Листи до семи церков (2-3 розділи)

Явлення Іоану Христа, Альбрехт Дюрер

Сім церков – Ефеська, Смирнська, Пергамська, Фіатирська, Сардійська, Філадельфійська і Лаодикійська – знаходилися в південно-західній частині Малої Азії (тепер Туреччині). Їх заснував апостол Павло в 40-х роках першого століття. Після його мученицької смерті в Римі біля 67-го року опіку над цими церквами взяв на себе апостол Іоан Богослов, який опікувався ними біля сорок років. Потрапивши в заслання на острів Патмос, апостол Іоан звідти писав цим церквам послання, щоб підготувати християн до майбутніх гонінь. Листи звернені до “ангелів” цих церков, тобто єпископів.

Уважне вивчення послань семи малоазійським церквам, наводить на думку, що в них накреслені долі Церкви Христової, починаючи з апостольського віку закінчуючи часом кінця світу. При цьому, майбутній шлях новозавітної Церкви, цього “Нового Ізраїлю”, зображений на тлі найважливіших подій у житті старозавітного Ізраїлю, починаючи з гріхопадіння в раю і закінчуючи часом явлення у світ Господа Ісуса Христа. Апостол Іоан використовує старозавітні події як прообрази доль новозавітної Церкви. Таким чином, у листах до семи церков переплітаються три елементи:

  1. сучасний авторові стан і майбутнє кожної малоазійської церкви;
  2. нова, глибша інтерпретація старозавітної історії; і
  3. прийдешні долі Церкви.

Поєднання цих трьох елементів у листах семи церквам зображене в наведеній таблиці.

Церков Ефеська

(Од.: 2:1-7)

Смирнська

(Од.: 2:8-11)

Пергамська

(Од.: 2:12-17)

Похвала Сумлінно трудився, не зносив розпусних. Переносив скорботу і вбогість. Не зрікся віри.
Осуд Охолонув у любові. — — — Допускаєш єретиків у своєму середовищі
Заклик Згадай, звідки ти впав, і покайся. Будь вірний до смерті. Покайся.
Що чекає Зрушу світильник твій (відкину). — — — — — —
Нагорода Дам споживати від дерева життя. Отримаєш вічне життя. Споживатимеш манну. Получиш нове ім’я.
Старозавітний період Життя в Едемі (Бут. 2:9) Рабство в Єгипті (десять кар, Вихід 7-12 розділи) Мандрування Синайською пустелею. Валаам спокушає Ізраїль (Числа 25:1 і 31:16)
Новозавітній період Апостольський час (1 століття) Гоніння на Церкву при римському імператорові (2-4 вік) Боротьба з єрессю (Вселенські Собори). Чернецтво (4-7 століття)
Характер цього періоду Спочатку духовне горіння і невинність; потім – охолодження. Очищення через гоніння і скорботу. Боротьба з єрессю. Розумові спокуси.

Продовження:

Фіатирська(Од.: 2:18-29) Сардійська

(Од.: 3:1-6)

Філадельфійська

(Од.: 3:7-13)

Лаодикійська

(Од. 3:14-22)

Діла, любов, служіння, віра, останні діла більше за перші Кілька чоловік, які не осквернили одягу свого. Хоча і слабкий, але ти вірний Христу. — — —
Попускаєш єретикам вводити в оману Ніби живий, але ти мертвий. — — — Жалюгідний,  вбогий, сліпий,  голий.
Що маєте, тримайте. Що ти прийняв і чув, зберігай та покайся. Бережи своє духовне багатство. Будь ревним і покайся.
— — — Прийду несподівано. — — — — — —
Дасть владу над язичниками. Той, хто перемагає, одягнеться у білий одяг. Будеш непохитний. Носитимеш ім’я Бога. Царюватимеш з Христом.
Спокуса язичництва при Ієзавелі (3 Царств 16:31 і 21:21-26). Суд Божий над Ізраїлем та Іудею (Іс. 1:9 і 6:13) (8-6 століття до Р.Х.) Вавилонське полонення. Повернення з полону, відновлення Єрусалиму і Храму. Час перед Різдвом Христовим. Фарисейство. Утилітарне відношення до релігії.
Іконоборство. Християнізації нових народів (слов’ян) – “влада над язичниками” (7-12 століття). Розквіт церковного мистецтва. Формалізм у релігії. Падіння Візантії. Революція в Росії. Гніт атеїзму. Слабкість Церкви. Християнізація євреїв (20-е століття) Християнство – засіб для щастя. Самовпевненість сектантів.
Досягнута духовна зрілість. Зовнішнє обрядове благочестя. Покарання. Вірність Богові в скрутних умовах. Самовдоволення, сліпота і гордість.

