Життя потойбіч зірок

Сонце сідало за небокрай. Вода в озері почала забарвлюватися у рожевий колір. Птахи ганялися за останніми комашками. Швидко пропливла відображена у воді хмарка.

День згасав.

Ісус повернувся у Своє самотнє місце і з цікавістю спостерігав захопливе напруження на схилі дня.

Ці повільні, але постійні зміни, які відбувалися, принесли Йому відчуття небезпеки, що нависла в повітрі, – ніч. Природа готувалася до зміни: інші володарі мали перейняти правління простором і небом. Смерть і народження, нерозлучна гойдалка в житті людини, подумав Ісус.

– Ісусе, Тебе чекають удома. – Це був Марко, який прийшов по Нього.

– Ще трохи. Почекаймо, поки ніч і зірки покажуть свою нескінчену сутність.

– Але як ми пізніше, за темноти, повернемося додому?

Ісус посадив його біля Себе.

– Тобі страшно?

Марко не відповів, але хотів би відповісти ствердно.

– Ночі бояться тільки ті, хто не вміє дослухатися до знаків природи. Немає перешкод для тих, хто знає стежку, і немає моторошного потріскування та шуму для того, хто знає мову рослин і звірів, які спілкуються при світлі місяця. Хто вміє слідкувати за переміщенням хмар або розуміти те, що провіщає вітер, той не боїться дощу чи обіднього сонця. Ніч має своє життя, хоч усі діти, такі, як ти, йдуть у цей час спати. Зорі, наприклад, світять, аби показати нам те, що приховує від нас день.

– Що?

– Чи думав ти колись про те, що є потойбіч зірок?

– Там є небо, – без роздумів відповів Марко.

– А поза небом? – знову спитав Ісус.

Марко цього не знав і хотів би відповісти, що там є інше небо, знову небо.

– Там – смерть, Марку; потойбіч неба є смерть.

– Але смерть страшна. Я не хочу вмирати, ніколи!

Ісус заспокоїв його, міцно обійнявши.

– Не турбуйся, це дорослі думають про смерть, а не діти, такі, як ти. Вони так багато думають про неї, що потім починають її боятися.

– Мій дідусь, коли помирав, то не боявся. І сказав мені не плакати, бо він піде у гарне місце, разом з людьми, яких він знав і які померли перед ним.

– А ти хотів би знати, де твій дідусь?

– Так, дуже!

– Ось! Дивись, праворуч від цієї зірки, там є світ, де перебуває твій дідусь.

– Яка саме зірка? Їх так багато!

– Обери одну з них і уяви, що твій дідусь там. Він – господар цієї зірки і живе не знаючи лиха. Туди він запрошує своїх друзів і звідти він мандрує, не потребуючи коней і не виснажуючись важкою ходьбою. Коли йому набридає бути на тій зірці, він перебирається на іншу, потім ще на іншу, і так далі, завжди задоволений і без жодних турбот.

– А йому ніколи не набридає постійно перебувати серед зірок?

– Там, у світі, завжди наповненому світлом, кожен може гратися скільки захоче і чим захоче. Можна читати і вчитися без необхідности вставати рано-вранці чи робити домашні завдання. І взагалі, можна бігати день-у-день, не зупиняючись, щоби віддихатися, чи кататися на хмарах, без страху впасти на землю. Можна бачити і зустрічатися зі всіма людьми, якими забажаєш, дискутувати, розмовляти, співати, мовчати… Загалом, твій дідусь може робити все, що йому заманеться, аби почуватися задоволеним».

– І він може бачити Бога?

– Мало того, він розмовляє з Богом, прогулюється з Ним, радіє одними з Ним речами, робить ті самі чуда, освітлює зорі і розповідає Йому все, що відбувається тут, на землі.

– Отож, мій дідусь розповість Йому також і про мене, як я добре бігаю і як добре мені вдається не дати себе зловити друзям.

– Звісно! Він розповість Богові також про всі ті рази, коли ти, замість іти в синагогу, ховався, аби бігти ловити ящірок!

– Ні, цього він не повинен розповідати, бо інакше Бог розсердиться!

