Ісус і смерть Лазаря

Воскресіння Лазаря (фрагмент), Карл Генріх Блох

Вечір був спекотним і важким. Великі чорні хмари провіщали дощову ніч. Вітер, який дув щораз сильніше, доносив далекі голоси тих, що поспішали додому. У селі, де зупинився Ісус з деякими зі Своїх учнів, усі люди поверталися до своїх убогих хатин у сподіванні, що буря їх мине.

Коли перші спалахи блискавок освітили похмуре небо, хтось постукав у двері.

– Хто б це міг прийти в таку ніч? – спитав Іван.

– Можливо, хтось потребує допомоги. Піду подивлюся, – Лука, наймолодший у домі, підвівся і пішов відчинити двері. Перед собою він побачив задиханого чоловіка, закутаного в довге покривало. Було видно, що він дуже поспішав.

– Я шукаю Ісуса, мені сказали, що Він тут. Скажіть Йому, що Марта і Марія послали покликати Його.

– Так, Ісус тут, з нами. Але, будь ласка, заходь до хати і сам поговори з Ним.

– Я мушу поспішати назад, у Віфанію: Лазар помирає і його сестри потребують моєї допомоги. Скажіть Ісусові, щоб також поспішив, бо завтра Він може вже не застати Лазаря живим.

– Але в таку негоду годі повертатися. Залишся тут, з нами, а завтра на світанку підете разом.

– Я добре знаю стежку, не переймайтеся. Вдячний вам за гостинність, але мені треба повертатися.

Не сказавши більше слова, чоловік пішов стежкою і зник у темряві ночі.

Луці нічого не залишилося як закрити двері і повернутися за стіл.

– Я все чув, – сказав Ісус, перш ніж Лука встиг заговорити.

– Якщо хочеш, можемо пошукати когось, хто зможе вночі провести Тебе, – сказав Лука.

– І ми теж підемо з Тобою, – додав Іван.

– Не треба; вирушимо завтра зранку, перед світанком.

– Але цей чоловік мені здався дуже стурбованим; і те, що він посеред бурі прийшов до нас, означає, що цьому твоєму приятелеві справді зле, – продовжив умовляти Лука.

– Моя присутність нічим не може допомогти; Марта і Марія знають, що робити, – сказав Ісус, дивлячись у дальній куток кімнати.

– Можливо, Ти зможеш знайти слова, аби втішити їх, чи, може, помолитися до Бога, щоб Лазар не помер, – додав Іван.

– Ви вже навчилися, що є час жити і час помирати. Якщо Лазар помре цієї ночі, ніхто вже не зможе затримати його душі. Я впевнений, що він буде сильним у момент переходу: він жив тихо і покине без жалю це земне життя. Але зараз ми сидимо за столом як друзі. Навіть якщо смуток і горе затуманюють наші думки, ми повинні святкувати. Життя тих, що залишаються, є таким же важливим, як і тих, хто відходить. – Його голос був тихим і заспокійливим.

– Але Марта і Марія засмутяться, коли побачать, що Ти не приходиш, – наполягав Іван.

– Однак тоді і наші друзі, у яких ми гостюємо, засмутяться, якщо ми їх залишимо самих. Вони теж мають потребу у нашій присутності; про вдячність і визнання не можна забувати навіть дивлячись в очі смерти.

– Ми зрозуміємо; якщо ви хочете піти, то ми пошлемо когось із вами, – сказали в один голос господарі цього дому.

– Я ходжу від села до села і знаю, що розділити вечерю з людьми, які нас приймають, є чимось, без чого навіть ми не можемо обійтися: емоції і почуття не можна відкидати, ними треба ділитися, щоб вони не зникли. Зараз той час, щоб побути разом, а завтра подбаємо про Лазаря, – відповів Ісус.

– Чому помирати так болісно? – спитав Лука, коли вони продовжили вечерю.

– Тому, що тіло бунтується проти страждання – знаку поразки, – відповів Ісус.

Розмова точилася лише між Ісусом і Лукою, а інші слухали.

