Глава 6 – ПРО РАДОЩІ ЧИСТОЇ СОВІСТИ

Слава доброго чоловіка – це засвідчення чистої совісти.

Май чисту совість, і будеш завжди веселий.

Чиста совість у змозі чимало перенести і навіть серед прикростей вона буває дуже весела.

Нечиста ж совість завжди боязка і неспокійна.

Якщо твоє серце не докорятиме тобі, будеш солодко спочивати.

Не тішся, хіба що тоді, коли ти зробив щось добре.

Лихі люди ніколи не мають правдивої веселости і не зазнають спокою в серці, бо «для безбожних спокою немає», – каже Господь (Іс. 57:21).

А якщо б вони сказали: «Ми спокійні, нещастя не спаде на нас, та й хто посміє нам пакість учинити?» – ти їм не вір. Нараз запалає гнів Божий, діла їхні зведуться нанівець, а думки щезнуть.

Тому, хто любить, неважко і серед своєї журби похвалитися: бо тоді хвалитися – це значить хвалитися хрестом Господнім.

Недовга та слава, яку люди чинять або збирають.

Зі світовою славою йде смуток у парі.

Слава ж добрих людей є в їхній чистій совісті, а не в людей на язиці.

Веселість праведних є ради Бога і в Бозі, і радість їх правдива.

Хто бажає правдивої і вічної слави, той не дбає про дочасну.

А хто шукає дочасної слави або хто не погорджує нею всім серцем, той дає доказ, що небесну славу не дуже полюбляє.

Той має святий спокій у серці, хто не дбає ні про похвалу, ні про догану.

У кого совість чиста, того легко можна буде задовільнити і заспокоїти.

Ти не є праведніший, коли тебе люди хвалять, ані гірший, коли тебе ганять.

Яким ти є, таким ти є; та й годі вважати себе вищим, ніж ти є перед лицем Божим.

Якщо вважаєш на те, який ти є у своєму серці, то не будеш звертати увагу, що там люди в світі говорять про тебе.

Чоловік видить з лиця, а Бог в серці (1 Сам. 16:7).

Чоловік судить діла, а Бог важить наміри.

Завжди добре робити, а не мати себе на умі – це ознака покірливої душі.

Небажання прийняти втіхи від створіння, хоч яке воно б не було – це ознака великої чистоти і вповання у серці.

Хто не шукає для себе ніякого засвідчення на світі, той, без сумніву, весь здався на Бога.

Бо святий Павло каже: «Бо достойний не той, хто сам себе хвалить, але кого хвалить Господь!» (2 Кор. 10:18).

З Богом у серці жити і ніяким уподобанням не в’язатися зі світом – це стан духовного чоловіка.

<< Глава 5 – РОЗДУМУВАННЯ НАД СОБОЮ

Глава 7 – ПРО ЛЮБОВ ІСУСА НАД УСЕ >>