Слуга. Господи, я не гідний ні Твоєї втіхи, ні духовних одвідин, тому справедливо обходишся зі мною, коли покидаєш мене в біді і смутку.
Бо хоч би я зміг вилити море сліз, то ще не був би гідний Твоєї втіхи.
Тому-то я нічого іншого не вартий, як тільки ударів й кари, бо часто я Тебе тяжко ображав і не в одному дуже завинив.
Отже, якщо по правді зважити, я не гідний ні найменшої втіхи.
Але Ти, благий і милостивий Боже, не хочеш, щоб діла Твої пропадали марно, а хочеш показати Свою пребагату доброту до об’єктів Твого милосердя і зволяєш утішати Твого слугу, навіть без усякої його заслуги.
Бо Твої втіхи не такі, як людські примівки.
Що я вчинив, Господи, що Ти даєш мені небесну втіху?
Я не пригадую собі ніякого доброго діла, але пам’ятаю, що завжди був схильний до гріхів і лінивий до виправлення.
Це правда, і я не можу заперечити того. Якщо б я інакше говорив, Ти став би проти мене і не було б кому боронити мене.
Що я заслужив собі за свої гріхи, як не пекло і вогонь вічний?
По правді признаюся, що я варт усякої наруги і зневаги, та й не випадає зараховувати себе до Твоїх богомільних слуг.
І хоч прикро мені це слухати, однак в ім’я правди стану обвинувачувати себе за свої гріхи, щоб я цим легше заслужив собі на Твоє милосердя.
Що маю казати, я винний і осоромлений?
Я не можу своїми устами промовити чогось іншого, тільки це одне слово: «Я згрішив, Господи, я згрішив, змилуйся наді мною, прости мені! Дай мені ще трохи оплакувати свій біль, поки я не піду й не вернуся до краю темноти та смертної тіні» (Йов. 10:21).
Чого ж найбільше домагаєшся від винного і нещасного грішника, як не того, щоб зжалився і впокорився за свої гріхи?
З правдивого жалю і покори серця народжується надія на прощення, неспокійна совість заспокоюється, втрачена ласка повертається, чоловік забезпечує себе від прийдешнього гніву і в святих обіймах зустрічаються Бог і розкаяна душа.
Покірний жаль за гріхи – це мила Тобі, Господи, жертва. Він миліше пахне перед Твоїм лицем, аніж дим кадила.
Він є також і пахучим миром, яке Ти звелів вилити на Свої святі стопи, бо серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже (Пс. 51:19).
Тут є захист від гніву ворога, тут-то обновляється і очищається те, що деінде опоганилось і про що пожалкувалось.
<< Глава 51 – ТРЕБА ЗОСЕРЕДИТИСЬ НА МАЛОМУ, ЯКЩО НЕ ВИСТАЧАЄ СИЛ НА ВЕЛИКЕ
Глава 53 – ЛАСКА БОЖА НЕ ПРИХОДИТЬ ДО ТИХ, ЩО ДУМАЮТЬ ПРО ЗЕМНІ РЕЧІ >>