– Я не маю на увазі страждання тіла, а душі. Коли я думаю про свою смерть, мене поглинає відчуття пустоти. Хоч і знаю, що помирати – це природно, – продовжив Лука.

– Смерть справляє враження, що ти втрачаєш усе, що ти вирваний з життя, покинутий і відкинутий усім, що тебе оточує, – сказав Ісус.

– Але ж так воно і є, помираючи, я вже не належу нікому.

– Це неправда: доки живеш, смерти не існує, отже, вона не може тобі нічого зробити, навіть не може вирвати тебе зі світу. А лякають тебе твій страх і твоя вразливість.

– Як можна не думати про смерть, коли вона проходить поруч, як, наприклад, цього вечора?

– Треба завжди пам’ятати, що наше життя на цій землі колись закінчиться. І власне тому його потрібно прожити якомога інтенсивніше.

– І що ж я маю робити, щоб одного дня не мусити докоряти собі?

– Подивися на горобців, що вільно літають у повітрі, на квіти, що сяють у сонячному промінні, вітер, що гладить крони дерев: що такого надзвичайного вони роблять, аби прославити дні, що проходять?

– Вони роблять те, що підказує їм природа.

– Ти також повинен подібно чинити, якщо хочеш бути задоволений і щасливо літати посеред зірок. Коли настане твій день, ти маєш дотримуватися того, що природа Божого сина вимагає від тебе.

– Не знаю, чи був я повною мірою вірний тому, що Бог від мене хоче.

– Якщо ти дослухатимешся до голосу того, хто просить про допомогу, якщо не відмовиш у кухлі води спраглому подорожньому, якщо потримаєш за руку вмираючого, який шукає втіхи, якщо любитимеш того, хто почувається самотнім і покинутим, якщо радітимеш кожному насінню, що приносить плід, якщо віритимеш у Божу доброту і не боятимешся Його справедливости, тоді, що б ти не зробив у своєму житті, будеш упевнений, що дотримав вірність усьому, чого Бог від нас очікує.

– А зараз настав час підніматися з-за столу і йти відпочивати; завтра вранці ми повинні вирушити до світанку, – перервав їх Іван.

Надворі громовиця стала втрачати свою силу.

– Завтра буде гарний день, – сказав Лука, прощаючись з Ісусом.

– Завтра світитиме сонце, – усміхаючись, відповів йому Ісус.

І доки надворі хмари і вітер гралися блискавками і громами, Ісус залишався наодинці.

Лежачи на Своєму ложі, Йому не вдавалося не думати про Лазаря. Чи Він його ще завтра побачить? Можливо, що ні.

Ісус згадав ті численні дні, проведені разом з Лазарем.

Попри впевненість у тому, що смерть є лише переходом до царства Отця, Він відчував смуток від цієї неминучої розлуки.

А Марта і Марія, як вони це сприймуть? Вони завжди мали віру в красу життя й у світлого Бога, Який їх прийме після смерти. Але тепер, коли Лазар їх покине, вони страждатимуть, у цьому Він був упевнений. Ісус ще більше засмутився. Він хотів щось зробити, але Його розум і Його воля були затьмарені. – Може, завтра, – сказав Він собі, намагаючись заснути.

Наступного дня, доки село ще спало, Ісус та учні, які Його супроводжували, пустилися в дорогу. Яскраво виблискували останні зорі. Повітря було свіжим і приємним. Вони йшли поспіхом і кожен у тиші думав про щось своє. Хтось неминуче питав себе, чи смерть буде співчутливою до Лазаря, очікуючи на їхній прихід.

Коли на небокраї з’явилася Віфанія, сонце вже пройшло більшу частину свого денного шляху. Але до настання ночі ще залишався певний час. Вони попрямували до дому Лазаря. Надворі було багато людей. «Поганий знак», – подумав Іван.

Хтось побачив, що вони надходили, і попередив Марію та Марту, які одразу вибігли їм назустріч. Обійми і сльози змішалися у розпачливому плачі.

