Господи, коли я був дитиною, то не знав цього.
Не знав, що можу втомитися, втомитися від самого себе. І казати собі, що я беззмістовно прожив життя.
Я досвідчив багато спокус. Але ця, мабуть, найсильніша.
О! Я прагну кращого здоров’я, блискучішого розуму, могутнішого тіла, кращої освіти…
Кращої посади і більшої статечности, які бачу в інших…
Відкриваю, що інші мають безліч шансів, яких бракувало мені, й тисячу можливостей, яких я ніколи не мав…
Та слід зрозуміти, що вже давно пора жити і надто пізно плекати мрії.
Зрозуміти, що неможливого ніколи не буде.
Зрозуміти, Боже, – це вже прозріння.
А воно приходить звідти, звідки я зовсім не сподівався.
Мрії закінчилися. Мені залишається життя – справжнє, таке, яке я повинен полюбити.
Полюбити життя таким, яким воно є, і моє кволе здоров’я, і мою непевну кар’єру. І все інше, чого я не бажав.
Господи, я хочу прийняти усе це.
І прийняти самого себе, яким би нещасним я не був.
Більше не мучити себе тим, що «могло б бути» і знайти своє щастя, роблячи те, що можу.
<< Молитва на дні, коли важко бути впорядкованим