Господь. Що це ти кажеш, сину? Перестань нарікати! Зваж Моє і всіх святих терпіння.
Ти ще не змагався аж до крови (Євр. 12:4).
Те, що ти терпиш, є дуже незначним у порівнянні з тими, хто багато натерпівся; їх так підступно спокушували, так тяжко занапащували, так розмаїто досвідчали і займали.
Ти повинен пам’ятати про терпіння інших, щоб легше було тобі зносити свої, маленькі.
А коли вони не видаються тобі такими вже й маленькими, дивись, чи й тут не є причиною твоя нетерплячка.
Та чи вони малі, чи великі – старайся все зносити терпеливо.
Чим ретельніше готуєшся до терпіння, тим мудріше чиниш й більшу маєш заслугу, а разом з тим легше перенесеш усі труднощі, коли духом і вправлянням старанно приготуєшся до цього.
Ніколи не кажи: «Від такої людини я не можу цього стерпіти. Та й чому я повинен терпіти, коли вона зробила мені велику кривду і дорікає мені таким, про що я ніколи й не думав. Кому іншому я охоче стерплю, якщо буду вважати, що треба стерпіти».
Немудра та думка, яка не зважає ані на чесноту терпеливости, ані на те, хто буде її вінцем вінчати, але більше бере до уваги людей і ті образи, якими її образили.
Не той справді терпеливий, хто лиш стільки хоче терпіти, скільки йому подобається, і кому йому хочеться стерпіти.
Але справді терпелива людина не зважає, хто займає її: чи старшина її, чи рівня, чи хтось нижчий, чи добрий і праведний чоловік, чи лукавий і ледащо.
Для неї немає значення хто, де і як робить їй прикрість, вона все вдячно приймає з рук Божих і вважає великою користю для себе.
Бо в Бога ніщо не може минутися без заслуги, хоч би яка незначна була прикрість, яку перетерпілося Бога ради.
Так будь готовий до боротьби, якщо хочеш перемогти.
Без боротьби не зможеш здобути нагороди за терпеливість. Якщо ж не хочеш терпіти, зрікаєшся вінця слави.
Але якщо бажаєш мати вінець, борися мужньо, зноси все терпеливо.
Без праці немає дороги до відпочинку, а без боротьби не здобудеш перемоги.
Слуга. Хай при допомозі ласки Твоєї, Господи, стане мені можливим те, що з природи видається мені неможливим.
Ти знаєш, як мало я можу терпіти і як часто падаю духом, коли навіть блага прикрість стане мені на дорозі.
Всяка пригода нехай задля імени Твого стане мені милою і бажаною вправою, бо ради Тебе терпіти і жити в напасті – річ дуже спасенна для моєї душі.
<< Глава 18 – ДОЧАСНУ НЕДОЛЮ ТРЕБА ЗНОСИТИ ЗА ВЗІРЦЕМ ХРИСТА
Глава 20 – ПРО ВИЗНАННЯ ВЛАСНОЇ НЕМОЧІ І ПРО НЕДОЛЮ ЦЬОГО ЖИТТЯ >>