Господь. Сину, ти не в змозі завжди затримувати в собі гаряче бажання чеснот, ані втриматися на вищому ступені богомислення.
Але нераз мусиш через вроджену неміч зійти вниз і двигати тягар зіпсованого життя, хоч би знехочу і з осоружністю.
Доки носиш на собі смертне тіло, відчуватимеш осоружність і тягар на серці.
Тому годиться нераз застогнати в тілі під його тягарем, бо ти не можеш без упину віддаватися духовним вправам і богомисленню.
Тоді добре буде для тебе звернутися до непоказної і звичайної роботи і відпочити при добрих ділах, зі щирим упованням дожидаючись Мого приходу і відвідин з високого неба.
Терпеливо зносити затемнення і посуху ума, поки Я знову не завітаю до тебе й не визволю з цієї недолі.
Бо дам тобі забути про труди і зажити спокою в серці.
Розстелю перед тобою благословенні ниви Св. Писання, щоб ти дав серцю волю і легко ступав по дорозі Моїх заповідей.
І тоді скажеш: «Страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас» (Рим. 8:18).
<< Глава 50 – У СМУТКУ ЛЮДИНА МАЄ ВІДДАВАТИСЯ В БОЖІ РУКИ
Глава 52 – ХАЙ ЛЮДИНА ВВАЖАЄ, ЩО ВОНА ВАРТА НЕ ВТІХИ, А ТІЛЕСНОЇ КАРИ >>