Чи хочу я молитися Тобі, Господи? Ні, я б хотів тільки спати, під Твоїм поглядом. Сьогодні ввечері так буде краще.
Намагатися більше не думати, більше не рухатися. Принаймні таким чином я звернуся до Тебе; я вже не крутитимусь у Тебе на руках, безупинно не вертітимусь, як неспокійна дитина.
Мої турботи цього вечора надто важкі, і я не здатний далі їх нести. Вже надто пізно. Треба спати.
А ще треба написати стільки листів… Ні. Завтра.
Господи, навчи мене відпочивати.
Навчи залишати речі незавершеними, позбав прагнення залагодити усі справи перед тим, як відійти до сну.
Бо хіба я можу все залагодити?!…
Навчи мене приймати свою втому без досади, без злопам’ятности, не сердячись на цю безглузду людську природу, яка змушує відпочивати.
Навчи мене відкладати свої справи і не казати собі, що краще було б народитися трудоголіком, надлюдиною чи ще кимсь подібним.
Навчи мене завершувати день. Інакше я не вмітиму відійти з цього світу.
Адже після мене залишиться ще незавершена робота…
Навчи мене прийняти те… що я не є Тобою…