Книга Притч Соломонових

Головним автором Книги Притч був Соломон, син Давида, який царював в Ізраїлі за тисячу років до Р.Х. Деякі ж частини цієї книги були написані іншими авторами. Отже Соломон може бути названий головним письменником Книги Притч, як Давид – Псалтирі.

Коли Соломон, починаючи своє царювання, возніс Богові свої молитви і всепалення (жертви, які спалювалися), Бог з’явився йому вночі і сказав: “Проси, що Мені дати тобі” (2 Пар. 1:7). Соломон просив у Бога лише одного – мудрості. Щоб управляти народом Божим. І сказав Бог Соломону: “За те, що ти просив цього і не просив собі довгого життя, не просив собі багатства… але просив собі розуму… ось, Я зроблю за словом твоїм: ось, Я даю тобі серце мудре і розумне, так що подібного до тебе не було раніше тебе, і після тебе не постане подібний до тебе; і те, чого ти не просив, Я даю тобі, і багатство і славу, так що не буде подібного до тебе між царями в усі дні твої“. (3 Цар. 3:11-13). І, дійсно, Соломон прославився своєю мудрістю, так що з далеких країн люди приходили його послухати. Багато Соломонових висловів ввійшли до Книги Притч.

В єврейській Біблії Книга Притч називається Мішле Шеломо, у слов’янській Біблії – Притчі Соломонові. Написана книга Притч у формі віршованого паралелізму.

Книга Притч повна практичних повчань про те, як мудро будувати своє життя в страху Господньому, на правді, чесності, праці, стриманості. Повчання ці надзвичайно правдиві і влучні. У них багато образності, жвавості, гостроти розуму.

Книга Притч завжди користувалася великою пошаною, і багато письменників інших священних книг наводять з неї повчання, як, наприклад: “Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать” (див. Як. 4:6; Притч. 3:34). “Якщо праведник ледве спасається, то нечестивий i грішний де з’явиться?” (1Пет. 4:18; див. Притч. 11:31). “Покарання Господнього, сину мій, не відкидай, і не тяготися викриванням Його; бо кого любить Господь, того карає і благоволить до того, як батько до сина свого” (Притч. 3:11-12; див. Євр. 12:5-6), і т. д.

Багато уваги приділяє Книга Притч надбанню мудрості і опису її переваг перед усіма багатствами світу.

Блаженний муж, який здобув мудрість, і людина, яка придбала розум, тому що надбання її краще за придбання срібла, і прибутку від неї більше, ніж від золота: вона дорожче за дорогоцінне каміння; ніяке зло не може противитися їй; вона добре відома всім, хто наближається до неї, і ніщо з бажаного тобою не зрівняється з нею. Довголіття – у правиці її, а в лівій руці у неї – багатство і слава; з уст її виходить правда; закон і милість вона на язиці носить; путі її – путі приємні, і всі стежки її – мирні. Вона – древо життя для тих, які здобувають її, – і блаженні, які зберігають її!” (Притч. 3:13-18).

Далі думка письменника переноситься догори до джерела мудрості, до Бога, і описує Божу Премудрість такими натхненними словами:

Господь мав мене початком путі Своєї, раніше творінь Своїх, споконвіку; від віку я помазана, від початку, раніше буття землі. Я народилася, коли ще не існували безодні, коли ще не було джерел, повних води. Я народилася раніше, ніж підняті були гори, раніше пагорбів, коли ще Він не створив ні землі, ні полів, ні початкових порошинок всесвіту. Коли Він готував небеса, я була там. Коли Він проводив кругову лінію по лицю безодні, коли утверджував угорі хмари, коли зміцнював джерела безодні, коли давав морю устав, щоб води не переступали меж його, коли покладав основи землі: тоді я була при Ньому художницею, і була радістю кожного дня, веселячись перед лицем Його в усі часи, радіючи на земному колі Його, і радість моя була із синами людськими.

Отже, діти, послухайте мене; і блаженні ті, які зберігають путі мої! Послухайте настанови і будьте мудрі, і не відступайте від них. Блаженна людина, яка слухає мене, пильнуючи щодня біля воріт моїх і стоячи на сторожі біля дверей моїх! тому що, хто знайшов мене, той знайшов життя, і одержить благодать від Господа” (Притч. 8:22-35).

Чудове тут те, що Премудрість представлена в особистому образі, як би божественна істота. Таке уособлення Премудрості, незрозуміле для старозавітної людини, з’ясовується у світлі новозавітного вчення про Сина Божого – Господа Ісуса Христа, Який іменується ще Словом. Він, як свідчить євангеліст Іоанн Богослов, створив усе: “Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог… Все через Нього сталось, і без Нього ніщо не сталося, що сталося” (Ін. 1:1,3). Апостол Павло прямо називає Ісуса Христа Божою силою і Божою Премудрістю (див. 1 Кор. 1:24).

Таким чином, вчення Книги Притч про особистісну Премудрість Божу готувало підґрунтя в єврейському народі для віри в Єдинородного Сина Божого.

  1. Попередні відомості
  2. Книга Іова
  3. Книга Псалмів
  4. Книга Притч Соломонових
  5. Книга Екклезіаста
  6. Книга Пісні Пісень
  7. Книга Премудрості Соломона
  8. Книга Премудрості Ісуса, сина Сирахового
  9. Обрані Притчі