Ісусова молитва

Був суботній день.

Усе життя навколо зупинилося, аби знайти час, як і кожної суботи, для синагоги і сім’ї.

Апостоли були далеко і Ісус подарував Собі хвилину самотности.

Він не хотів, щоб люди Його шукали, і віддалився у Своє улюблене місце.

Він глибоко дихав повітрям цього святкового ранку.

Він відчув запахи, які були Йому знайомі, вологу землю, дикі трави і квіти, які розпускалися.

Він відчув також похощі ладану, запах запилених сувоїв Святого Писання, побачив маленькі вогники підсвічника, які танцювали від подуву вітру, що влітав через двері синагоги, побачив людей, які заходили на молитву, згідно з приписами древнього Закону. Почув їхні молитви, почув, як повторювалися занепокоєння і стогони, почув спів, що пом’якшував кожну просьбу, почув дзенькіт грошей на таці.

Почув Своє власне дихання, яке шукало Бога.

Там, у тому потаємному місці, яке ніхто не міг відкрити, Він слухав і вчився розпізнавати дух тих безликих відчуттів.

Він почув кроки, що наближалися. Це був Марко, єдиний, кому Він відкрив Свій сховок.

– Чому ти не з іншими у синагозі? – жартома дорікнув йому Ісус.

– Бо я хотів побути з Тобою.

– Але ж зараз тебе кинуться шукати!

– Та ні, я сказав їм, що іду до Тебе, і вони мені дозволили.

І, сівши поруч з Ним, спитав:

– Що Ти робив?

– Я молився.

– Як Тобі вдається молитися, коли тут немає нічого з того, що є у храмі?

Ісус з цікавістю подивився на малого.

– А чого, на твою думку, бракує?

Марко на мить задумався, а потім дуже просто відповів.

– Усього, бракує властиво всього.

– Що ж, якщо ти уважно придивишся, побачиш, що тут насправді є майже все. Подивись на небо, подивись на гори, подивись здалеку на озеро: тобі не здається, що це достатньо великий дім для Бога? І чи він не виглядає красивішим за будь-який храм?

Справді, краєвид справляв відчуття легкости і свободи, яке храм міг заледве відтворити.

– Поспостерігай за сонцем. Скільки свічників треба було б, щоб мати таке ж яскраве світло, яке люди запалюють для того, щоб їх упізнав Бог? Послухай пташок. Тобі не здається, що їхнє щебетання – це та мелодія, яка супроводжує наші думки аж до місця, де сидить Бог?

– А священні сувої? Їх же тут нема! – вигукнув Марко.

– Не існує писання, яке було б більшим за Того, хто його написав. Усе, що Бог сказав людям, уже написано у серці кожної людини. Тільки потім, щоб слова стали зрозумілими, їх записано на цих сувоях. Було б, однак, достатньо, щоб кожен пошукав у власному сумлінні і він знайшов би відчуття того, що Бог відкрив людям упродовж століть.

– Але бракує ще однієї речі: жертвоприношення. Я не приніс з собою нічого і Ти також нічого не маєш.

– Ти помиляєшся. Скажи, що ти вмієш робити?

– Я вмію бігати швидше за всіх своїх друзів і знаю всі букви алфавіту. І ще я вмію свистіти, як птахи, і знаю також багато історій.

– Ось, вони й стануть найкращою пожертвою, бо вони є твоїми, які лише ти можеш дати.

– Бог справді хоче послухати мої історії? Чи можу я розповісти Йому ці історії?

– Він буде щасливий знати, як тобі подобається бігати чи читати, який ти щасливий з того, що Йому розповідатимеш, що навіть забуде про інші речі, які ти Йому не сказав.

– Які?

– Ти забув про бійку, яку ви затіяли зі своїми друзями: скільки ударів ви завдали один одному! Чи про смокви, які ти з іншими вкрав… Уже не кажу про речі, які ти вигадуєш, лише щоб похвалитися, ніби ти вже дорослий.

– Та хіба я можу розповісти Богові про ці речі!

– Аякже, ти маєш пожертвувати Йому також і це, тоді Він знатиме, як тобі допомогти стати кращим. Бачиш, скільки пожертв ми маємо!

