Книга Псалмів

Загальні відомості та історія виникнення

Без перебільшення можна сказати, що для християнина Книга Псалмів є найдорогоціннішою книгою Старого Завіту. Книга Псалмів – це книга молитов на всі випадки: у скорботі, у відчаї, у лихах, у сльозах покаяння і в радості після отриманої розради, у потребі подяки і для вознесіння чистої хвали Творцеві.

Свою назву Книга Псалмів дістала від грецького слова “псало”, що означає брязкати на струнах, грати. Цар Давид перший почав супроводжувати спів складених ним богонатхнених молитов грою на музичному інструменті, іменованому “псалтиріон”, схожому на арфу. У євреїв Книга Псалмів називається “Тегилім”, що означає “хваління”.

Книга Псалмів, яка складалася на протязі 8-ми століть – від Мойсея (1500 р. до Р. Х.). до Ездри-Неємії (400 р. до Р.Х.), містить 150 псалмів. Цар Давид започаткував цю книгу, склавши найбільшу кількість псалмів (більше 80-ти). Окрім Давидових, до Книги Псалмів увійшли псалми: Мойсея – один (89(90)-й), Соломона – три (71(72)-й, 126(127)-й і 131(132)-й), Асафа-прозорливця і його нащадків – асафитів – дванадцять; Емана – один (87(88)-й), Ефама – один (88(89)-й), синів Кореєвих – одинадцять. Інші псалми належать невідомим письменникам. Псалми складені за правилами єврейської поезії і часто досягають дивовижної краси і сили.

Часто на початку псалмів зустрічаються написи, які вказують на їхній зміст: наприклад, “молитва” (прохальний псалом), “хвала” (хвалебний псалом), “вчення” (повчальний псалом). Інші написи вказують на спосіб виконання, наприклад: “псалом” – тобто з акомпанементом на музичному інструменті – псалтирі; “пісня” – тобто виконання голосом, вокальне; “на восьмиструнному іструменті”; “на струнних інструментах”; “на духових інструментах”; “на гефському інструменті” – тобто на цитрі.

Майже в кожному вірші Книги Псалмів Церква знаходить відображення Нового Завіту, тієї чи іншої події чи думки.

Цар Давид – головний автор Книги Псалмів

Цар Давид грає на арфі, Герріт ван Хонтхорст

Зміст псалмів тісно пов’язаний із життям праведного царя Давида. Давид, народившись за тисячу років до Різдва Христового у Вифлеємі, був молодшим сином бідного і багатодітного пастуха Ієссея. Ще в ранньому юнацтві, будучи пастухом, Давид почав вигадувати натхненні молитви Творцеві. Коли посланий Богом пророк Самуїл увійшов до дому Ієссеєвого, щоб помазати царя для Ізраїлю, то пророк думав помазати одного із старших синів. Але Господь відкрив пророкові, що молодший син, ще зовсім юний Давид, обраний Ним для цього високого служіння. Тоді, підкоряючись Богові, Самуїл виливає на голову молодшого сина священний єлей, звершуючи цим помазання на царство. З того часу Давид стає помазаником Божим – месією (єврейське слово “месія,” грецькою “христос,” означає помазаник).

Але не відразу Давид приступає до фактичного царювання. Його чекає ще довгий шлях випробувань і несправедливих гонінь з боку правлячого тоді царя Саула, який зненавидів Давида. Причиною цієї ненависті була заздрість, оскільки отрок Давид малим каменем убив непереможного до цього філістимського велетня Голіафа і цим надав перемогу єврейському війську. Після цього випадку народ говорив: “Саул переміг тисячі, а Давид – десятки тисяч!” (1 Царств 18:7). Тільки сильна віра в Бога-заступника допомогла Давиду перенести всі ті численні переслідування і небезпеки, яких він зазнав з боку Саула та його слуг впродовж майже п’ятнадцяти років. Поневіряючись місяцями в дикій і непрохідній пустелі, цар Давид виливав свою скорботу Богові в натхненних псалмах (див. псалми 7, 12, 13, 16(17), 17(18), 21(22), 39(40), 51(52), 53(54), 56(57), 58(59)). Перемога над Голіафом відображена Давидом у 143(144)-му псалмі.

