Благодать є найдієвішим засобом виховання людини. Погляньте, яку духовну революцію звершує благодать, коли вона проникає в серце закоренілого грішника: як вона руйнує твердині сатани, як вона стирає гори сумнівів, підіймає гріховні долини, вирівнює розбиті шляхи (див. Іс 40:3-5) – одним словом, творить повністю нову людину. Воістину, немає нічого неможливого для благодаті.
Людська природа також є дуже сильною. Зауважте, як вона бореться проти всього, що веде до Царства Божого, як вона повстає проти кожної спроби людини освячуватися, як вона підтримує постійну війну всередині нас, – усе це відбувається з нами до останньої години нашого життя. Отже, те, що людська природа насправді є сильною, – незаперечний факт.
Благодать і людська природа є могутніми силами, що діють у нас; після них немає нічого сильнішого за виховання. Ранні людські звички (якщо їх можна так назвати) з Божого дозволу супроводжують нас впродовж всього нашого подальшого життя. Те, якими ми стаємо згодом, багато в чому залежить від отриманого виховання. Наші характери набувають обрисів тієї, образно кажучи, форми, в якій ми перебували в перші роки нашого життя[1].
Ми в значній мірі залежимо від тих, хто виховує нас. Вони прищеплюють нам ту чи іншу манеру вдягатися, смаки, схильності, які так чи інакше супроводжують нас протягом всього нашого життя. Ми запам’ятовуємо слова і фрази наших нянь та матерів і вчимося повторювати їх майже несвідомо. Безперечно, одночасно ми переймаємо їхні манери, звички й особливості їхнього мислення.
Гадаю, лише час покаже, як багато чим усі ми зобов’язані своїм раннім враженням і як багато з того, що є в нас сьогодні, виросло з того насіння, що було посіяне в нашому дитинстві тими, хто опікувався нами. Дуже освічений англієць, пан Локк, розвинув думку ще далі й сказав: “Усі люди, з якими ми зустрічаємося, добрі вони чи погані, корисні вони чи ні, на дев’ять десятих є тими, ким вони є насправді, завдяки своєму вихованню”.
Усе це є одним з милостивих Божих задумів щодо людини. Він дав вашим дітям таку душу, яка здатна піддаватися враженням подібно до того, як сира глина піддається обробці. На початку їхнього життя Він налаштовує їхні серця вірити всьому тому, що ви кажете їм, вважати незаперечною істиною все те, що ви радите їм, радше довіряти вашим словам, ніж словам сторонньої людини.
Інакше кажучи, Бог дає вам чудову можливість зробити вашим дітям добро. Будьте уважні, щоби не знехтувати цією можливістю й не втратити її. Одного разу втрачена нагода ніколи вже більше нам не повернеться.
Остерігайтеся нікчемних ілюзій, яким піддаються деякі люди, вважаючи, що батьки нічого не можуть зробити для виховання своїх дітей, що їм треба дати спокій і не переймаючись очікувати безпосередньої дії Божої благодаті на їхнє життя. Ці люди бажають своїм дітям того ж, чого бажав для себе пророк Валаам: вони хотіли би побачити своїх дітей помираючими смертю праведної людини (Чис. 23:10), однак не роблять нічого, щоби вони прожили своє життя як праведники.
Ці люди багато хочуть, та мало мають. Диявол радіє, спостерігаючи таке їхнє міркування, так само, як він радіє завжди, коли бачить, що люди виправдовують свою бездіяльність чи то нехтування засобами, дарованими їм Богом.
Я знаю, що ви самі не зможете навернути свою дитину до Бога. Я також добре знаю, що ті з вас, хто народжений згори, народилися не за бажанням людини, а з волі Божої (Ін.1:12,13). Проте я також знаю, що Бог дуже ясно говорить нам у Своєму Слові: “Напоум юнака на початку путі його: він не ухилиться від неї, коли і постаріє” (Пр. 22:6). І ще я знаю, Бог ніколи не покладе на людину якийсь обов’язок без того, щоби дати їй Свою благодать, аби вона могла його виконати.
Я також знаю, що наш обов’язок не полягає в тому, щоби нерухомо стояти на місці, сперечаючись з Богом, але в тому, щоби йти вперед і коритися. Можна бути впевненим, що, рухаючись уперед, ми зустрінемо Бога й Він допоможе нам. Шлях послуху є тим шляхом, який Він благословляє. Ми повинні лише чинити так, як велів Ісус Христос слугам на весільному банкеті в Кані Галілейській (Ін. 2:5-8), тобто наповнити посудини водою, а потім ми можемо спокійно залишити їх Господу, щоби Він перетворив цю воду на вино.
[1] “Людина, яка не бачить у всьому вплив виховання на погляди, звички й мислення людини, знає про життя надто мало. Те, що діти вбирають у колисці, проявляється протягом усього життя людини” (Сесіл, англійський письменник-пуританин кінця XVІ – початку XVІІ ст.). – Прим. автора.
<< Розділ 2
Розділ 4 >>