Як тільки людина чогось недоладно забажає, зразу ж стає їй неспокійно на серці.
Гордий і захланний ніколи не має спокою; вбогий і покірливий в дусі заживає глибокого миру.
Людина, яка ще не завмерла для себе геть чисто, хутко попадає у спокусу і навіть у дрібничках і марницях дається перемогти.
Недоумний і такий, що певною мірою ще тілесний та схильний до змисловости, не легко зможе остаточно відірватися від земних побажань.
І тому він нераз сумно почуває себе, коли від них відвертається, та й будь-чого сердиться, коли йому спротивляється.
А коли досягне того, чого бажає, зараз непокоїть його недобра совість, тому що дав волю своїй пристрасті, а вона ніяк не веде до того спокою, якого він шукав.
Так-то правдивий спокій добувається тим, що ведеться боротьбу з пристрастями, а не тим, що їм догоджається.
Тому нема спокою в серці змислового чоловіка, ані в того, хто віддався світовим справам, а тільки в душі того, хто ревний і духовний.
<< Глава 5 – ПРО ЧИТАННЯ СВЯТОГО ПИСЬМА
Глава 7 – ТРЕБА ОСТЕРІГАТИСЯ ДАРЕМНОГО ВПОВАННЯ Й ГОРДОСТИ >>