– А чому тоді ми кожної суботи йдемо до синагоги? Було б краще залишитися тут, на природі, бо й тут є все необхідне, щоб молитися до Бога, – зробив висновок Марко.

– Ну, не все достоту так. Тобі, наприклад, більше подобається гратися самому чи у гурті?

– У гурті, звісно, так ми більше розважаємося, можна зробити більше речей. Самому мені врешті-решт стало б нудно.

– Ось, зустрітися у храмі – це майже те саме. Спільна молитва дозволяє тому, хто сумний, вже не почуватися таким самотнім і робить Бога ближчим до душі, яка Його шукає. У храмі простіше бачити Бога у простягнутій руці того, хто поруч з тобою, у вірі того, хто не змучується вірити, у молитві того, хто шукає Його близькости і Його втіхи.

– Але тоді краще піти до храму, а не залишатися тут!

– Подивись на птахів. Вони літають над озером, часто в товаристві інших пташок, але потім повертаються у свої гнізда. Кожне місце важливе по-своєму. Так і храм є найбільш корисним і відповідними місцем для того, щоб молитися всім разом, але Бог перебуває також і тут, де ми є зараз, Він є вгорі, у хмарах, що втікають геть, і ще вище, у сонці, що ввечері йде спати.

– Ісусе, Ти, коли молишся, що кажеш?

Ісус подивився вдалечінь, у небо, ніби відповідь можна було знайти в блакиті цієї нескінченности.

– Я кажу Йому приблизно такі слова.

Боже, що все можеш і все знаєш, нелегко шукати в блакиті душі силу, що народжується від Твоєї присутности.

Але Я знаю, що Ти є, і вмію впізнавати Тебе в красі речей, як кожна дитина вміє впізнавати голос батька, який вказує йому на кольори неба, що провадять його до Твого дому.

Боже, Я знаю Твоє Ім’я, Я можу повторяти його нескінченну кількість разів цілому світові, але знаю, що лише Моя душа може зробити його живим.

Від Твоєї волі залежить кожен світанок і кожен захід сонця, бо лише Ти можеш бути світлом, що освітлює наші дні.

У Своїй любові до всіх людей Ти прощаєш тих, які, навіть упавши, бо не повірили у Твою допомогу, все ж живуть у бажанні знову піднятися і дістатися за обрій.

Твоя доброта є наче рятівною рукою, наче заспокійливим голосом чи поглядом, наче теплим доторком.

Боже, ніхто не може бути, як Ти, але Я прошу Тебе бути таким нескінченним, щоб залишатися біля Моєї мізерности, щоб усе в Мені віддзеркалювало те, чим Ти є, щоб Моє життя відродилося після останнього заходу сонця.

Промінь світла відбився у воді озера і досягнув аж до них.

Марко також дуже хотів би повторити ту саму молитву.

– Як мені теж навчитися тому, що Ти сказав?

Ісус подивися на нього і підбадьорив.

– Тобі потрібно навчитися розпізнавати те, що відчуваєш. Якщо розмірковування про Бога дарує тобі мир і спокій, тоді ти вмітимеш знаходити відповідні слова для молитви до Нього. Ти можеш навчитися від природи, від поваги до своїх друзів, від того, що каже рабин в синагозі, і зі Святого Писання, коли навчишся його читати. Але тепер нам треба повертатися, на нас чекатимуть.

Справді, сонце стояло вже високо в небі.

Доки вони наближалися до села, Марко, міцно тримаючи Ісуса за руку, спробував думати про молитву. Але каміння було надто привабливим для його ніг, завжди готових хвицнути якийсь з них. І так хлопчина почав бавитися на стежці. Про молитву він подумає іншим разом.

Попередній запис

Життя потойбіч зірок

Сонце сідало за небокрай. Вода в озері почала забарвлюватися у рожевий колір. Птахи ганялися за останніми комашками. Швидко пропливла відображена ... Читати далі

Наступний запис

Отець, Син і  Дух – єдиний Бог

Петро, сидячи в тіні високого платана, щось напружено обдумував. Він міркував про те, що сказав Ісус, але не міг це ... Читати далі