Молитва бунтівника

Звичайно, усе складається не так, як я собі уявляв.

Вірні Твоєї Церкви завдають мені болю й розчарування. Дуже часто я замислювався над тим, чи не повинен покинути їх, щоб з’ясовувати усе тільки з Тобою.

Вони грішні, як і всі інші, й це мене ображає та обурює. Особливо тому, що вони видають себе за поборників справедливости.

А запевнення декотрих з них… Ці нестерпні запевнення людей, які завжди мають рацію. За слонами деяких людей, Ти нібито завжди кажеш, що обстаєш за кожним їхнім словом. Навіть коли вони говорять про те, чого не знають.

Я б хотів, щоб вони були більш святими. Я б хотів, щоб вони були скромнішими, цього було б достатньо.

Господи, щиро кажучи, іноді вони мене дратують. Ще трохи, і я вважатиму, що Ти був дуже необережним, коли казав їм:

«Хто слухає вас, той Мене слухає» (Лк. 10:16).

Та все ж, Боже, ні. Я не повинен відокремлюватися від усіх під приводом того, що так простіше Тебе знайти.

Я хочу залишитися серед тих, хто йде з Тобою, бути там, де Ти.

Врешті-решт, Ти нас терпів – і їх, і мене.

Мені треба навчитися їх любити. Добровільною любов’ю.

О! Не почуттєвою любов’ю. Ні. Я вже так не можу. Та, зрештою, не цього Ти від мене вимагаєш.

Ти хочеш чистоти прагнення, без будь-якої відрази. Господи, я хочу Тобі пообіцяти, що докладу більше зусиль для любови. З Твоєю благодаттю.

Дозволь мені краще зрозуміти цю насправді просту річ, що вони – люди. Такі ж люди, як я, ані кращі, ані гірші.

Кого б Ти міг обрати, щоб показати себе людям усіх часів, якщо не самих людей? Людей свого часу. Таких самих, як і всі інші, з усіма небезпеками, які з цього випливають і які Ти навіки взяв на себе.

Чого я очікував? Щоб вони були досконалими? Та хіба я щось знав про історію й природу людей, а також про те, що таке Відкуплення, у той час, коли мріяв про Церкву, позбавлену нещасть, людських амбіцій та гріхів…

Я збудував у собі Церкву моїх мрій… Та їй бракувало лише «людяности». Їй бракувало тільки життя. Чи Твоя Церква відповідальна за мої мрії? Чи вона несе на собі тягар мого оптимізму?

Господи, подай мені благодать ніколи не відвертатися від людської природи.

Подай мені також інший погляд, глибший, а також простіший, який би дозволив мені краще бачити окремі промені світла або кришталево чистої краси неочікувані відблиски, на які слід було б заслужити.

Господи, охорони мене як від оптимізму, так і від песимізму.

Дозволь мені бути справедливим, а це вже цілком інша справа – і то набагато складніша.

«І радости вашої ніхто не відбере від вас» (Ін. 16:22).

<< Молитва на дні, коли хочеться відмовитися від своєї ролі

Молитва, розчарованого керівника >>