Поки живемо на цьому світі, годі нам бути без прикрости та спокуси.
Тому в книзі Йова написано: «Хіба чоловік на землі не на службі військовій?» (Йов. 7:1).
Тому кожний повинен бути обережним перед своїми спокусами і серед молитви пильнуватися, щоб диявол не знайшов нагоди підійти до нього: бо він ніколи не засинає, а кружляє й шукає, кого б то ще проковтнути (1Петр. 5:8).
Ніхто не є таким праведним, навіть святий, щоб не мав часом спокус: та й ми не можемо бути так зовсім уже свобідними від них.
Однак спокуси, хоча й вони прикрі і тяжкі, для людини бувають нераз дуже корисні, бо людина набирається покори, чистоти і розуму.
Всі святі переборювали чимало прикростей та спокус і дійшли до більшої праведности.
А ті, що не вміли перемогти спокуси, відійшли від Бога і пропали.
Ніде немає такого святого стану, ані такої скритої схованки, де б не було ні спокус, ні прикростей.
Доки людина живе на світі, вона ніколи не є цілком забезпечена від спокус, бо причина спокус у нашому єстві, відколи ми родилися у похоті.
Ледве одна спокуса чи журба нас покине, находить зараз друга; і так ми постійно будемо щось терпіти, бо втратили первісний дар нашого щастя.
Багато людей старається втекти від спокус, та вони ще тяжче впадають у них.
Самою втечею ми не можемо їх побороти, але завдяки терпеливості і правдивій покорі стаємо сильніші від усіх наших ворогів.
Хто тільки поверхово ухиляється від спокус, а не видирає їх з корінням, той небагато встигне; навпаки, вони ще скоріше повернуться до нього і він ще гірше почуватиметься.
Поволі, терпеливістю та витривалістю, з Божою поміччю легше їх побореш, аніж завзятістю або ж нагальністю.
У спокусах частіше радься з кимось і не поводься прикро з тим, хто терпить спокусу, але дай йому таку втіху, якої б ти для себе бажав.
Початок усіх нещасних спокус – це несталість духа і слабке уповання на Бога.
Так, як хвилі на всі боки кидають корабель без керма, подібно й на хитку людину, яка не дотримує своєї постанови, нападають усякі спокуси.
Вогонь сталить залізо, а спокуса – праведного чоловіка.
Ми самі інколи не знаємо, на що ми здатні, але спокуса показує нам, які ми.
Однак треба пильнуватися передусім на самому початку спокуси; бо тоді легше побороти ворога, коли не допустиш його до дверей серця, і як тільки почне стукати ще перед порогом, стань проти нього кам’яною стіною.
Тому один поет[*] сказав:
- «Опір став з початку;
- запізно про ліки гадати,
- як недуга сильна тому,
- що довго тяглась».
Бо спочатку приходить на ум тільки думка, потім живий образ, опісля вподобання і грішне бажання, а під кінець згода волі.
Так помалу лукавий ворог цілий влазить, якщо від початку йому не противитись.
А чим довше чоловік не дбає про те, щоб противитись, тим більше з дня на день слабне його серце, і ворог здобуває над нами владу.
Дехто терпить тяжкі спокуси на початках свого навернення на дорогу праведности, а дехто під кінець.
Дехто майже усе своє життя бідує.
По мудрому і справедливому Божому велінню, яке враховує стан і чесноти людей і все заряджує на спасіння Своїх вибранців, дехто має доволі маленькі спокуси.
Тому-то ми не повинні втрачати надії, коли спокуси нападають на нас, а гарячіше маємо молити Бога, щоб зволив прийти нам на поміч у всякій прикрості. Він, за словами св. Павла, дасть такий вихід із спокуси, що зможемо її витримати (1 Кор. 10:13).
У всякій спокусі і прикрості віддаймо покірно наші душі в Божі руки, бо Він спасе й підніме вгору тих, які мають покірні серця.
У спокусах і прикростях людина довідується наскільки зробила поступ; у неї і більше чеснот прибуває і їх краще видно.
Та й невеличка це річ, якщо людина побожна і ревна тоді, коли не має ніякого тягаря на серці; але коли вона в тяжку хвилю витримає терпеливо, тоді матиме надію на великий успіх.
Деякі люди стережуться великих спокус, але тих малих щоденних не витримують: хай упокорені не вповають на себе у великих спокусах, коли вони слабкі в таких дрібницях.
[*] Овідій, римський поет.
<< Глава 12 – ПРО КОРИСТЬ ВІД ПРИКРОСТЕЙ