Виховуйте свою дитину зі всією ніжністю, любов’ю й терпінням

Я в жодному випадку не маю на увазі того, що, так поводячись зі своєю дитиною, ви повинні визнавати її повністю сформованою особистістю, але просто вважаю, що ви повинні дати їй зрозуміти, що любите її.

Любов срібною ниткою має пронизувати всю вашу поведінку. Доброта, лагідність, довготерпіння, витримка, наполегливість, співчуття, бажання вникати в дитячі проблеми, готовність брати участь у дитячих радощах – усе це, образно кажучи, і є тими мотузками, за допомогою яких найлегше вести дитину. Це є ті провідні нитки, яких ви повинні триматися, щоби знайти шлях до її серця.

Навіть серед дорослих людей можна знайти лише небагатьох, кого легше примусити, ніж заохотити. У наших душах є дещо, що опирається примусу. Ми розправляємо свої спини й напружуємо свої шиї на саму лише думку про необхідність примусового послуху. Ми схожі на молодих необ’їжджених коней у руках дресирувальника: якщо поводитися з ними лагідно й доброзичливо, то багато чого можна досягнути, і з часом ними можна буде керувати навіть за допомогою тонкої нитки. Якщо ж застосовувати до них грубість та насильство, то вам знадобиться багато місяців, перш ніж ви взагалі здобудете хоч якусь владу над ними.

Дитячі серця являють собою такий самий ґрунт у питанні їхнього виховання, як і дорослі. Суворе й жорстке поводження з дітьми розхолоджує їх і навіть призводить до протилежного результату. Воно закриває їхні серця, і згодом ви стомитеся шукати двері, щоби знову отримати доступ до сердець власних дітей.

Та дозвольте дітям лише відчути вашу лагідність, побачити те, що ви дійсно бажаєте забезпечити їхнє щастя й насправді робите їм добро. Що навіть коли ви караєте їх, то робите це задля їхнього ж добра. Ви віддали б кров свого серця, щоб наситити душі їхні, – дайте їм лише можливість побачити все це, і я впевнений, невдовзі їхні серця належатимуть вам. Однак домогтися цього можна лише добротою, бо тільки так можна здобути їхню увагу.

Очевидно, наш здоровий глузд сам по собі має підказати нам такий спосіб дій. Діти слабкі й тендітні створіння, і, будучи такими, вони потребують терплячого й делікатного ставлення до себе. Ми маємо ставитися до них обережно, як до чутливого механізму, щоби грубим дотиком не завдати їм більше шкоди, ніж користі. Вони схожі на молоді паростки, які треба поливати обережно, роблячи це часто, але потроху.

Ми не повинні очікувати, що все в нас вийде відразу ж. Ми також маємо пам’ятати, якими слабкими створіннями є діти, і тому вчити їх нам слід таким чином, щоби вони були спроможні понести те, що ми на них покладаємо. Їхні душі схожі на шмат металу, який не треба відразу грубо кувати й негайно намагатися зробити для чогось придатним. Обробляти його треба поступовими, несильними ударами молотка.

Сприйняття дітей нагадує посудину з вузькою шийкою: у цю посудину знання треба вливати поступово, оскільки інакше значна його частина розіллється й пропаде.

“Штрих за штрихом, настанова за настановою, тут трошки і там трошки” – таким має бути правило, якого нам слід дотримуватися. Точильний камінь робить свою роботу повільно: лезо коси робиться гострим, коли його багато разів терти мантачкою. Тому, виховуючи дитину, ми, безперечно, потребуємо терпіння, без якого неможливо зробити нічого корисного.

Ніщо не може компенсувати в процесі виховання дітей відсутності ніжності й любові. Служитель може говорити про істину, що міститься в Ісусі Христі, проголошуючи її ясно, переконливо й незаперечно, та якщо він говорить про це без любові, то зможе здобути дуже мало душ. Так само і ви можете визначити для своїх дітей усі необхідні обов’язки: дати їм відповідні заповіді, зробити належні попередження, передбачити необхідні покарання й привчити їх до розумних правил поведінки. Та коли у вашому ставленні до дітей не буде достатньо любові, тоді всі ваші зусилля будуть марними.

Любов є одним з великих секретів успішного виховання дітей. Гнів та суворість можуть налякати дитину, але вони не зможуть переконати її в тому, що ви праві. Якщо вона часто бачитиме, як ви втрачаєте витримку, то невдовзі перестане вас поважати. Батько, який розмовляє зі своїм сином так, як розмовляв ізраїльський цар Саул зі своїм сином Іонафаном (див. 1Цар. 20:30), не може сподіватися на те, щоби зберегти вплив на душу свого сина.

Ревно намагайтеся зберігати й підтримувати у своїх дітей почуття прихильності до себе. Дуже небезпечно змушувати дитину боятися нас. Нехай буде все що завгодно, та лише не скритність і вимушеність у стосунках між вами й вашою дитиною, які є наслідком страху. Страх є кінцем відкритості, страх спричиняє приховування, страх сіє насіння лицемірства й веде до всілякої неправди. Скарбниця істини міститься в словах апостола Павла, якими він звертався до колосян: “Батьки, не роздратовуйте дітей ваших, щоб вони не падали духом” (Кол.3:21). Тож не нехтуймо порадою, що дає цей вірш.

<< Розділ 1

Розділ 3 >>