 

Примітки: Ефеська церква була найбагатолюднішою, і мала статус митрополії (центру) відносно сусідніх малоазійських церков. У 431-му році в Ефесі відбувся 3-й Вселенський собор. Поступово світильник християнства Ефеської церкви згас, як і передбачив апостол Іоан. Пергам був політичним центром західної частини Малої Азії. У ньому домінувало язичництво з пишним культом язичницьких імператорів, яких боготворили. На горі поблизу Пергама велично височів язичницький пам’ятник-жертовник, – згадуваний в Апокаліпсисі як “престіл сатани” (Одкр 2:13[1]). Николаїти – древні єретики-гностики. Гностицизм став небезпечною спокусою для Церкви перших віків християнства. Сприятливим ґрунтом для розвитку гностичних ідей стала змішана культура, яка виникла в імперії Александра Македонського, що об’єднала Схід і Захід. Релігійне світовідчуття Сходу, з його вірою у вічну боротьбу між добрим і злим початком, духом і матерією, тілом і душею, світлом і пітьмою, породило різноманітні гностичні вчення, для яких було характерне уявлення про походження світу з Абсолюту і про безліч східців творіння, що сполучають світ з Абсолютом. Природно, що з поширенням християнства виникла небезпека його викладу в цих єретичних термінах і перетворення християнського благочестя в одну з багатьох релігійно-філософських систем, що існували на той час.

Одним із перших розповсюджувачів цієї небезпечної єресі серед християн був дехто на ім’я Никола – звідси назва “николаїти” в Апокаліпсисі. Спотворюючи християнську віру, єретики заохочували моральну розбещеність. Починаючи з середини першого століття, у Малій Азії процвітало декілька гностичних сект. Апостоли Петро, Павло та Іуда попереджали християн не потрапляти в мережі цих єретиків-розпусників.

Древні гностичні секти давно зникли, але гностицизм як злиття різнорідних філософсько-релігійних вчень існує й у наш час у теософії, масонстві, сучасному індуїзмі, йозі і в інших поганських культах.


[1] Знаю твої діла, і що ти живеш там, де престіл сатани, і що зберігаєш ім’я Моє, і не зрікся віри Моєї навіть у ті дні, коли у вас, де живе сатана, був убитий вірний свідок Мій Антипа.

  1. Значення Апокаліпсису та інтерес до нього
  2. Час, місце і мета написання Апокаліпсису
  3. Зміст, план і символіка Апокаліпсису
  4. Листи до семи церков (2-3 розділи)
  5. Видіння небесного Богослужіння (4-5 розділи)
  6. Зняття семи печатей. Видіння чотирьох вершників (6-й розділ)
  7. Сім труб. Збереження обраних. Початок природних лих (7-11 розділи)
  8. Сім знамень (12-14 розділи). Церква і царство звіра
  9. Звір, що вийшов з моря, і звір, що вийшов із землі (13-14 розділи)
  10. Сім чаш. Посилення богоборчої влади. Суд над грішниками (15-17 розділи)
  11. Суд над Вавилоном, антихристом і лжепророком (18-19 розділи)
  12. 1000-річне Царство святих. Суд над дияволом (20 розділ). Воскресіння мертвих і Страшний суд
  13. Нове Небо і нова Земля. Вічне блаженство (21-22 розділи)
  14. Висновок