Ісус провіщає Свій арешт

Подорож Ісуса, Джеймс Тіссо

Вони переходили через Галилею і, звісно, багато людей збіглося б, щоб Його зустріти. Але цього разу Ісус хотів бути лише з дванадцятьма.

– Ніхто не має знати, що ми є тут, – сказав Він.

– Дивно! – думали учні. – Він завжди йшов до людей, і коли ми намагалися Його захистити, то Він постійно нам казав, що їхні потреби ніколи не причинили б Йому жодної шкоди.

Але причина для цього була, і вони швидко про це дізналися.

– Сьогодні Я маю з вами поговорити про щось дуже важливе. Мені потрібна ваша повна увага, бо те, що Я вам скажу, дуже непросте, – повідомив їх Ісус, доки вони прямували непролазною стежкою, впевнені, що їх ніхто не помітить.

Іншим разом Ісус залишався з ними наодинці, щоб говорити про нове царство, яке Він прийшов принести, про закон, що має переважати над будь-яким іншим законом, – закон любови.

Кожного разу Ісус додавав щось нове, якесь уточнення, якесь навчання, пояснення якогось біблійного уривку. Вони з приємністю Його слухали, але те, що казав Ісус, не так легко було сприйняти. Вони розуміли, коли Ісус говорив їм про царство, яке повинно восторжествувати на землі. І це їх не дивувало, бо вони, як і весь ізраїльський народ, очікували на прихід Месії, Який мав би встановити Своє володарювання над усіма народами.

Вони, однак, не розуміли, чому Ісус ніколи не говорив про організацію чи про щось, пов’язане з керуванням. Вони довіряли Йому і перебували в очікувані, що, рано чи пізно, щось має статися.

– Сьогодні Я хочу, щоб ви були біля Мене, аби зробити вас учасниками Мого передчуття, чогось, чого неможливо уникнути, – сказав Ісус, коли вони зупинилися на безлюдному підвищенні, щоб трохи відпочити.

– Ви знаєте, що Я вмію читати в серцях людей, і Мій погляд сягає туди, куди звичайні люди не ризикують заходити. Тому Я маю передчуття, що це Моя остання подорож до Єрусалиму.

Петро відразу зрозумів, чого це стосувалося.

– Але ми будемо готові захищати Тебе.

– Мені шкода, Петре, але ніхто нічого не може зробити для Мене. Не існує такої зброї, яка могла б перемогти змову проти Мене.

– Ми її здобудемо, знайдемо людей, здатних воювати і перемагати, – заявив Юда.

– Хто перемагає ворога за допомогою зброї і насилля, той сам, рано чи пізно, стане їхньою жертвою. Бо для того, щоб убити, потрібно нехтувати життя, щоб знищити, потрібно його ненавидіти. І зневажене життя, рано чи пізно, помститься своєму гонителеві.

– І як, отож, Ти збираєшся захищатися? Замало Твоїх слів чи роздумів, якщо хтось за Твоїми плечима зраджує Тебе. – Це знову був Юда, який відчував, що настав момент взяти в руки керування їхнім гуртом, щоб підбурити народ до повстання і виступити проти римського війська.

– Не буде жодної битви. Єдиною Моєю зброєю будуть істина та любов. Невдовзі Мене видадуть у руки тих, хто хоче Мене вбити, і Мені доведеться померти. Але після того істина, яку довірив Мені Отець, восторжествує над світом.

Дванадцятеро оніміли, засмучені цією звісткою.

А Ісус продовжував.

– Моє життя послужить для того, щоб примирити з Богом усіх вас, весь ізраїльський народ і всі народи, що прийдуть. Померти, щоб бути вірним істині, – це Мій жест любови, якою ви повинні будете жити, коли Мене не стане.

Тиша була гробовою.

Ісус спрямував Свій погляд вдалину, ніби вдивлявся у Своє майбутнє.

Апостоли не наважувалися дивитися один на одного, боячись відкрити в очах інших те саме розпачливе розчарування.

Над ними пропливла хмарка, нагадуючи, що сонце було ще високо. Дорога їх чекала ще не близька й Ісус вирішив, що прийшов час продовжити шлях.

Можливо, через втому або через спеку, чи, може, приголомшені тим, що щойно сталося, кожен йшов заглиблений у власні думки.

Спочатку двоє, потім троє, потім ще хтось почали відставати. Утворилася мала групка, до якої згодом долучилися решта, даючи Ісусові змогу побути на самоті.

Юда заговорив перший.

– Ви чули? Ісус помре і ми залишимось без проводиря.

– Не може все так просто закінчитися. Можливо, ми неправильно Його зрозуміли, – додав Іван.

– Так, може, тут йдеться лише про побоювання, про чутки, які Ісус почув серед народу, – намагався підбадьорити їх Яків.

Петро запитливо на них подивився. Юда продовжував говорити.

– Треба попросити Його все докладно пояснити, бо нам дуже тривожно. Що буде з усією цією нашою працею, з тими днями, що минули в надії на перемогу над римлянами і на торжество ізраїльського народу?

