Петро, Каяфа і воскресіння Ісуса

Ранок воскресіння Господнього, Євген Демаков

Атмосфера того, першого після суботи дня була задушлива. Первосвященик Каяфа ще спав. Але одне жахіття уві сні не давало йому спокою. Він просинався весь у поті, повертався на своєму ложі, та потім, коли йому вдавалося заснути знову, жахіття повторювалося саме з того місця, де перервалося: Ісус з Назарету, усміхнений, знову з’являвся посеред натовпу і, повільно наближаючись, дивився на нього. Каяфа намагався відійти подалі від Нього, але його обважнілі ноги, стримувані силою, від якої його воля не могла звільнитися, стояли непорушно. І доки він борсався, щоб утекти геть, Ісус підходив щораз ближче. Його лице, яке ще зберігало сліди ран, не відображало образи чи смутку, мало того, видавалося, що воно випромінювало нове, ще небачене світло. В останньому, відчайдушному зусиллі Каяфа намарно намагався уникнути цих очей, що дивилися на нього. А як надходила мить, коли Ісус ось-ось мав його торкнутися, він від великого хвилювання прокидався. Потім жахіття повторювалося знову: Ісус на тому ж місці, дивлячись на нього, підходив щораз ближче і щораз більше затягуючи його у Своє світло, позбавлене будь-якої образи.

Каяфа не міг уже витримати останнього натиску. Він встав зі свого ложа і наказав якнайшвидше покликати сторожу.

– Ідіть перевірте могилу того Ісуса, Якого розіп’яли. Я не хотів би, щоб якийсь Його учень викрав Його тіло і використав це як привід для повстання серед народу.

Того самого ранку іще хтось піднявся швидко, чи, може, він і не лягав спати, ставши жертвою незрозумілого передчуття. Петро, з кількома учнями, через страх можливого переслідування з боку первосвящеників, знайшов притулок у маленькому будинку в закутках темного передмістя Єрусалиму. Того ранку він чув, як жінки на світанку мовчки вислизнули з будинку. Він знав, куди вони прямують, хоч йому ніхто й цього не казав. Він з нетерпінням чекав на їхнє повернення, побоюючись, щоб їх не зупинив якийсь вояк або щоб хтось, через них, не знайшов їхнього сховку.

– Іване, нам треба йти шукати жінок, боюся, щоб з ними не трапилася якась неприємність, – сказав Петро.

– Не бійся, ніхто їх не зупинить. Усі думатимуть, що вони йдуть на ринок.

– Але хтось може їх впізнати і попередити первосвящеників.

– Не бійся, Петре, вони навчилися бути непомітними і їх ніхто не потривожить.

– Я не можу більше чекати! Мушу піти подивитися, чи часом чогось не сталося.

– Не треба цього робити, у місті занадто багато людей. Це небезпечно і для тебе, і для всіх нас.

Але Петро не міг заспокоїтися. Насправді він не хвилювався за Марію Магдалину і за інших жінок, та навіть сам не міг пояснити свого неспокою. Він потребував свіжого повітря, тому мусив вийти.

– Зачекай мене тут. Якщо я не повернуся, збери всіх і переберіться у безпечне місце.

– Тоді я також піду. Якщо тебе схоплять, то принаймні хтось буде з тобою.

Вони саме збиралися виходити, як почули квапливі кроки, що наближалися. Переглянувшись і затамувавши подих, друзі очікували найгіршого. Однак, почувши умовний знак, швидко відчинили двері.

Це була Марія.

– Тіло Ісуса зникло, – сказала вона ще не віддихавшись.

– Це неможливо, біля гробу була ж варта.

– Коли ми прийшли туди, то вояки, бачачи, що ми – жінки, підсміювалися і щось бурмотіли, але дозволили нам пройти. Зі здивуванням ми побачили, що великий камінь, який закривав вхід до гробу, було відкочено. Налякані, ми все-таки зайшли туди, але Ісусового тіла не було. Ми спитали у вояків. Але щойно вони усвідомили, що гріб порожній, стали нам погрожувати, щоб ми нікому нічого не казали, і швидко нас прогнали. А ми прибігли сюди, щоб розповісти вам те, що сталося.

– Ніхто не міг Його викрасти, – перервав її Петро. – Щось мало статися.

– Один чоловік, якого ми ніколи раніше не бачили, сказав шукати Його в іншому місці, і що Його там немає.

Петро відчув, як у його голові рибалки все стало плутатися. Як таке могло трапитися, що Ісус зник, а він та інші учні нічого не знають. Що відбувається?

– Той чоловік просив нас передати вам, що Ісус чекатиме вас у Галилеї.

