Пуста та людина, що покладає свою надію на людей або на створіння.
Не стидайся з любови до Ісуса Христа служити іншим і на цьому світі показуватися вбогим.
Не покладайся на себе, а всю свою надію покладай на Бога.
Роби, що тобі належить, а Бог допоможе твоїй добрій волі.
Не вповай ані на своє знання, ані на хист якогось чоловіка, але радше на ласку Божу.
Він покірливим допомагає, а впокоряє тих, що вповають на себе.
Не хвалися багатством, якщо воно є в тебе, ані приятелями, тому що вони заможні; хвалися Богом, що все дає, а над усе бажає дати Себе самого.
Не пишайся ані ростом, ані красою тіла; сяка-така недуга може його зв’ялити і опоганити.
Не любуйся своєю справністю чи своїм талантом, щоб не попасти у неласку Бога; Його дар – усе те, що маєш доброго з природи.
Не вважай себе кращим від інших, щоб часом не показався гіршим перед Богом, який знає, що є в людині.
Не чванься добрими вчинками, бо Бог судить інакше, ніж люди; Йому не раз не до вподоби те, що людям подобається.
Якщо ти щось добре в собі маєш, то, аби заховати покору, думай про інших ще краще.
Не зашкодить тобі, якщо поставиш себе нижче від усіх, значно гірше, якщо вважаєш себе вищим, хоч би від когось одного.
У покірної людини спокійно на душі, а в серці гордого раз у раз заздро та гірко.
<< Глава 6 – ПРО НЕВЛАДНАНІ ПРИСТРАСТІ