Для нас є добре, якщо часами маємо якісь труднощі та прикрощі, бо вони пригадують людському серцю, щоб уважало себе за вигнанця і не покладало надії на жодну річ цього світу.
Часом добре також, коли ми зазнаємо прикростей, коли люди думають про нас недобре і неприхильно, навіть якщо робимо добре і в доброму намірі.
Такі речі схиляють нас до покори і хоронять від пустої слави.
Бо тоді, коли на світі люди нас за ніщо мають і не довіряють нам, тим щиріше ми звертаємося до Бога, свідка нашого серця.
Таким чином чоловік має утвердитися в Бозі, щоб уже не потребувати ніяких людських утіх.
Коли на чоловіка доброї волі найде якесь нещастя чи спокуса або нападуть лихі думки, тоді він краще розуміє, що треба йому Божої помочі. Він бачить, що без неї нічого доброго не може вдіяти.
Тоді він сумує, стогне і молиться за ту лиху годину, яку терпить.
Тоді не до смаку йому довше жити й він бажає скоріше вмерти, щоб розлучитися з тілом і бути разом із Христом (Флп. 1:23).
Тоді він бачить, що не може бути на світі ані повної безпеки, ані тривкого спокою.
<< Глава 11 – ПРО ПРАГНЕННЯ МИРУ І ПРО РЕВНІСТЬ У ПОСТУПІ