Запанувавши в Єрусалимі після смерті Саула, цар Давид став найвидатнішим царем, який колись правив Ізраїлем. Він поєднував у собі багато цінних якостей хорошого царя: любов до народу, справедливість, мудрість, мужність і, головне, – міцну віру в Бога. Перш, ніж вирішувати якесь державне питання, цар Давид усім серцем взивав до Бога, просячи напоумлення. Господь у всьому допомагав Давиду і благословляв його 40-річне царювання багатьма успіхами. Управляючи царством, Давид піклувався про те, щоб богослужіння в Скинії проходило благоліпно, і для нього складав псалми, які часто виконувалися хором у супроводі музичних інструментів. Нерідко сам Давид очолював релігійні свята, приносячи Богові жертви за єврейський народ і співаючи псалми (Див. його псалми про перенесення Ковчегу: 14(15) і 23(24)).

Але не уникнув Давид і тяжких випробувань. Одного разу він спокусився красою заміжньої жінки, Вирсавії. Свій гріх цар Давид оплакав у відомому 50(51)-му, покаянному псалмі. Найважчою скорботою для Давида було військове повстання, очолюване проти нього його рідним сином Авессаломом, який мріяв передчасно стати царем. У цьому випадку Давид зазнав усю гіркоту чорної невдячності і зради багатьох своїх підданих. Але, як і раніше за Саула, віра і сподівання на Бога допомогли Давиду. Авессалом безславно загинув, хоча Давид усіляко намагався його врятувати. Інших бунтівників він помилував. Свої душевні переживання у зв’язку з повстанням Авессалома Давид зафіксував у псалмах: 4, 5, 6, 10, 24(25), 54(55), 57(58), 60-63(61-64), 140(141), 142(143).

Своєю поетичною красою і глибиною релігійного почуття, псалми Давидові надихали на наслідування багатьох подальших укладачів псалмів. Тому, хоча далеко не всі псалми написані Давидом, але все таки справедливе найменування, яке часто дається Книзі Псалмів: “Псалтир царя Давида”.

Пророча сторона Псалмів

Цар Давид, який грає на арфі, Пітер Пауль Рубенс

Будучи царем і пророком, а також певною мірою священиком, цар Давид був прообразом найбільшого Царя, Пророка і Первосвященика – Христа Спасителя, тілесного нащадка Давида. Особистий досвід царя Давида, а також поетичний дар, який він мав, дали йому можливість у цілому ряду псалмів з небувалою доти яскравістю і жвавістю пророчо накреслити особу і подвиг прийдешнього Месії.

От перелік найголовніших пророчих псалмів: про пришестя Месії: 17(18), 49(50), 67(68), 95-97(96-98). Про Царство Месії: 2, 17(18), 19(20), 20(21), 44(45), 65(66), 71(72), 109(110), 131(132). Про священство Месії: 109(110). Про страждання, смерть і воскресіння Месії: 15(16), 21(22), 30(31), 39(40), 40(41), 65(66), 68(69), (40(41), 54(55) і 108(109) – про Іуду-зрадника). Про вознесіння Христа на небо: 23(24), 67(68). Христос – основа Церкви: 117(118). Про славу Месії: 8. Про Страшний суд: 96(97). Про спадкоємство праведниками вічного спокою: 94(95).

Щоб розуміти пророчі псалми, слід пам’ятати, що Давид, як і інші великі праведники Старого Завіту, були прообразами Христа. Тому те, що він каже, наприклад, про свої страждання чи про славу, є не перебільшенням, але стосується його лише частково. У повній ж мірі воно стосується Христа. Таке розуміння псалмів ми бачимо в апостолів Христових.

  1. Попередні відомості
  2. Книга Іова
  3. Книга Псалмів
  4. Книга Притч Соломонових
  5. Книга Екклезіаста
  6. Книга Пісні Пісень
  7. Книга Премудрості Соломона
  8. Книга Премудрості Ісуса, сина Сирахового
  9. Обрані Притчі