Слава доброго чоловіка – це засвідчення чистої совісти.
Май чисту совість, і будеш завжди веселий.
Чиста совість у змозі чимало перенести і навіть серед прикростей вона буває дуже весела.
Нечиста ж совість завжди боязка і неспокійна.
Якщо твоє серце не докорятиме тобі, будеш солодко спочивати.
Не тішся, хіба що тоді, коли ти зробив щось добре.
Лихі люди ніколи не мають правдивої веселости і не зазнають спокою в серці, бо «для безбожних спокою немає», – каже Господь (Іс. 57:21).
А якщо б вони сказали: «Ми спокійні, нещастя не спаде на нас, та й хто посміє нам пакість учинити?» – ти їм не вір. Нараз запалає гнів Божий, діла їхні зведуться нанівець, а думки щезнуть.
Тому, хто любить, неважко і серед своєї журби похвалитися: бо тоді хвалитися – це значить хвалитися хрестом Господнім.
Недовга та слава, яку люди чинять або збирають.
Зі світовою славою йде смуток у парі.
Слава ж добрих людей є в їхній чистій совісті, а не в людей на язиці.
Веселість праведних є ради Бога і в Бозі, і радість їх правдива.
Хто бажає правдивої і вічної слави, той не дбає про дочасну.
А хто шукає дочасної слави або хто не погорджує нею всім серцем, той дає доказ, що небесну славу не дуже полюбляє.
Той має святий спокій у серці, хто не дбає ні про похвалу, ні про догану.
У кого совість чиста, того легко можна буде задовільнити і заспокоїти.
Ти не є праведніший, коли тебе люди хвалять, ані гірший, коли тебе ганять.
Яким ти є, таким ти є; та й годі вважати себе вищим, ніж ти є перед лицем Божим.
Якщо вважаєш на те, який ти є у своєму серці, то не будеш звертати увагу, що там люди в світі говорять про тебе.
Чоловік видить з лиця, а Бог в серці (1 Сам. 16:7).
Чоловік судить діла, а Бог важить наміри.
Завжди добре робити, а не мати себе на умі – це ознака покірливої душі.
Небажання прийняти втіхи від створіння, хоч яке воно б не було – це ознака великої чистоти і вповання у серці.
Хто не шукає для себе ніякого засвідчення на світі, той, без сумніву, весь здався на Бога.
Бо святий Павло каже: «Бо достойний не той, хто сам себе хвалить, але кого хвалить Господь!» (2 Кор. 10:18).
З Богом у серці жити і ніяким уподобанням не в’язатися зі світом – це стан духовного чоловіка.
<< Глава 5 – РОЗДУМУВАННЯ НАД СОБОЮ