Однак Петро вирішив, що йому тепер усе зрозуміло.

– Ні, Маріє, Ісус помер, а Галилея – це лише пастка, щоб нас виманити. Первосвященики хочуть також і нашої смерти. Вони її матимуть, якщо така наша доля. Але спочатку вони мусять віддати нам тіло Ісуса, щоб ми Його поховали, як належить кожному єврею.

– Цей чоловік сказав нам не боятися і що ми повинні звістити Його учням, що Він воскрес!

– Воскрес? Хто скаже воякам і первосвященикам, що Чоловік, який спершу був мертвий, тепер живий? Ні, Маріє, треба щось інше, щось вірогідніше, аби захиститися від звинувачень у тому, що це ми викрали тіло Ісуса.

– Петре, – перервав його Іван, – Марія може мати рацію. Ти пам’ятаєш, як Ісус сказав, що на третій день Він воскресне? Первосвященики сміялися з Нього. Цей чоловік сказав те, що Ісус уже провіщав. Рушаймо в Галилею і так дізнаємося, що ж сталося насправді.

– Молодець! Ти свідомий того, що перша-ліпша варта нас зупинить, перш ніж ми вийдемо з Єрусалиму? Можливо, когось з них нам навіть вдасться обманути, але я сумніваюся, що зможемо дійти до Галилеї цілі і неушкоджені. Я вирішив, що нам робити: ви залишайтеся тут під замком, і вас ніхто не знайде. Я сам піду до Каяфи і знайду спосіб повернути тіло Ісуса. А потім хай діється Божа воля.

– Жінки залишаться тут, а я піду з тобою, – відповів Іван.

Петро мить дивився на нього, а потім сказав:

– Ходімо!

Вони мовчки йшли до міста, яке прокидалося після святкування Пасхи. Петро думав проте, що сказав йому Ісус: – Ти є Петро і на тобі Я побудую Мою Церкву.

Ісус завжди мав рацію. Незважаючи на те, що Він зараз мертвий, Петро міг починати свою місію – організовувати нову Церкву. Але як йому розпочинати цю справу, якщо він збирався віддати себе в руки первосвящеників, які обов’язково його схоплять і, можливо, засудять до смерти? Він знову побачив морські хвилі, які загрозливо намагалися поглинути його човен. Він завжди їх перемагав, і, можливо, й цього разу йому вдасться здобути перемогу. Однак тепер йому треба зосередитися на своєму завданні: повернути тіло Ісуса, – він мав кинути виклик первосвященику Каяфі і бути сильнішим за його владу і грізнішим за древніх пророків, якщо це буде необхідно.

– Я хочу говорити з первосвящеником Каяфою, – сказав Петро охоронцям, коли вони прийшли до його палацу.

– Ви мали б знати, що звичайним громадянам його дозволено бачити лише у храмі.

– Скажіть йому, що я Петро – учень Ісуса.

Охоронці ошелешено дивилися на нього. Вони чули про нього і знали, що цього ранку за ним уже почали шукати. Нічого не кажучи, вони відвели його аж до центральної зали палацу. Посередині сидів Каяфа, наміряючись читати сувій. Він уже починав протестувати проти того непроханого вторгнення, але Петро випередив його.

– Ти мене шукав, ось я, стою перед тобою!

Каяфа був помітно здивований і спрямував на нього свій погляд, намагаючись зрозуміти, хто ж цей чоловік, такий мужній, що наважився кинути йому виклик тут, у його палаці. Петро підійшов упевненим кроком того, хто не має чого боятися, зосередивши погляд на розгубленому обличчі Каяфи. Їхні очі нескінченно довго протистояли одні одним. На Каяфу напав приступ страху, але він швидко зумів опанувати себе: первосвященик знову побачив той самий погляд, який не дав йому спати вночі, погляд того Ісуса, Якого він засудив до смерти.

– Я – Симон, Петро, учень Ісуса.

– Я бачу, що воякам не довелося докласти забагато зусиль, щоб знайти тебе.

– Це я сам прийшов до тебе, без того, щоб мене хтось розшукував, як це роблять зі злочинцями.

– Видно, що ти не втратив ще мужности рибалки!

– Я вже не той рибалка, якого мене знали ще донедавна.

– І чим же ти тепер займатимешся? – почав знущатися з нього Каяфа, щоб відвоювати силу свого становища.

– Я свідчу істину Того, хто є найбільший серед пророків.