– А що, на твою думку, ми мали сказати Ісусові? Нам прикро, що не можемо для Тебе нічого зробити, і залишити Його напризволяще? Ні, Юдо, не треба було Його розпитувати про щось більше; можливо, Ісус мав ще щось сказати, але наша розгубленість не дозволила Йому це зробити, – сказав Петро.

– А я кажу, що нам не варто турбуватися про наше майбутнє. Якщо Ісус помре, нам потрібен хтось, хто зможе повести нас до остаточної перемоги.

Юда дав час, щоб вираз здивування появився на обличчях решти апостолів, потім продовжив:

– Якщо ми хочемо досягти успіху, нам треба об’єднати зусилля і кожен повинен виконувати свою роль. Однак нам потрібен лідер, упевнений у своїх діях, який би вірив у повстання, що неодмінно привело б до здобуття перемоги.

– Ми вже маємо лідера, і це Петро. Ми за ним підемо. Але я порадив би зачекати з такими розмовами, – втрутився Іван.

Але Юда наполягав.

– Петро, на цей час, є найближче до Ісуса. Але якщо буде битва, якщо треба буде згуртуватися, хто з нас готовий? А отже, нам потрібно вирішити, яке кому дати завдання, визначити, хто буде вирішувати, а хто виконувати, хто має залишатися у потаємному місці, а хто йти у бій. Зрештою, навіть Ісус кілька разів це повторював: жодне царство, поділене саме у собі, не може вистояти.

– Нічиї, окрім Петра, я не виконуватиму команди, – запротестував Яків, – і коли він вирішить, я буду біля нього.

– Не ти повинен вирішувати, а ми повинні робити це разом. У мене є кандидатура, яку я можу запропонувати, справжнього військового вождя, який може нам придатися, якщо Ісусові не вдасться Його місія, – наполягав Юда.

– Почекаємо і спочатку побачимо, що станеться, а потім вирішимо. Ісус нас чекає, – різко обірвав його Петро.

Справді, дім, до якого вони прямували, був уже близько.

Зустріч зі старими друзями підбадьорила їх у цей дивний день. Були обійми і вітання, була вода, що втамувала спрагу апостолів, була вечірня тиша, що повільно спадала на дім. І більше ніхто вже не думав про те, що сталося в дорозі.

Ісус відчув – ось настав властивий момент, щоб продовжувати розмову зі Своїми учнями.

– Я бачив, як дорогою ви про щось жваво сперечалися. Не хотів вас перебивати, бо, видавалося, що ви дуже перейняті темою розмови. Про що таке важливе ви сперечалися?

Апостоли притихли.

Ісус продовжив. Його голос був тихим і заспокійливим, здатним розвіяти тривогу, яка затискала гурт учнів, знову наляканих і розгублених.

– Коли Мене не буде, ви повинні підтримувати одні одних, щоб не пропасти. І силу братимете з ваших переконань, з того, що ми за цей час пережили разом.

Ніхто не міг перебити Його чи сказати щось з того, що думав. Учням навіть важко було про щось думати.

– Я знаю, що спосіб життя цього світу передбачає, аби хтось керував, а інші слухалися. Та Я вам вже казав, серед вас так не повинно бути. Ви всі будете служити єдиній правді, яку Я вам передав. Ви підете до людей, що будуть вас потребувати, і ваша влада буде служити тим, кому буде найважче повірити вам і йти за вами.

Потім, щоб Його було легше зрозуміти, Він вказав на дітей, які гралися у вечірніх сутінках.

– Подивіться на цих дітей, поспостерігайте, як вони поводяться. Вони самі відкриють вам те, чого потребують. їхні цікаві очі самі передадуть вам свої запитання: чому життя таке важке, чому Бог так далеко, чому дорослі не завжди правдиві і щирі, чому існує смерть?.. Ви повинні допомогти їм зрозуміти те, що вже самі зрозуміли. І якщо вони попросять вас про обійми, бо їм холодно чи почуваються самотньо, якщо вони попросять про те, щоб їх підбадьорити ніжним дотиком, то ваш час і ваш пошук за найбільшими речами вмить втратить для вас всяке значення. Вони є вашим часом і ви будете їхніми слугами. Бо якщо допоможете їм, які не мають що вам дати взамін, окрім лише вдячности і блиску своїх очей, тоді ви допоможете Моєму Слову бути живим і діяльним у світі. Якщо ви зігрієте лише одне з цих маленьких палких сердець, тоді Бог також розігріє і ваше розчароване серце, так, як ніхто з великих цього світу ніколи не зможе зробити. Якщо ви їх наблизите до себе, то зможете розпізнавати будь-яку їхню потребу і зможете знайти спосіб, щоб ваше служіння віддзеркалювало радість, яка походить від Бога.

Ісус нічого іншого не додав, а дозволив кожному учневі заглибитися у власні думки, подібно, як світло зникає у темряві зоряної ночі.

Наступного дня вони прийдуть у Єрусалим.

Попередній запис

Прощання Ісуса

Визнання св. Петра, Джеймс Тіссо Це був один з тих вечорів, коли Ісус, на довше, ніж ... Читати далі

Наступний запис

Юда

Для Юди це було занадто. Що за пророк цей Ісус, Який в’їжджав у Єрусалим, сидячи верхи на ослиці і Якого ... Читати далі