Відповіді досі немає. Втім, лист повинен був уже надійти. На цей раз я не можу всидіти на місці.
Господи, мені набридло чекати.
Постійно чекати. Чекати на листи, чекати, щоб дізнатися, який результат дасть ця справа, чекати, щоб одужати від найменшої недуги, чекати, щоб сісти в автобус.
Весь час… чекати.
У сотий раз, Господи, я попросив Тебе про благодать терпеливости.
Але й тут я повинен чекати… Мені видавалося, що терпеливість, як і все інше, приходить з дня на день…
Принаймні в цьому ідеальному світі, який я якнайкраще намагаюся збудувати з різних частин. Моєму світі, в якому не повинно бути повільних кроків часу.
О Господи, я б хотів краще відчувати природу та її ритми.
Погодитися з тим, що під час збору врожаю нам необхідне сонце.
Що люди потребують сну.
Щоб відповісти, необхідно поміркувати, а також потрібен час.
Прийняти те, що потрібно чекати дев’ять місяців, щоб народилася дитина.
І десять чи двадцять років, щоб написати якусь книжку, яку давно хотілося б завершити.
Без докорів прийняти ті зволікання, які вимагає сама природа речей.
Врешті, Господи, погодитися з тим, що я живу у світі, який створив Ти, а не я. І при цьому я абсолютно нічого не втрачу…
О Господи, дозволь мені полюбити цю нудну, але плідну зміну днів і пір року, це нескінченне дозрівання плодів і слів…
Дай мені сили дочекатися вміння терпіти.
<< Молитва студента, який «провалив» іспит