому він воює? Бо він не може уявити собі іншого життя і не хоче докласти зусилля для того, щоб зрозуміти. Інакше він би усвідомив, що для того, аби боротися за ідеал, не потрібно ні меча, ні сили, і щоб перемогти ворога, єдиний спосіб – це дати йому відчути прощення за його нездатність любити життя.

Меч породить інші мечі, а прощення народить інше прощення. Переможе той, хто зможе більше любити і прощати, навіть прийнявши смерть за те, щоб його змогли зрозуміти.

– Кажучи це, Ти ображаєш мене і їх. Не наша вина, що римляни тримають нас у своєму ярмі. І Ти мав би знати, як страждають у неволі, коли ворог погрожує твоїй приналежності до народу, відриваючи тебе від коріння твоєї історії і твого походження. Ми просимо справедливости і помсти за осквернену землю і за образу нашого Бога. Тільки після того зможемо пробачити тих, що не мали до нас милосердя.

Ні, Ісусе, таким чином Ти несеш цьому стражденному народу нове рабство і нове підкорення. Хто б не пішов за Тобою, ніколи не буде мати сили повстати проти власної долі, він завжди почуватиметься переможеним, аж до тієї міри, щоб бажати смерти.

Іскри, які Ти запалюєш серед людей, що Тебе слухають, служать лише задля того, щоб розпалити їхній слабенький вогник надії, аби потім назавжди загубити. Вони помиляються, сподіваючись, що Ти повернеш їм подих, який від пустелі поведе їх до життя. Потім усе щезне, і народ стане як висушена на сонці стерня, придатна лише для того, щоб її спалити.

Ні, Ісусе, я не залишуся тут чекати на те, щоб моє життя теж згасло між надією і розчаруванням. Я Тебе попереджаю, якщо Ти не хочеш повести народ на повстання, тоді Тобі краще відійти вбік і забрати у людей ілюзію того, що перемога є близькою.

– Юдо, коли Я вибрав тебе, то знав, що твоє бажання свободи приведе тебе до боротьби. Але битва, яку Я вам запропонував, стосується надії на краще життя, а не торжества смерти, що живиться війною, і тому залишається завжди живою.

Я вибрав тебе, бо пізнав у тобі силу того, хто не відмовиться докладати зусилля, щоб іти за власними ідеалами. Але це не той шлях, який Я уявляв собі для тебе, – не озброєного воїна, не посланця людських задумів, а того, хто підтримував би лад та постійність у важкій боротьбі, яка чекає на вас, коли Мене вже з вами не буде.

– Я хочу такого ж ладу, якого хочеш Ти. Почуття, які Ти переживаєш, ми переживаємо також.

Але Твій шлях, Ісусе, поведе нас до поразки. І я не хочу бути співучасником Твого і нашого розгрому.

– Ти вільний піти від нас і йти за своєю волею. Ти знаєш свій дух і твоя відважна душа не відмовиться від того, що ти вважаєш правильним.

Йди, об’єднуйся з тими, кого ти вважаєш своїми товаришами.

Ніхто тебе за це не ненавидітиме, бо свобода починається з прийняття іншого і його бажань. Бог не був би великим, якби не приймав тих, хто Його відкидає. Саме Він судитиме твої кроки. Я тебе чекаю тут.

Але знай, що кожне твоє рішення залишить знак на твоєму житті і ніхто не зможе стерти спогад.

Юда відчував, що всередині нього щось зламалося і починало стискати в обіймах, з яких неможливо вирватися. Він хотів утекти, сховатися у якомусь куточку, щоб заспокоїти цю задушливу тривогу.

Він підвівся і побіг до храму.

Можливо, там він віднайде мир, необхідний для прийняття рішення, – що ж робити далі.

Попередній запис

Ісус провіщає Свій арешт

Подорож Ісуса, Джеймс Тіссо Вони переходили через Галилею і, звісно, багато людей збіглося б, щоб Його ... Читати далі

Наступний запис

Петро, Каяфа і воскресіння Ісуса

Ранок воскресіння Господнього, Євген Демаков Атмосфера того, першого після суботи дня була задушлива. Первосвященик Каяфа ще ... Читати далі