Молитва виснаженого вчителя

Господи, настав час моєї молитви. Сьогодні ввечері я молитимусь за письмовим столом, при лампі, перед останньою перевіреною роботою. Останньою на цей вечір. А завтра все почнеться спочатку.

Перед моїми очима знову мій клас і сорок божевільних голів, яких я повинен навчити – авжеж! – не таких уже й простих речей.

Я знову бачу X, який вже сидить мені в печінках. Він знову забуде зробити домашнє завдання, і мені знову так захочеться дати йому ляпанця.

А також Y, який дратує мене своїм безупинним кружлянням по класу, і якого я, звичайно, виставлю за двері.

Ще й Z, до якого доходить удвічі або утричі повільніше, ніж до інших – якщо взагалі доходить.

Сьогодні ввечері мене втомлюють навіть «хороші» учні. Усі, я це відчуваю – непосидющі, докучливі, вимогливі, які ані хвилини не дають перепочити, чи то коли працюють, чи коли нічого не роблять.

Господи, сьогодні ввечері я не приношу Тобі нічого надзвичайного. У мене лише напружені нерви, поганий настрій та зірваний голос.

І знеохочення, яке вже майже опановує мене, але з яким я не хочу змиритися.

Адже завтра треба бути готовим рішуче, але спокійно сказати: «Тихіше, будь-ласка… Заходьте».

Як і щоранку впродовж двадцяти років.

Завтра… О, я хотів би, щоб до мене хоч трохи повернувся мій колишній ентузіязм, моя наївна гордість з перших років.

Господи, я б хотів, щоб кожного ранку «вони» чули мій спокійний голос, бачили мене виголеним, бадьорим і зосередженим.

Я хотів би приймати їх такими, якими вони є, мої дорослі учні, такими, яким я був колись в їхньому віці.

Я хотів би працювати для них, нічого не чекаючи взамін. Вони тут не для того, щоб приносити мені задоволення. Я постійно про це забуваю: мені треба це осмислити, адже це важливо.

Але не сьогодні ввечері, Господи. Зараз мені треба виспатися. Для них.

<< Молитва про вміння чекати

Молитва грішника, якому здавалось, що він праведний >>