Отець, Син і  Дух – єдиний Бог

Петро, сидячи в тіні високого платана, щось напружено обдумував. Він міркував про те, що сказав Ісус, але не міг це достоту зрозуміти. Чим більше він думав, тим менше розумів. Він міг би махнути на це рукою, очікуючи, що щось та прояснить його замішання.

Але Петро не та людина, яка могла б залишити що-небудь на потім, тому змушений був звернутися до Ісуса.

– Скільки б я не намагався зрозуміти, та не можу знайти розв’язку. Ти щойно сказав, що Ти і Отець є одним цілим; а потім додав, що прийде ще також і Дух, Який нам все об’явить. Крім того, що нам ще треба пізнати Отця, про Якого Ти говориш, і цього Духа, я не розумію, як Вам вдається бути одним, якщо мова йде про три різні Особи?

Ісус подивився на Петра, думаючи, як допомогти йому у його замішанні.

– Як ти собі уявляєш Отця?

– Нас учили, що не можна робити жодного Його зображення: Він є Абсолютом і не може бути зодягненим у жодну форму чи відображеним у ній.

– Не кажи, що ти ніколи не думав про те, яке лице має Бог.

– Що ж, якщо мушу вже сказати, то я уявляю Його старцем, з великою бородою, що сидить на троні і цілий день розв’язує суперечки; а коли втомлюється, Він іде собі гуляти і насолоджуватися дивами Раю.

– А Дух?

– Дух я собі уявляю як якийсь вітерець, що дме у пустелі. Вітер, що приносить слова далекого світу, слова, що вказують дорогу, аби досягти Божого житла.

Після короткої паузи Петро продовжив.

– Я ще розумію, що Бог є також Отцем наших батьків, тих, що вижили в пустелі і перемогли рабство. Також і про Духа ми маємо уяву, оскільки Він супроводжував кожну Божу появу. І я вважаю також, що Ти є Сином Божим, судячи з того, як Ти говориш і які діла Ти чиниш.

Однак я не розумію того, що Ви троє – як Ти кажеш – є одним цілим. Я можу здогадуватися, що Ви завжди перебуваєте у згоді, що все вирішуєте одностайно, що маєте однакові наміри. Але як таке може бути, що Ви є Одним Богом?

Ісус подивися на Петра.

– Ти й решту учнів звикли мислити так, як і всі люди. Спостерігаєте за речами, чіпляєтеся за свої висновки і поводитеся відповідно. Якщо у морі є буря, немає жодного моряка, що захотів би вийти з безпечного порту.

Я ж кажу тобі, що якщо тобі вдасться пережити дух бурі, ти більше її не боятимешся і пануватимеш над вітром і хвилями так, що вони вже не стануть небезпекою для вашого життя і для човна.

Бог може зупинити бурю, бо може дати Себе пізнати вітру та хвилям. І вони Його слухаються, бо визнають Його владу.

Так і ви, якщо будете здатні розпізнавати голос Божий, зможете заспокоїти будь-яку бурю. Бо матимете у собі того самого Духа Божого і ту саму силу Сина. Таким чином, більше не буде відмінності між вами і Богом, як нема її між трьома Особами, бо ви житимете так, як Він, думатимете так, як Він, і чинитимете так, як Він, будучи одним цілим.

Петро слухав, але не розумів.

– Я заспокоїв багато бур й у ці моменти ми всі були єдині у наших намірах, стаючи одним цілим з човном, що врятував нас. Але щойно ця боротьба зі стихією закінчується, кожен повертався до свого заняття. Я міг віднайти в обличчях товаришів знаки недавнього напруження, що пом’якшувалися у відчутті спокою, – свідки єдиного духу. Але у їхніх обличчях я завжди знаходив тих самих рибалок, з їхніми зморшками і з їхніми мріями. Ми ніколи не думали, що доля нас об’єднає в єдиному бажанні так, немов би ми були однією людиною. Тепер Ти, натомість, кажеш, що Бог Отець, Син і Дух так поєднані, що їх за допомогою людського погляду неможливо розрізнити. Я вірю в те, що Ти кажеш, так само, як вірю в Бога наших батьків, але не знаю, як це пояснити тому, хто спитає мене щось більше.

