Слуга. Визнаю свою неправість, визнаю перед Тобою, Господи, свою неміч.
Нераз це буде дрібниця, а пригнічує мене і засмучує.
Я постановляю собі мужньо триматися, але як тільки прийде блага спокуса, тоді вже мені велика біда.
Нераз це дуже благенька річ, з якої виходить велика спокуса.
І саме тоді, коли гадаю, що я вже в безпеці, оглянувшись навкруги, бачу, що майже з ніг валюся від легкого подмуху спокуси.
Тому зглянься, Господи, на мою нікчемність і мою неміч, Тобі добре відому.
Змилуйся «визволь з болота мене, щоб я не втопився» (Пс. 68:15) і не лишився пропащий раз і назавжди.
Є одна річ, що мене раз у раз мучить і перед Тобою соромить, а саме, що я такий слабкий і такий немічний, щоб опиратися спокусам.
А хоч я намагаюся бути байдужим до них, та вже сам напад їх буває для мене прикрий і тяжкий, а ще більше мені допекло день у день жити в боротьбі.
Тому так часто моя неміч нагадує про себе, бо гидкі думки завжди набагато легше нападають на мене, ніж щезають.
О, всесильний Боже Ізраїля, ревний оборонче вірних душ, зглянься на труд і біль Твого слуги і допомагай йому в усьому, до чого б він не взявся!
Кріпи мене небесною силою, щоб та стародавня людина, те нужденне тіло, яке ще не підлягає духові як слід не сміло верховодити: з ним треба буде боротися, поки мого дихання в цьому бідолашному житті.
Ох, яке ж воно, це життя, коли в ньому не бракує ані журби, ані недостатків, коли всюди повно сітей і ворогів.
Лиш одна журба або спокуса минеться, зразу ж друга наступає; поки людина намагається дати відсіч одній спокусі, як багато інших цілком несподівано нападають на неї.
І як можна любити таке життя, коли в ньому стільки прикростей, коли в ньому стільки нещасть і злиднів?
Як же це можна назвати життям, коли воно родить стільки смертей і пошестей?
А однак люди люблять його і багато з них шукає в ньому втіхи.
Раз у раз люди докоряють світові, що він зрадливий і пустий, однак їм тяжко покидати його, бо побажання тіла надмір верховодять.
Але що інше схиляє до любови, а що інше до погорди світом.
Любов до світу спричинена пожадливістю тілесною, пожадливістю очей, і пихою життєвою (1Ів. 2:16); але кари й нещастя, які по справедливості наступають за ними, родять ненависть і нехіть до світу.
Але, на жаль, хворобливе бажання розкоші долає серце, прив’язане до світу, і воно гадає, що бути під властю змислів – це розкіш: бо воно ані не бачило, ані не куштувало радощів Божих і того, яка гарна чеснота сама в собі.
А ті, що цілком відрікаються світу і стараються за святим правилом жити для Бога, вони добре знають
Божі солодощі, заради яких відреклися світу, і ясніше бачать те, як-то світ помиляється і як нарізно дається одурити.
<< Глава 19 – КРИВДИ ТРЕБА ТЕРПІТИ І ХТО СПРАВДІ ДОСВІДЧЕНИЙ У ТЕРПЕЛИВОСТІ
Глава 21 – СУПОКОЮ ТРЕБА ШУКАТИ БІЛЬШЕ В БОГА, НІЖ У ВСІЛЯКИХ БЛАГАХ І ДАРАХ >>