– Лазар помер. – Це були єдині слова, які вони змогли вимовити, розпачливо ридаючи в обіймах Ісуса. Мить тривала цілу вічність, і навіть Ісус відчув, як трепет пройняв Його тіло.

– Якби Ти був тут, то, напевно, міг би його врятувати, – сказала Марта.

– Ми чекали, що Ти прийдеш: а зараз уже запізно, – додала Марія.

Ісус не відповів. Він мав відчуття, що щось спирає Йому дихання і біль стискає горло. Здавалося, що Він відчуває на Собі весь той біль, який навколо посіяла смерть.

– Чому, Ісусе, чому? – запитали вони Його.

Він знав причину, Він уже не раз це пояснював. Але зараз Йому на думку не приходила жодна відповідь, чи, може, Він не відчув жодного слова, яке могло б пояснити причину того, що сталося. Він не розтискав обіймів, так, немовби й сам мав потребу в людському втішанні того болю, який не знаходив виходу.

– А що тепер буде з нами? – спитали вони знову.

Дві сльозини впали з закритих очей Ісуса. Не знайшлося руки, щоб їх витерти, і вони покотилися по лиці. Чи міг Він не заплакати перед другом, з яким вони провели стільки веселих днів? І сльози звільнили в Ньому силу, яка була сильніша за біль і за смерть.

– Де ви його поклали? – спитав Він, збадьорений вогником життя, який щораз сильніше відчував у Собі.

– Ходи, – сказала Марта і повела Його туди, де поховали Лазаря.

Люди, онімілі, розступилися, даючи дорогу Ісусові.

Але цього разу Він їх не помічав, як не помітив сонця, що виблискувало на могильних каменях.

– Ось, ми вже загорнули його в смертне покривало.

Ісус наблизився і лагідно доторкнувся руки Лазаря. Відчув її холод.

– Коли він помер?

– Учора, невдовзі після того, як послали чоловіка, щоб Тебе покликав.

Ісус підійшов і відкрив лице Лазаря. Це було лице Його товариша, яке Він завжди знав. Той немовби спав.

Ісус довго мовчки дивився на нього.

Його очі були спрямовані невідомо куди, наче шукали останнього подиху життя, що був десь захований. Потім Він став молитися до Отця.

– Я знаю, що смерть не може торжествувати там, де Ти цього не бажаєш. Ти, що даруєш життя, знаєш також, коли його забрати. Але, можливо, Лазар ще не завершив своєї подорожі на цій землі. Марта і Марія ще його потребують, а також і Я потребуватиму його допомоги у хвилини випробування, щоб дружня рука підтримала тих, хто повірив у Мене. Отче, життя тече всюди у родючій землі, зрошеній солодким відчуттям любови. Вчини так, щоб Лазар продовжив поливати любов’ю свою маленьку долину. Вислухай Мене, Отче, і подаруй знову подих цій згаслій душі.

Марта і Марія стояли, міцно обнявшись. Народ тіснився навколо маленької могили. Всі були впевнені, що чули шум духа, який зійшов і огорнув постать Ісуса. У цій повній тиші деякі горобці почали цвірінькати, здіймаючись високо у небо.

Саме в цю хвилю Ісус подивився на лице Лазаря і голосом, вільним від плачу і від будь-якої тіні, вигукнув:

– Дякую, Отче, Я знав, що Ти Мене вислухаєш.

Ісус простягнув руку і допоміг Лазарю звільнитися від покривала, що огортало його смерть.

Несподіваний порив вітру поніс удалину слабенький подих життя, яке відроджувалося. Ісус обняв друга, що повернувся, і допоміг йому піднятися. Життя могло продовжувати свій плин у маленькому домі у Віфанії.

Попередній запис

Отець, Син і  Дух – єдиний Бог

Петро, сидячи в тіні високого платана, щось напружено обдумував. Він міркував про те, що сказав Ісус, але не міг це ... Читати далі

Наступний запис

Ісус підбадьорює апостолів

Учні були неспокійні. Селом швидко поширилася чутка: в Єрусалимі хотіли смерти Ісуса. Це була лише чутка, але ті, хто її ... Читати далі