Ні за які скарби світу, ані для нічиєї вподоби не годиться робити щось зле; але нераз треба навіть добре діло залишити, чи замінити на краще, задля добра і потреби ближнього.
Так поступаючи, доброго діла не позбавляємося, а замінюємо його на краще.
Вчинок без любови є поверховим і ні на що не здасться.
А що робиться з любови, нехай би воно було хоч яке мале та незнане, воно стає пожиточним.
Бо в Бога більше важить та любов, задля якої щось твориться, ніж сам вчинок.
Багато робить той, хто дуже любить.
Багато робить той, хто діло робить добре.
А добре робить той, хто більше служить громаді, ніж своїй власній волі.
Нераз здається, що любов – це тільки змислове спонукання; бо рідко коли не схоче там бути і природна хіть, і своя власна воля, і надія на подяку, і бажання вигоди.
Той, хто має правдиву і щиру любов, не шукає себе ні в чому; він тільки бажає, щоб у всьому була слава Божа.
Такий і не завидує нікому, бо він не кохається у власній радості.
Він не хоче тішитися собою, а бажає над усе добро бути щасливим у Бозі.
Те, що добре, він не приписує нікому, а пов’язує його з Богом; від Нього, мов із джерела, все пливе, в Ньому, нарешті, всі святі солодко спочивають.
О, хто матиме хоч іскорку правдивої любови, той по правді відчує, що всі земні речі – марнота.
<< Глава 14 – ТРЕБА ОСТЕРІГАТИСЯ НЕРОЗВАЖНОГО ОСУДУ