Слова учня
Господи Боже мій, поблагослови слугу Свого наперед Своєю солодкою благодаттю, щоб я був гідний достойно і побожно приступити до Твого величного таїнства.
Заохоч моє серце до себе і визволь мене з тяжких лінощів. «Відвідай мене спасінням Своїм» (Пс. 106:4), щоб я духом скуштував Твоєї солодкої любови, що в цім таїнстві, наче в джерелі, переховується.
Просвіти також очі мої, щоб я міг споглядати на таке велике таїнство і скріпи мене, щоб я непохитною вірою вірував у нього.
Бо це Твоє діло, а не людська сила; Твоя свята постанова, а не людська видумка.
Ніхто не може сам собою збагнути і зрозуміти того, що навіть перевищує ангельський розум.
То як же ж я, негідний грішник, земля і попіл, зможу збагнути і зрозуміти таку високу і святу тайну?
Господи, в простоті серця свого, в добрій і сильній вірі та на Твоє веління приступаю до Тебе з упованням і поклоном і вірую по правді, що Ти перебуваєш тут у таїнстві, яко Бог і чоловік.
Таким чином хочеш, щоб я прийняв Тебе і в любові з’єднався з Тобою.
Тому благаю Твою ласкавість і молю Тебе, дай мені особливішу благодать для того, щоб я розчинився в любові і весь уплив у Тебе, і вже більше не дбав ні про яку іншу втіху.
Бо це найвище і найсвятіше таїнство єсть спасіння для душі й тіла, лік на всяку духовну неміч; воно зціляє мої хиби і гнуздає мої пристрасті, перемагає або зменшує натиск спокус, вливає більше благодаті, збільшує початки чесноти, скріпляє віру, підсилює надію, запалює і поширює любов.
Бо велику силу всякого добра дав єси Своїм улюбленим, що побожно причащаються, і все ще частіше даєш, мій Боже, опікуне моєї душі, зцілителю людської немочі і подателю всієї сердечної втіхи.
Бо на всякі журби Ти наливаєш їхні серця великою втіхою і піднімаєш їх з глибини розпуки до вповання на Твою поміч, оживляєш і просвічуєш їх новою особливою ласкою.
Так, що ті, які спершу були неспокійні і перед Причастям не чули в собі тепла любови, пізніше, підкріпившися хлібом і питтям небесним, бачать, що зайшла в них переміна на краще.
Тому ти з таким помислом обходишся зі Своїми вибраними, щоб вони справді пізнали і очевидячки пересвідчилися, скільки немочі вони мають самі по собі, а скільки доброти і благодаті вони дістають від Тебе.
Бо самі по собі вони холодні, тяжкі і нежадні молитви, а з Твоєї ласки стають ревними, охочими і побожними.
Бо хто, приступаючи покірно до джерела солодкої втіхи, не зачерпне з нього хоч трохи тепла любови?
Або хто, стоячи коло великого вогню, не зігріється хоч трохи?
І Ти єси те джерело, яке завжди повне, аж переливається, Ти вогонь, що вічно горить і ніколи не вгасає.
Тому, коли мені ще не вільно черпати з повної криниці і напитися досхочу, то я таки приложу уста свої до краю небесної цівочки, щоб хоч маленьку крапельку з неї дістати та вгасити спрагу, щоб не зів’янути до останку.
І хоч я не можу ще стати увесь небесним ні таким полум’яним з любови, як херувими і серафими, однак буду старатися гаряче молитися і так приготовити своє серце, щоб за покірним прийняттям живучого таїнства я дістав хоч невеличку іскорку Божого полум’я.
А чого мені бракує, Ти, предобрий Ісусе, найсвятіший Спасителю, з милости і ласки Своєї за мене надолуж, бо Ти зволив єси всіх закликати до себе словами: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!» (Мт. 11:28).
Бо я гарую в поті чола, біль серця мучить мене, гріхи мене обсіли, спокуси не дають спокою, безліч недобрих пристрастей обплутало і придавлює мене.
І нема кому допомогти мені, нема кому визволити і врятувати мене, крім Тебе, Господи, Боже, Спасителю мій! Тобі віддаю себе і все, що маю, щоб Ти стеріг мене і запровадив у вічне життя.
Прийми мене на хвалу і славу імени Твого, Ти ж дав мені Тіло Своє і Кров на страву і пиття.
Учини, Господи Боже, Спасителю мій, щоб за частим прийманням Твого таїнства зростало тепло моєї побожности.
<< Глава 3 – ДУЖЕ КОРИСНО ЧАСТО ПРИЧАЩАТИСЯ
Глава 5 – ПРО ВИСОКУ ДОСТОЙНІСТЬ ТАЇНСТВА І ПРО СВЯЩЕНИЧИЙ СТАН >>