Молитва на дні, коли хочеться відмовитися від своєї ролі

Господи, виходячи з вокзалу, посеред натовпу, мені захотілося втекти.

Втекти від людей і від Тебе. Зрештою, це одне й те саме.

Навіщо на мене було покладене завдання отримувати більше знань, брати на себе більше обов’язків і більше відповідальности, ніж інші люди?

Я би був набагато щасливіший, якби моя доля склалася так, як у всіх інших людей!

Був такий час, коли я небагато знав, коли мені не було так важко.

Я міг би бути таким спокійним. Навіщо треба було шукати так далеко?

Іноді я запитую себе, чи не хотілося мені робити все надто добре…

Завжди йти вперед, робити поступ, завжди прагнути цієї видимої досконалости в такий час, коли я ще не знав, що за нею стоїть. Яке майбутнє, о мій Боже!

Господи, я бачив натовп, який виходив з вокзалу у вогниках вечірнього Парижа. У якийсь момент мені захотілося в ньому розчинитися.

Цілковито розчинитися. Стати поважним паном, який виходить зі свого офісу, кремезним батьком, від якого Ти, звичайно, небагато вимагаєш, або ж касиром.

Стати ким-небудь – мені однаково ким – і злитися з безіменним натовпом, який не надто над чимось замислюється і не морочить собі даремно голову.

Обов’язки…

Господи, може, саме частиною мого обов’язку є бажання втекти, тихо відійти в спокійне місце, куди не доходять листи, де немає страждань, немає необхідности бути для когось взірцем, немає молитви, немає…

Так, можливо. Одного вечора Ти добре сказав, Господи:

«Отче Мій! Якщо мож­ливо, нехай обійде Мене чаша ця…» (Мф. 26:39).

О, звичайно, те, що чекало на Тебе, було незрівнянно важчим. І я не порівнюватиму себе із Тобою. Та все ж, Господи, мене заспокоює те, що Ти попросив про це перед тим, як сказати:

«…втім, не як Я хочу, а як Ти».

<< Молитва людини, втомленої життям

Молитва бунтівника >>