Господи, дуже важко ніколи не зазнати жодної хвилини спокою.
Не могти зробити щось, аби турбота про це не завдавала страждань…
І ніяк не могти цьому зарадити. Або майже ніяк…
«Ви самі повинні напоумити себе…». Мені це казали сто разів. Та якби це було можливо…
Господи, оскільки в мене немає нічого кращого, я віддаю в Твої руки свій страх і неспокій.
Тричі переписані листи, яким завжди чогось бракує…
Безглуздий страх отримати телеграму, коли ті, яких я люблю, вирушають кудись машиною…
Десять разів перевірений газовий кран і вхідні двері, які я перевіряю щовечора…
Страх перед якоюсь «страшною хворобою», коли мене просто болить голова…
І щоденні клопоти, які рояться в голові, коли я вимикаю світло.
Господи, дай мені сили зробити принаймні те, що можу, щоб вийти з цього гнітючого світу моїх нав’язливих думок і сновидінь.
Охорони мене від цієї тіні тривоги, що непокоїть у сто разів більше, ніж справжня небезпека.
Мені потрібна відвага, Господи.
Щоб чинити опір підступній потребі удесяте розпочати те, що, як я знаю, було добре зроблене з першого разу…
Щоб не вивчати медичний словник при кожному нездужанні…
Я потребую Твоєї допомоги, Господи.
Щоб день за днем боротися за свою свободу.
Щоб здобувати невеличкі перемоги над моїми страховищами.
Господи, у темряві моєї ночі я потребую чути Твій голос:
«Це Я, не бійтеся!» (Ін. 6:20).