– У жодному разі. Серед тих, хто живе вгорі, ніхто вже не сердиться і нікого не карає. Там є всі ті, хто перебуває в мирі з самими собою і хто пробачив усіх, які зробили їм щось погане.

– Чому, однак, мій дідусь ніколи не повертається, щоб розказати мені, як він поживає?

Ісус усміхнувся.

– Це щоб тебе не злякати. Якщо б ти побачив, як він повертається, то подумав би, що це дух. Навіть якщо ти цього не усвідомлюєш, поки спиш чи гуляєш, він є при тобі і тебе супроводжує.

– А чому ж ми не підемо до нього?

– Бо нам ще треба багато чого зробити тут, на землі. Можеш собі уявити, як буде батькам і твоїм друзям без тебе? Вони б уже ніколи не були б щасливими. Та й, зрештою, тобі треба вирости, аби ще трохи наблизитися до Божих зірок.

– Коли я стану дорослим, робитиму ті самі речі, що робиш Ти.

Ісус знову ніжно обняв його.

– Непросто робити те, що Я роблю. І, загалом, цього не від усіх вимагається. Коли ти станеш дорослим, тобі доведеться якнайкраще сповнювати завдання, яке тобі буде призначено. Якщо будеш задоволений собою і своїм життям, то не боятимешся, коли хтось з зорі покличе тебе.

– Тоді чому, коли хтось вмирає, всі сумують?

Це була правда, сум та біль через втрату когось неможливо перекреслити.

– Навіть коли Я йду з вашого дому, ви сумуєте. Я також трохи сумую. Доки ми живемо тут, на землі, кожен розрив є болісним, бо бракує товариша, щоб разом посміятися і пожартувати. Коли немає голосу того, з ким ділили радості і болі, коли немає тепла приязні, кожна людина стає сумною.

У всіх є важкі моменти, навіть у тебе і у Мене. Звісно, думати про смерть – немає в тому жодної веселости. Але коли вона прийде, немає сенсу її боятися, бо це лиш кінець земного життя, та водночас і початок нового, яке вже не буде мати кінця.

– Ісусе, коли приходить смерть, – мені казав дідусь, – усе закінчується.

– Що ж, твій дідусь був правий, але частково. Наприклад, коли ти перестанеш ходити до школи, то закінчиться один етап твого життя, зникне хлопець, яким ти є зараз, і з’явиться дорослий чоловік.

Якщо спостерігатимеш за речами, що стаються кожного дня, день за днем, ти усвідомиш, що для будь-якої речі, яка закінчується, народжується нова – ще краща. Таким чином, кожне життя, що закінчується у смерті, може відродитися серед зірок і жити разом з Богом.

Навколо панувала тиша.

Небокрай починав гасити останні відблиски світла.

Було гарно спостерігати за зоряним небом.

Почувся крик нічного птаха.

Починалося його царство.

– Ісусе, вже майже стемніло і нам, напевно, треба повертатися, – сказав трохи наляканий цим Марко.

– Гаразд. Але Я мушу виправити Себе. На початку Я сказав тобі, що потойбіч зірок є смерть.

А натомість, добре придивившись до них, мушу сказати, що потойбіч зірок є життя і що потойбіч життя далі є життя, і ще далі є життя, у всьому небі і на всіх зірках. Є життя всіх тих, хто вже прожив життя, і всіх тих, хто ще потребує жити, життя тих, хто сяє своїм світлом і хто все ще шукає свою зірку, життя тих, хто вже знайшов Бога і хто Його ще продовжує шукати.

Потім Ісус піднявся і, тримаючи Марка за руку, подався стежкою, яку обоє добре знали. День завершився, але ніч вже не була страшна.

Попередній запис

Ісус та Його справжня місія

Ісус вчить людей на березі моря, Джеймс Тіссо Ісус і малий Марко прямували до невеликої сільської ... Читати далі

Наступний запис

Ісусова молитва

Був суботній день. Усе життя навколо зупинилося, аби знайти час, як і кожної суботи, для синагоги і сім’ї. Апостоли були ... Читати далі