Ісус подивився на політ пташок.

– Усі речі у світі підвладні певному порядку. Подивися на цих пташок. Вони літають у гурті, однаково. Всі мають ту саму певність, знають коли підніматися і коли опускатися, коли пришвидшити помахи крил, а коли піддатися вітрові, коли повертати, а коли зупинитися.

У них є дух, що підштовхує їх діяти задля їхнього добра, і ніхто не може уникнути цього впевненого і абсолютного відчуття впродовж їхнього польоту.

Так само і в людях присутній один дух, що спонукає їх до пошуків добра, всюди і завжди.

По той бік труднощів і неминучих помилок у цьому світі, благо кожної людини залежить від блага усіх, так само, як благо всіх залежить від того, якою мірою кожен здатен бути вірним основі життя, котру кожна дитина сильно відчуває у собі від моменту народження.

Немає такого батька, який дав би своєму синові їсти каміння, чи, подібно, немає сина, який би відмовив у допомозі своєму старенькому батькові.

Навіть коли здається, що все летить шкереберть, зірване вітром ненависти і помсти, то піднімається новий ранішній вітерець, щоб розбудити кожне життя, яке очікує сонячного тепла, аби знову зростати і любити.

Отець, Син і Дух є вірною й абсолютною присутністю цієї сили – основи життя. Вони є самим життям, і кожен подих дає свідчення нової перемоги добра над злом.

У розумінні й у діях три Особи ідентичні, бо вони є Добром, тим самим Добром, якого кожне життя чекає як найбільший дар усякої любови.

Петро зробив останню спробу.

– Ти нам сказав, що повернешся до Отця. Як нам вдасться пояснити всі ці речі людям, якщо не буде Тебе? Лишень Ти завжди можеш знайти відповідні слова і правильні приклади.

– Коли Я відійду, з вами залишиться Дух, щоб допомогти вам зрозуміти.

Коли Я повернуся до Отця, то все ще залишатимусь з вами, щоб усе те, що вам передав і пережив з вами, не пропало, а залишалося живим, так, ніби Я сам був присутній, і у спосіб, в який ти Мене зараз бачиш.

Це буде власне Дух, Який зробить Мене присутнім, Який зможе відповісти на ваші запитання, Який зможе допомогти вам у моменти труднощів чи підбадьорити вас у моменти розпачу.

Той самий Дух, який зараз провадить Мене, залишиться, щоб провадити вас.

Таким чином і ви теж станете одним, живлені тим самим Духом, що чинить усіх синами одного Бога.

А пташки вдалині продовжували свій політ.

Петро хотів би знати секрет, який підтримував їх у цих акробатичних фігурах, недосяжних для жодної людини. Але відчував, що навіть якщо б він знав усе про їхнє вільне ширяння в повітрі, то ніколи б не зміг літати, доки не став би таким, як вони.

Можливо, його думки забігли трохи задалеко.

Сонце стало вже не таким палючим. Прийшов час продовжити шлях.

Тож Ісус та Його апостоли пустилися в дорогу до сусіднього села, де їх чекали інші люди, аби Дух оживив їхні натруджені тіла і влив новий струмінь у висохле від надмірного болю і страждання життя.

Попередній запис

Ісусова молитва

Був суботній день. Усе життя навколо зупинилося, аби знайти час, як і кожної суботи, для синагоги і сім’ї. Апостоли були ... Читати далі

Наступний запис

Ісус і смерть Лазаря

Воскресіння Лазаря (фрагмент), Карл Генріх Блох Вечір був спекотним і важким. Великі чорні хмари провіщали дощову ... Читати далі