Каяфа, ошаленівши, рвучко піднявся: – Цього твого Ісуса ми засудили до смерти і Його тіло зникло. Я знаю, що ви Його викрали, я міг би вас схопити і відіслати в якусь тюрму, доки світ не забуде про тебе і про всіх інших твоїх буйних друзів. Однак хочу поступити милосердно: поверніть тіло назад до гробу, поховайте Його остаточно і зникніть у пустелі, де ніхто вас не шукатиме.

Петро уважно подивився в очі первосвященику. Ніхто з них не поворухнувся. Потім лице Петра осяяла легка посмішка, ніби він лише зараз усе зрозумів. Каяфа відчув, як щось вразило його в серце, немов удар батога: він бачив перед собою посмішку з нічного жахіття, якою Ісус його прощав і яку він не міг витримати, прокидаючись у поті. Каяфа знову відчув, як його жилами текла паніка і страх, що Ісус з’явиться знову. Ледь звільнившись від цього приступу, він гнівливо закричав:

– Відведіть його геть!

– Навіть якщо ти мене виженеш, то не зможеш втекти від свого засуду, доки не повіриш у милосердя Того, кого ти засудив на смерть.

– Це не я, а народ хотів Його смерти і разом з цим звільнення Варавви. Не я Його засудив, а Його ж власні слова.

– Так, бо Він хотів, аби весь народ повірив, що Він, Ісус, помер заради того, щоб сповістити настання часу перемоги. Його тіла вже нема у гробі, бо Ісус воскрес, як Він це провістив.

Каяфа наблизився до нього, схопив його за одяг і загрозливо прошипів йому: – Що хочеш знати ти, нещасний рибалко, про Бога та про Його перемогу! Той, у кого ти віриш, – мертвий. І якщо чекатимеш, що Він воскресне і прийде врятувати тебе, ти спершу підеш до тюрми.

– Мені достатньо моєї віри, щоб спастися. Зрештою, Він це провіщав: після Мене, переслідуватимуть також і вас, але будьте мужні, бо Дух Отця Мого буде з вами.

Каяфа знову подивився на нього мить, а потім вигукнув:

– Чому я все ще продовжую тебе слухати? Охорона, заберіть його геть!

– Бо навіть ти знаєш, що Він – Син Божий. Я зрозумів це, прочитавши в твоїх очах страх: кого може боятися первосвященик, якщо не Бога і Його вироку? Ти боїшся Ісусового вироку. Але знай, що Його смерть повернула нам прощення Отця. І навіть ти зможеш отримати Його прощення, якщо віритимеш у Нього.

– Та як ти смієш таке казати!

– Я прийшов сюди, щоб забрати тіло Ісуса, яке, як я вважав, забрали вояки. Але тепер я зрозумів: Ісус уже не мертвий, Він воскрес, як і провістив. Я впевнений, твій страх нагадав мені Його слова: – На третій день Я воскресну і випереджу вас у Галилеї.

– Знайдіть тіло Ісуса і віднесіть Його назад до гробу: або помрете, як Він. А тепер геть, більше не хочу тебе бачити!

Вояки вивели Петра і Івана (який весь час стояв збоку), а Каяфа впав на своє ложе. У нього було землянисте лице; отже, жахіття не закінчилося. Цей Ісус був усе ще живим, він Його знову побачив у вірі Петра й у його спокійному погляді людини, яка знає істину. Каяфа не те щоб справді повірив у воскресіння, але цей погляд його переслідував гірше від будь-якого живого тіла. І якщо Петро був впевнений у тому, що казав, тоді він, Каяфа, ніколи не зможе звільнитися від цього жахіття. У нього вже не було сил. Він відчув, як обважніла його голова, ноги потрохи втрачали силу і очі закрилися, доки він втрачав свідомість. У короткій подорожі в нічиї землі, він знову побачив лице Ісуса, усміхнене. Він також хотів би усміхнутися, щасливий, що Він ще живий, попросити в Нього прощення за те, що не зрозумів Його, але він не встиг цього зробити. Хтось прибіг Каяфі на допомогу, приводячи його до тями. «Навіть серед мертвих не зможу знайти миру», – подумав він. Потім сказав воякам:

– Охорона, відпустіть Петра і його товаришів. Якщо хтось вас спитає про тіло Ісуса, скажіть, що його викрали і що ми розшукуємо винних. І нехай ніхто в місті більше не згадує про цього Ісуса!

Попередній запис

Юда

Для Юди це було занадто. Що за пророк цей Ісус, Який в’їжджав у Єрусалим, сидячи верхи на ослиці і Якого ... Читати далі

Наступний запис

Він воскрес!

Петро та інші апостоли зібралися разом, аби постаратися краще зрозуміти, що ж сталося в ці дні. Те, що Ісус воскрес ... Читати далі