Ми не можемо надто довіряти собі, бо часто бракує нам ласки Божої та розуму.
Є у нас крихітка світла, та й те тратимо через свою недбайливість.
Нераз навіть не зауважуємо того, як дуже засліплене наше серце.
Нераз зло чинимо і, що ще гірше, оправдовуємо це.
Деколи непокоїть нас пристрасть, а ми гадаємо, що це ревність.
Інших людей ми осуджуємо за дрібниці, а в себе важчі прогріхи пропускаємо.
Ми досить хутко відчуваємо і розважуємо те, що терпимо від інших людей, а недобачаємо того, скільки ті люди натерпілися від нас.
Той, хто добре і по справедливості розглянув би свої вчинки, певно, не судив би тяжко когось іншого.
Людина, яка живе духовним життям, перш за все дбає про свою власну душу; а хто пильно вважає на себе самого, той радо мовчить про інших.
Ти ніколи не станеш духовним і побожним, доки займатимешся чужими справами і не будеш пильнувати себе.
Якщо всіма силами вважаєш на себе і Бога, тоді те, що бачиш на світі, мало чим занепокоїть тебе.
Де ти буваєш, коли немає тебе вдома? І що ти досягнув тим, що переміг думками ввесь світ, а себе занедбав?
Якщо хочеш мати мир і правдиву єдність у серці, то мусиш все стороннє залишити, а тільки себе самого мати перед очима.
Тоді багато осягнеш, коли будеш остерігатися всякої журби за світ.
Багато втратиш, якщо будеш високо цінити якусь дочасну річ.
Нехай ніщо не буде для тебе ані великим, ані високим, ані гарним, ані милим, окрім єдиного Бога, або того, що є від Нього.
Вважай марною всяку втіху, яку принесе тобі будь-яке створіння.
Душа, яка любить Бога, погорджує всім тим, що нижче від Нього.
Один тільки Бог вічний і безмежний, що все сповняє, є втіхою для душі і правдивою радістю серця.
<< Глава 4 – ПРО ЧИСТЕ СЕРЦЕ І ПРО ПРАВЕ НАМІРЕННЯ