Час, місце і мета написання Апокаліпсису

Святий Іоан, Альбрехт Дюрер

Древній переказ відносить написання Апокаліпсису до кінця 1-го ст. Так, наприклад, історик Євсевій (початок 4-го ст.) повідомляє, що сучасні йому поганські письменники згадують про заслання апостола Іоана на Патмос за проповідь Божественного Слова, відносячи цю подію до 15 року царювання імператора Доміціана (царював у 81-96 рр.).

Таким чином, Апокаліпсис написаний наприкінці першого століття, коли кожна із семи малоазійських церков, до яких звертається святий Іоан, мала вже свою історію і напрям релігійного життя, який уже так чи інакше визначився. Християнство в них було вже не першої чистоти, і хибні вчення вже намагалися сперечатися з істинним. Вочевидь діяльність апостола Павла, який довго проповідував в Ефесі, була вже справою минулого.

Церковні письменники перших 3-х віків згідні з тим, що місцем написання Апокаліпсису був острів Патмос, що згадується самим Апостолом, як місце, де він отримав одкровення (Одкр. 1:9[1]). Патмос знаходиться в Егейському морі, на південь від Ефеса і в давні часи був місцем заслання.

У перших рядках Апокаліпсису святий Іоан вказує мету написання одкровення: передбачити долі Церкви Христової і всього світу. Місією Церкви Христової було відродити світ християнською проповіддю, насадити в душах людей істинну віру в Бога, навчити їх праведно жити, вказати їм шлях до Царства Небесного. Але не всі люди прийняли християнську проповідь. Уже в перші дні після П’ятидесятниці Церква зіткнулася з ворожнечею і свідомим опором християнству – спочатку з боку юдейських священиків і книжників, потім – з боку невіруючих юдеїв і язичників.

Уже в перший рік християнства почалося криваве переслідування проповідників Євангелія. Поступово ці переслідування стали набувати організованої і систематичної форми. Першим центром боротьби з християнством виявився Єрусалим. Починаючи із середини першого століття, до ворожого табору приєднався Рим на чолі з імператором Нероном (царював у 54-68 рр.). Гоніння почалися в Римі, де пролили свою кров багато християн, зокрема апостоли Петро і Павло. З кінця першого століття гоніння на християн стають інтенсивнішими. Імператор Доміціан повеліває систематично переслідувати християн спочатку в Малій Азії, а потім і в других частинах Римської імперії. Апостол Іоан Богослов, викликаний у Рим і кинутий у котел з киплячою олією, залишився неушкодженим. Доміціан засилає апостола Іоана на острів Патмос, де апостол отримує одкровення про долі Церкви і всього світу. З невеликими перервами криваві гоніння на Церкву тривають до 313 року, коли імператор Костянтин видає Міланський едикт про свободу віросповідання.

Зважаючи на гоніння, що розпочалися, апостол Іоан пише християнам Апокаліпсис, щоб утішити їх, наставити і зміцнити. Він розкриває таємні наміри ворогів Церкви, яких він втілює у звірі, що вийшов з моря (символ ворожої світської влади) і у звірі, що вийшов із землі, – лжепророку (символ ворожої лжерелігійної влади). Він виявляє і головного керівника боротьби проти Церкви – диявола, цього древнього дракона, який об’єднує богоборчі сили людства і спрямовує їх проти Церкви. Але страждання віруючих не марні: через вірність Христу і терпіння вони отримують заслужену нагороду на Небі. У визначений Богом час сили, ворожі Церкві, будуть віддані під суд і покарані. Після Страшного суду і покарання нечестивих почнеться вічне блаженне життя.

Мета написання Апокаліпсису – зобразити майбутню боротьбу Церкви із силами зла; показати методи, якими диявол за сприяння своїх слуг воює проти добра та істини; дати настанову віруючим, як долати спокуси; зобразити загибель ворогів Церкви і кінцеву перемогу Христа над злом.


[1] Я, Іоан, брат ваш і співучасник у скорботі і в царстві і в терпінні Ісуса Христа, був на острові, званому Патмос, за слово Боже і за свідчення Ісуса Христа.

  1. Значення Апокаліпсису та інтерес до нього
  2. Час, місце і мета написання Апокаліпсису
  3. Зміст, план і символіка Апокаліпсису
  4. Листи до семи церков (2-3 розділи)
  5. Видіння небесного Богослужіння (4-5 розділи)
  6. Зняття семи печатей. Видіння чотирьох вершників (6-й розділ)
  7. Сім труб. Збереження обраних. Початок природних лих (7-11 розділи)
  8. Сім знамень (12-14 розділи). Церква і царство звіра
  9. Звір, що вийшов з моря, і звір, що вийшов із землі (13-14 розділи)
  10. Сім чаш. Посилення богоборчої влади. Суд над грішниками (15-17 розділи)
  11. Суд над Вавилоном, антихристом і лжепророком (18-19 розділи)
  12. 1000-річне Царство святих. Суд над дияволом (20 розділ). Воскресіння мертвих і Страшний суд
  13. Нове Небо і нова Земля. Вічне блаженство (21-22 розділи)
  14. Висновок