Книга Екклезіаста

Цар Соломон на схилі років, Гюстав Доре

Грецьке слово Екклезіаст походить від Екклезіа – “Церква” – і означає “церковний проповідник”. Єврейською вона називається Когелет – від кагал – “збори”. Таким чином, книга є збіркою слів церковного проповідника.

Як видно із самої книги, Екклезіаст – це псевдонім, яким себе назвав син Давидів, який царював в Єрусалимі. Ця обставина вказує на Соломона як на автора Екклезіаста. Цьому відповідає і подальший опис його премудрості, багатства, слави, розкоші (див. Еккл. 1:12-18; 3 Цар. 4:29).

Головним предметом змісту Книги Екклезіаст служить зображення суєтності і порожнечі всього земного – праці, знань, багатства, розкоші і тілесних задоволень без віри в Бога і загробне життя. Книга вчить про страх Божий, про зберігання Його заповідей як умови можливого щастя серед суєтного світу. Цінне те, що письменник викладає це вчення на підставі особистого довгого досвіду і глибокого аналізу. У книзі відчувається велика мудрість автора, просвітленого Божим одкровенням.

На початку своїх роздумів Екклезіаст пояснює, у чому власне полягає метушня (безплідність) людських справ. Земля і всі стихійні явища на ній обертаються в кругообігу, і від усієї їхньої роботи нічого не додається ні в кількості матерії, ні в якості діючої сили. Перше прагнення людини – пізнати. Тому Екклезіаст постарався набути знання як ніхто інший. Але результатом отриманих знань виявилося томління духу, бо знаннями не заповнюється те, чого бракує, не виправляється воля зіпсута гріхом. Таким чином, з множенням знань множиться скорбота. Інше прагнення – прагнення до достатку і насолод. Для цього Екклезіаст набував багатства і вдавався до чуттєвих насолод, але все виявилося метушнею, бо накопичення матеріальних благ супроводжується тяжкою працею і турботами, а насолода ними залежить не від людини, а від Бога, у руках Якого саме життя.

Далі Екклезіаст зображує суєтність у сфері людського життя. Без Бога всі явища земного життя обмежені часом і так само, як у бездушній природі, являють кругообіг: народження і смерть, радість і печаль, істина і брехня, любов і ненависть. Але прагнення людини до життя, до істини, добра і краси вкладені Творцем у людський дух. Звідси витікає, що Він же задовольнить вкладені Ним прагнення там – за гробом. Їхнє задоволення тут – безнадійне через кругообіг протилежностей. Людина ж на землі повинна вірити в Бога і смиренно підкорятися Його велінням, повинна старанно виконувати релігійно-моральні обов’язки і не захоплюватися оманливими благами світу цього. Тільки при такому налаштуванні людина набуде спокою.

Звідси Екклезіаст доходить висновку, що мета людського життя полягає в моральному вихованні для загробного життя, де буде встановлена відповідність між щастям і моральною гідністю людини.

Закінчує свої спостереження Екклезіаст викладом вчення про значення земного життя людини для підготовки до майбутнього: помірно користуючись земними благами, потрібно піклуватися про здійснення добрих справ. Для цього Бог створив людину.

Час написання книги Екклезіаст відноситься до останніх років царювання Соломона, коли він багато що випробував, багато що зрозумів, відчув і приніс Богові покаяння, пізнавши марність фізичних задоволень. Книга Екклезіаста повна глибоких думок, які читач, не досвідчений абстрактних понять, не відразу здатний зрозуміти і оцінити.

  1. Попередні відомості
  2. Книга Іова
  3. Книга Псалмів
  4. Книга Притч Соломонових
  5. Книга Екклезіаста
  6. Книга Пісні Пісень
  7. Книга Премудрості Соломона
  8. Книга Премудрості Ісуса, сина Сирахового
  9. Обрані Притчі