Ні в кого не виникає сумнівів, що ваші діти є дуже дорогими для вас, і, якщо ви їх любите, якомога частіше думайте про їхні души. Жодні їхні інтереси чи бажання не повинні мати для вас такого самого значення, як доля їхніх душ у вічності. Ніщо не повинно бути для вас настільки дорогим, як душа, яка ніколи не помре.
Світ зі всією своєю славою минеться; гори розтопляться (Іс. 64:1,2); небо згорнеться, немов той сувій пергаменту (Одкр.6:14); сонце зчорніє (Одкр.6:12), та дух, що перебуває в цих маленьких створіннях, яких ми так любимо, переживе все це. А ось чи буде ця вічність для них щасливою, чи то вона стане мукою (висловлюючись по-людськи) – це залежатиме від вас.
Ця думка має панувати у вашій душі, коли ви щось робите для своїх дітей. У кожному вашому кроці, у кожному вашому плані й у кожній програмі дій, у кожному заході, що стосується ваших дітей, не забувайте про головне питання: “Як це може вплинути на їхні душі?”
Душевна любов є фундаментом будь-якої любові. Однак ніжити, балувати свою дитину й потурати їй, немов би цей світ був єдиним, на що вона може розраховувати, а це тілесне життя було б єдиною можливістю для її щастя, – означає насправді виявляти жорстокість, а не істинну любов.
Таке ставлення до своїх дітей нагадує поведінку тварин, що мешкають на землі і можуть розраховувати лише на цей світ, не маючи продовження свого життя після смерті. Чинити так зі своєю дитиною означає приховувати від неї ту велику істину, яку вона має пізнати змалечку і яка полягає в тому, що головна ціль її життя – це спасіння її душі.
Справжній християнин не повинен бути рабом способу життя цього світу, якщо він бажає виховати свою дитину для неба:
- він не повинен погоджуватися і чинити так чи інакше лише тому, що це відповідає звичаям, притаманним цьому світові;
- він не повинен навчати й настановляти своїх дітей тим чи іншим чином лише тому, що це є узвичаєним у цьому світі;
- він не повинен дозволяти своїм дітям читати книги сумнівного змісту лише тому, що всі їх читають;
- він не повинен дозволяти їм набувати непотрібних звичок лише тому, що вони є природними для сучасності;
- він має виховувати їх, дбаючи передусім про їхні дитячі душі.
Він не повинен соромитися, коли таке виховання називають дивним і незвичайним. А якщо насправді так воно і є? Пам’ятайте, час короткий, “бо минає образ світу цього” (1 Кор. 7:31). Не сумнівайтеся, що ті батьки, які виховують своїх дітей більше для небесного, ніж для земного, більше для Бога, ніж для людей, кінець кінцем будуть названі мудрими батьками.
<< Розділ 3
Розділ 5 >>